Він ледь підняв голову з ослону й прислухався, подумав, може, дружина його гукає. Один з голосів, справді, належав Карині, але вона не до нього зверталася, а гомоніла з братом. Ага, чаюють за прибраним столом, — здогадався Грицько і вже хотів приєднатися до них, вгамувати похмільну спрагу, але те, що почув по хвилі, його утримало на місці.

— Як ти закадрила цього лоха? — запитав брат. — Нащо він здався королеві трахкодромів?

— Трохи відпочину, — довірливо сказала Карина. — Підремонтуюсь на чистому повітрі й на свіжих харчах, а там побачимо. А закадрила легко. В той день клієнтів не було, і я вже збиралася йти додому. Коли дивлюсь — сидить серед баб якесь чувирло. Придивилася — морда лиця ніби нічого, хоч видно, що жлоб-жлобом і розраховувати нінащо.

— А чого тоді повелася? Скільки часу згайнувала! А я думаю, чого це ти вигрошилася, не заробила нічого.

— Кажу ж тобі, я раптом злякалася свого віку і подумала, що час до берега прибиватися. Я вже немолода, стомилася. Це добре, що він не збагнув у паспорт носа ввіткнути, а то побачив би, що я на десяток літ старша за нього. Тоді б каюк мені був, а не шлюб.

— Не багато б втратила…

— Спробую пожити по-людськи…

— Пожити? З ким? З оцим опудалом?

Співрозмовники затихли. Чулося тільки невдоволене сопіння брата і задумливі зітхання сестри.

— Давай не загадувати наперед. Спочатку відпочину, а там побачимо, — порушила мовчанку Карина. — Недарма ж у мені якісь струни заграли. Треба з цим розібратися. Може, призвичаюсь.

— Може, — замирено сказав брат. — Якби так сталося, я був би спокійний за тебе.

Грицько закляк. Он воно що! Виходить, вона — стара карга! І то у неї не любов була, а розрахунок! А чим вона займалася раніше, чим гроші заробляла? Він боявся навіть подумати про те, що напрошувалося у відповідь з почутого. Значить, вона не відпочивала у Желєзноводську, а працювала там повією. Оце встряв… Господи, за що?

— Я приїхав сюди на машині, — тим часом сказав Каринин брат.

— На нашій? А де вона? — здивувалася Карина.

— Залишив на вокзальній стоянці.

— А чому ти так зробив?

— Звідки я знаю? Щось «професійне» спрацювало. Очевидно, я припустив, що можна його облапошити і гайнути назад, то й не хотів світитися. Я ж не знав, що ти це серйозно затіяла.

— Крутий «мерс» на сільській стоянці ти називаєш «не світитися»? Та в нього й брати нічого! — засміялася Карина. — Ні, не натякай, облиш… Спробую серйозно.

— Тоді, Карино… — голос молодого чоловіка забринів непідробним теплом. — Тільки ти не смійся з мене, але я люблю тебе, сестричко. У нас з тобою нікого немає, і я мушу попіклуватися про тебе.

— Що ти белькочеш? — нашорошилася Карина.