Дюпон кивнув головою на знак згоди. Нарешті висловив свою думку і Гарріс Морган, другий директор компанії «Коламбіа Дженерал Атомік», сухорлявий чолов"яга, що сидів поруч Дюпона.
— Мені взагалі незрозуміло, чому ця справа досі не завершена: адже Мак завжди діє без промаху. Того професора — як його там?.. Ну, це не має значення! — уже немає в живих. А значить, не так уже важко покінчити і з апаратом, Що ви скажете на це, Стів?
Стів зробив енергійним жест рукою і поспішно відказав:
— Це було б абсолютно неправильно! Прилад не можна знищувати. Навпаки! Його треба вдосконалити. Тут той Клінток має цілковиту рацію. Але вдосконалений прилад повинен служити нам, а не тим панам науковцям. Це основне! Нам потрібен такий апарат, бо тільки за його допомогою ми зможемо здобути відомості про розташування і обсяг нових промислових центрів, шахт і аеродромів у Центральній Азії. Ви розумієте, Гарріс?
Той тихо свиснув крізь зуби.
— А знаєте, про такі можливості я взагалі ще не подумав, — сказав він повільно, обводячи поглядом своїх співрозмовників. Здавалося, розмова тільки тепер дійшла до самої суті справи, бо всі четверо мовчки, але багатозначно дивилися один на одного.
Нарешті слово взяв четвертий з присутніх, що досі майже не брав участі в розмові. Хоч він і сидів, та видно було, що це чоловік невеличкий на зріст. Зате голова у нього була надмірно велика, вугласта. На майже зовсім лисому черепі стирчали поодинокі білі волосинки. З-під білих кущуватих брів очі дивилися на співрозмовників неприємним поглядом. Звертаючись до Стіва Дюпона, технічного директора і головного акціонера Американської Нафтової Компанії, він сказав діловим тоном:
— Не можна гаяти часу, тут кожна секунда важить. Чим скоріше ми заволодіємо винаходом, тим краще для нас. У цьому, я вважаю, ми одностайні, панове!
11
— Ось такі результати моїх пошуків, — закінчив свої пояснення Петер Тербовен.
Доктор Тербовен, Роньяр і доктор Бергер зібралися в затишній холостяцькій квартирі Гофстраата. Вони сиділи навколо маленького круглого столика і всі, за винятком доктора Бергера, що взагалі не курив, з насолодою посмоктували дорогі хазяйські сигари, а фізик у цей час розповідав про події останніх днів, які перешкодили йому взяти участь у попередній зустрічі друзів.
— Отже, інакше кажучи, невдача! — безцеремонно зробив свій висновок Роньяр.
— Назва підходяща. Однак я не втрачаю надії. Навпаки, більш ніж будь-коли я переконаний в тому, що мій батько став жертвою не нещасного випадку, а злочину.
— Я був переконаний у цьому з того моменту, коли одержав звістку про його таємниче зникнення, — промовив Гофстраат на загальне здивування всіх присутніх. — Але поки немає доказів злочину, тобто поки все побудовано більш-менш тільки на підозріннях, не варто твердити щось певне.
— Але робити дальші розшуки можна і необхідно! Тут треба повідомити поліцію, щоб вона пішла по старих слідах, — енергійно втрутився Бергер.
— Все так і зроблено, але поки що, на жаль, без жодних помітних наслідків. А втім, Альтман один з найбільш здібних наших криміналістів.
Засмучений доктор Тербовен якийсь час дивився на своїх друзів, потім сказав пригніченим тоном:
— Хіба ж не трагічно, що саме тепер, коли мій енцефалограф уже готовий, втрачено щойно знайдений слід?
— Як? Ваш прилад готовий, і ви нам про нього нічого не розповіли? — здивовано спитав лікар. — Як можна його застосувати в медицині? Розкажіть же нам хоч трохи про це!
— Бергер має рацію, — підтримав лікаря Гофстраат. — Давайте-но сюди нарешті вашу таємницю, щось дуже довго ви нас частували тільки обіцянками!