У той самий день пам"ять преподобного отця нашого Іларіона Нового, Далматської обителі ігумена та ісповідника

Іларіон блаженний сином був Петра Кападокійця, який подавав хліби на трапезі царській, матері ж Теодосії, обох благочестивих і боголюбивих. Змалку навчений був добре Святого Письма. Коли мав двадцять років, покинув (за євангельським словом) батька, і матір, і дім, і багатство і став монахом в обителі Ісихієвій поблизу Візантії. Потім в обитель Далматську прийшов, і прийняв там ангельський святий образ великий, і став учнем святого Григорія Декаполита, що там тоді жив. І перебував у послусі, і мовчанні, і смиренні великому. Мав же роботу у вертограді монастирському і трудився в тому послусі десять літ, намагався життям своїм наслідувати однойменного собі преподобного старця Іларіона Великого. Про його ж добродійне й богоугодне життя часто читаючи, уподібнювався йому, наскільки міг, у пості, і в цілонічних молитвах, і у всіх чернечих подвигах — через те й новим Іларіоном названо його. Просвітливши душу свою, як сонце, прийняв від Бога владу над духами нечистими — виганяти їх. Ігумен же обителі тої священиком його поставив, хоч той і не хотів, — на той час пішов уже звідти святий Григорій Декаполит в инші місця. Через декілька років, коли помер ігумен, довідався преподобний Іларіон, що хочуть брати поставити його собі ігуменом, — утаївся від них, вийшов вночі з обителі і пішов до Візантії, шукаючи учителя свого Григорія святого, там-бо сподівався знайти його. Але той відплив до Риму, а повернувшись звідти, оселився на горі Олімп. Тому зупинився Іларіон у Візантії в одній обителі. Монахи ж обителі Далматської, довідавшись про нього, послали до святішого патріярха Никифора, просячи, щоб поставити Іларіона їм ігуменом, хоч він і не хоче. Патріярх же сповістив цареві. Пославши, привели до себе Іларіона і переконували його прийняти ігуменство Далматського монастиря. Він же царській і патріяршій волі противитися не міг, скорився їхньому велінню і прийняв владу ігуменську. І пас довірених собі словесних овець добре вісім літ.

Після цього прийняв скіпетр грецького царства звіройменний кат Лев Вірменин і почав бентежити Церкву Христову єрессю іконоборною, і багатьох до свого єретичного однодумства примушував. Хто не корився йому — тих мучив, инших у найдальші виганяв краї. У той час його наказом і преподобного Іларіона привели з обителі Далматської в царське місто і до єресі примушували. Але добрий Христовий воїн ніяк не корився катові, більше ж — викривав його сміливо, назвав безбожним і новим переступником. І зрушив того на гнів великий. Багато ран і різних мук злочестивий цар завдав блаженному і в темниці замкнув його. Через якийсь час знову поставив його перед собою і довго допитував. Нічого ж не домігшись, передав його однодумцеві своєму — патріярхові на ім"я Теодот, на прізвисько ж Кассітер, який прийняв престол після святішого Никифора, вигнаного за благочестя. Той Теодот-лжепатріярх із преподобним Іларіоном вчинив так само, як і цар. У темній в"язниці замкнув святого і багато днів морив його голодом і спрагою, ані хліба, ані води не велів йому давати. Монахи ж його монастиря дійшли до царя з проханням, кажучи: "Дай нам пастиря нашого, о царю, ми ж обіцяємо твоїй скоритися волі". Цар же зрадів обіцянці їхній і швидко віддав їм отця їхнього. Святий же, в обитель прийшовши, прожив рік і, трохи відпочивши після страждання і голоду, знову до страждань повернувся. Цар-бо, чекаючи обіцяного, розумів, що посміялися з нього монахи. Послав воїнів своїх до обителі тої і кривдив монахів, а преподобного привів і посадив до темниці. Тоді послав його в обитель Фанієву і звелів там у тісній темниці його замкнути. Страждав же святий в ув"язненні шість місяців, багато кривд і образ прийняв від жорстокого ігумена обителі тої. Тоді знову за царським указом вивели його звідти і привели до Царгорода. І ласкою, і погрозами переконував його цар пристати до іконоборної єресі. І тому, що не послухав його Христовий страждалець, в иншу обитель, названу Кикловіс, послав його цар. І перебував у ній два роки і шість місяців, у жахливій темниці тримали його і кривдили. Звідти знову до царя привели і, сильно побивши, в Протильський град вигнали.

Тоді злочестивий той цар, що стратив багатьох, загинув і сам люто — його ж бо воїни потяли його в церкві — на тому місці, де святу ікону Христову вперше, зневаживши, скинув, викинув погано душу свою окаянний. Прийнявши царство, Михаїл Травлій звелів усіх правовірних із пут і вигнання звільнити. Тоді й преподобного Іларіона випущено було, та не пішов у свою обитель, бо ще не припинилася іконоборна єресь і єретикуючі лжепастирі і лжевчителі архиєрейські тримали престоли, а перебував в одної вірної і благочестивої жінки, яка у своєму маєтку дала йому місце безмовне і келію побудувала з вертоградом і зі всіма потребами, служачи йому Бога ради. Тим часом преподобний Теодор Студит, також багато злого від єретиків за правовір"я витерпівши, із вигнання повернувся і до Господа відійшов. Коли його святу душу ангели на небо зносили, бачив те Іларіон преподобний, як же у житії Теодора написано. У той день, коли святий Теодор Студит переставився, блаженний Іларіон, ходячи по вертограді своєму, працюючи і співаючи псалми Давидові, почув якісь предивні голоси й невимовні пахощі. Дивувався ж і стояв, розглядаючись, звідки вони. Поглянув у небо, у височінь, і побачив багато чинів небесних у білих ризах, що світлими лицями сяяли і йшли з неба з піснями назустріч якійсь чесній особі. Це бачачи, Іларіон блаженний впав на землю з жахом великим і чув якийсь голос, що говорив до нього: "Це душа Теодора, ігумена Студійського монастиря, який за святі ікони постраждав до крови і до кінця перетерпів у скорботі. Нині ж заснув і, торжествуючи, душа його вгору сходить. Зустрічають її небесні сили". Такого видіння пречудесного сподобившись, сповнився преподобний Іларіон превеликої втіхи, і насолоду велику духовну прийняв у серці своєму, і багато днів пробув, веселячись духом, і сяяло серце його від радости, як же в ангела. Перебував же преподобний в жінки тої літ сім і більше. Коли ж після Михаїла Травлія став на царювання син його Теофіл і, всіх ісповідників зібравши, почав їх знову, як же і попередні злочестві царі, примушувати до іконоборства, а тих, що не корилися, мучити, тоді й преподобного Іларіона взяли й привели до царя. Примушуваний, не покорився царському велінню, більше ж — викрив царя як злочестивого і законопереступника, що праведні догми віри руйнує. І за те сто і сімдесят ран на спину прийняв, і на Афусійський острів вигнано його. Мав же там таку відраду, що не тримали його в темниці чи в путах, тому збудував собі келію вельми малу й перебував у ній аж до кончини Теофіла.

Коли ж той помер, цариця Теодора, всіх ісповідників із вигнання зібравши в царюючому граді, правовір"я укріпила і святі ікони в храми Божі внесла. Тоді й преподобного Іларіона випущено, прийняв він свою Далматську обитель, сяючи чудами. І прожив три роки, і, учнів своїх богоугодно настановивши, до Господа відійшов. Його ж чесну і святу душу, як і Теодорову, яку він бачив, ангели на небо віднесли, і в лику святих ісповідників постала вона перед престолом слави Отця, і Сина, і Святого Духа, одного в Тройці Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день страждання святих преподобномучениць - дів Архелаї, Теклі та Сусанни

Дівство перемагає світ, вгамовує тілесні бажання, до матері Єви не приєднується. Тій-бо сказано від Бога: "З болем народжуватимеш дітей, і під владою чоловіка будеш". Дівство ж від такого рабства вільне, не в"яне від років, але завжди цвіте і прикрашає життя дівствуючих. З ним невіста Христова в Небесну Оселю Жениха свого входить. Тим пречесним і божественним даром — дівством нетлінним — прикрасилася блаженна Архелая, уневістилася Христові і переможницею світу виявилася. Мешкала на одному окремому місці поблизу Риму, у малому й незнаному монастирі, який у ті люті ідолопоклонницькі часи міг бути. Коли налягло від Диоклитіяна, нечестивого царя, велике на християн у Римі гоніння, свята діва Архелая з двома сестрами в Христі і співпостницями своїми Теклею і Сусанною, боячись катування, покинули Рим і втекли в Кампанію, змінивши одяг свій на чоловічий, щоб ніхто не впізнав, що вони дівчата. І там, недалеко від града, названого Нола, оселившись на місці тихому й пустельному, вдень і вночі безперестанні свої до Бога молитви виливали і в инших богоугодних ділах вправлялися. І зцілювали хворих — прийняли від Бога ту чудесну благодать лікування за чистоту і святість свого життя. Були ж лицями своїми смиренні, лагідні й світлі, бо раділи серцями в Господі, Бозі своїм, самим же виглядом цноту і святість являли. Одяг на них був колючий, волосяний і латаний, і весь вигляд їхній пустельницький і постницький був, голови мали обстрижені по-чоловічому, а не як у жінок, і приходили до них навколишні люди — одні задля зцілення, инші ж задля настанови: мали, окрім дару лікувати, і богодуховного учення слово, і не лише тіла, а й душі людські лікували, і багато поган від ідолопоклонницького нечестя до Христової приводили віри — і розходилася про них слава у всьому тому краю.

Дійшла про них вістка і до ігемона кампанійського на ім"я Леонтій. Були-бо його воїни на багатьох місцях поставлені, щоб наглядати за християнами. Вони, довідавшись про цих святих дів, сповістили ігемонові. Він же звелів взяти їх і привести до нього у град Салерно, там-бо тоді був — судив і мучив християн. Взяли святих дів і в Салерно ігемонові на допит представили. Вони ж розуміли, що їхній безсмертний і нетлінний Жених Христос Господь до вінця мученицького їх прикликає, аби не лише дівством, але і страдницькою кров"ю, як же царською багряницею прикрашених, взяти їх у свою Небесну Оселю. Сповнилися великого уповання і смілости, без страху перед катом стали, вільним голосом усю правду про себе казали, розповідаючи, хто вони і звідки, не таїли віри і життя свого, що християни і що діви, обручені Христові, які обітували Йому зберегти чистоту свою нескверною до кончини своєї. Ігемон же Леонтій, дивлячись на них, бачив блаженну діву Архелаю — літами найстаршу, словом найсміливішу, лице ж її особливу якусь чесність мало. До неї звернувся, кажучи: "Чуєш, Архелає, навіщо скликаєш до себе багатьох людей, добрих і поганих, і вчиш їх поклонятися Ісусові Назарянину, який ані себе визволити не міг, коли був мучений, ані нині нікому не може допомогти? Як смієш чарівними якимись словами лікувати і зваблювати людей і вдаєш із себе чоловіка — одягом чоловічим покриваєшся, найгірша з жінок і шкідлива чарівниця. І, як же думаю, ти й цих двох дівчат навчила тих чарів, і якщо тебе не страчу, то всіх безумних чоловіків і жінок до своєї зваби приманиш".

Свята ж діва відповіла: "Христовою силою перемагаю силу і дію диявола, людей же, розумом вшанованих, повчаю, щоб пізнали єдиного істинного Бога, який небо, і землю, море і все, що в них, створив. В ім"я ж Господа мого Ісуса Христа, єдинородного Божого Сина, усім хворим подається здоров"я через мене, рабиню Його. Ані не вдаю, наче я чоловік, — визнала зразу себе дівчиною і рабинею Христовою. Це ж дві мої в Господі сестри, які зі мною з юности в Христовій вірі виховані". Сказав ігемон: "Кожен, хто не кориться велінню царя, на люту смерть заслуговує". Відповіла свята: "Маємо царя — Господа нашого Ісуса Христа, задля Нього ж знехтували світом і всім, що у світі, Його велінню коримося і милосердя сподіваємося від того, хто небом, і землею, й иншим усім володіє". Сказав ігемон: "Боги наші все тримають і всім володіють, їхніх же імен багато: Крон, Трисмеґист, Єрмій, Афродита, Іра, Атена, більший від усіх — Дій. Це сили божі, які утримують світ і керують ним". Відповіла діва: "Боги твої — сліпі, і сліпі поклоняються їм і вірять у них". Сказав ігемон: "Ваш Бог один і не має сили сам себе захистити, бо і на хресті Його розіп"яли, й оцтом напоїли, і терням увінчали, і простромили списом". Відповіла свята: "Це все Бог перетерпів задля спасення нашого, щоб усі, хто вірить у Нього, не загинули, а мали життя вічне. Твої ж боги не бачать, ані не чують, ані не говорять, ані не можуть собі чи иншим помогти".

Розгнівався ж ігемон — віддав її левам голодним на поїдання, сподіваючись, що зразу її розшматують. Звірі ж лагідні були, як ягнята, і лежали при ногах святої. Вона ж молилася до Бога, кажучи: "Господи Боже, Отче, і Сину, і Святий Духу, що зберіг чистим дотепер тіло моє від усілякої нечисті, як же нині вгамував звірів і дав мені перемогти лютішого від звірів ігемона, так і завжди невідступним помічником будь мені, рабі Твоїй". Ігемон же, бачачи, що не шкодять їй звірі, більшої люті сповнився і звелів воїнам побити звірів, святу ж мученицю з другинями її, зв"язаних, кинути до темниці. Явився ж їм у темниці ангел Господній, невимовним світлом сяючи й кажучи: "Не бійтеся, діви Христові, молитви ваші перед Бога зійшли, і вже приготовано вам вінці на небі". Те незвичайне світло, що засяяло в темниці, бачила і сторожа — сповнилася страху й жаху. Скрикнули воїни, кажучи: "Справді один є істинний Бог, Його ж діви ці проповідують". Зранку ж промовив ігемон до слуг: "Приведіть мені ту чарівницю, яка вчора мене й богів моїх дошкульними словами безчестила". І зразу святу мученицю Архелаю перед судищем тим поставили, і сказала йому: "Не я, а злі діла твої, о кате, образи й безчестя завдають тобі, ще ж і вогонь невгасимий готують для тебе, щоб горів у ньому, мучений з богами своїми навіки. Коли ж хочеш від мук вічних звільнитися, послухай корисніших для тебе слів моїх і прийми здорову раду мою. Повір у Бога Отця, який створив тебе, і в єдинородного Сина Його Ісуса Христа, і в Духа Святого, що від Отця ісходить, — Він бо єдиний у Тройці Бог, славлений на небі й на землі". Ігемон же, слова ці за насмішку й безумство вважаючи, промовив: "Якщо ти мені й богам моїм вірити захочеш, багатством і честю задоволена будеш і між світлими жінками римськими не останнє місце приймеш. Коли ж не послухаєш мене, то спершу на блудну наругу віддам тебе безсоромникам, тоді, мучивши жорстоко, на смерть найлютішу віддам тебе і кину тіло твоє на поїдання псам, і звірам, і птахам". Відповіла свята: "Я маю помічника — Господа мого Ісуса Христа, який як же душі моєї, так і тіла охоронець, і збереже мене від скверни, якою ж мене збезчестити думаєш, як же багатьох святих дів, які переді мною постраждали, зберіг неоскверненими від нечестивих. На смерть же не зважаю — сподіваюся отримати життя вічне в Господа мого, який приєднає мене до ангелів своїх святих у безконечній радості".

Тоді ігемон звелів залізними гребенями обдирати чисте дівоче тіло святої і бити її жорстоко, рани ж поливати приготованою на те киплячою олією і смолою. І було тіло її обдерте й обпалене аж до кости, і всі, що прийшли на те видовище і на страждання святої мучениці дивилися, дивувалися вельми, як дівчина, немічна від природи, могла настільки люті муки витерпіти й живою в них залишитися. Вона ж, звівши очі свої вгору й руки хрестоподібно склавши, казала: "Зглянься, Владико, з неба, з престолу святого Твого на рабу Твою вірну, погаси вогонь палаючий росою благодаті Твоєї і дай відраду від болю тілу моєму в ранах, що накладаються мені від ката". Ледве вона це сказала — зразу засяяло над її головою чудесне світло і голос промовив: "Не бійся, Я з тобою". Бачив кат, що свята залишається без шкоди, лютував і скреготав зубами своїми. Лежав там камінь вельми великий, що багато чоловіків ледве зрушити могли його. Той камінь звелів кат підняти і під нього покласти мученицю, аби безмірною вагою роздушити її. І коли слуги те робили, ангел Господній коло святої діви невидимо був присутній — раптом камінь той на другий бік звалився і побив слуг катових, скільки сягнув, а свята жива лишилася, хвалила Бога й співала: "Благословен єси, Господи, Боже батьків наших, що рятуєш тих, що уповають на Тебе".

Люди ж, дивлячись на те, взивали: "Справжній Бог християнський, якого вона проповідує". Ігемон же сказав до своїх: "Що зробила чарівниця ця! Ось всі муки долає. Візьміть її і ведіть за місто, також і тих послідовниць її, двох дівчат, візьміть і всіх трьох разом мечем убийте". І зразу воїни взяли святих мучениць, що руки ззаду зв"язані мали, і за град повели. Дійшовши ж на місце страти, воїни, коли хотіли їх убити, побачили ангельське явлення і злякалися: ангели святі, що на страждання мучениць святих дивилися, підійшли, аби взяти зі славою душі мученицькі. Тих ангелів численних якусь найменшу частину побачивши, воїни злякалися і стояли трепетні, наче в забутті. Свята ж Архелая, закінчивши молитву, сказала до них: "Виконуйте наказане вам". Воїни ж відповіли: "Не сміємо, пані, бо страх охопив нас". Святі ж діви всі раптом промовили до них: "Якщо наказаного вам не зробите, не будете мати частки з нами". Воїни ж, те чуючи, оголили мечі й відтяли їм голови. Так три святі преподобні мучениці — Архелая, Текля і Сусанна — чисті діви, закінчили подвиг свій, увійшли в Оселю небесну й стали з ангелами перед Отцем, і Сином, і Святим Духом — єдиним у Тройці Богом, Йому ж слава навіки. Амінь.

Місяця червня в 7-й день