Чув же про них Торкват, комит туський, який тоді перебував у граді Сполето. Пославши, прикликав до себе святого Конкордія і спитав його: "Як називаєшся?" Той же відповів: "Я — християнин". Сказав йому комит: "Про ім"я твоє питаю, а не про Христа твого". Святий Конкордій відповів: "Вже сказав тобі, що християнин я і Христа ісповідую". Сказав комит: "Принеси жертву богам безсмертним і стань нашим другом. І я тебе за батька матиму, і сповіщу панові моєму Антоніну-цареві, аби влаштував тебе жерцем богів". Святий Конкордій відповів: "Досить, що ти причасний богам своїм". Сказав йому комит: "Послухай мене і принеси жертву богам безсмертним". Святий Конкордій відповів: "Насамперед ти послухай мене і принеси жертву Господу Ісусові Христові, щоб уникнути вічних мук. Якщо-бо цього не зробиш, ти й боги твої у вогні вічному кару матимете". Тоді комит звелів його палицями бити і в громадську темницю вкинути. Прийшов же вночі до нього блаженний Євтихій зі святим Антимом-єпископом. Тому, що Антим був другом комитовим, просив його, щоб відпустив в"язня на декілька днів до нього. І відпустив його комит до блаженного Антима. Перебували разом досить днів. У зручний же час висвятив Антим святого Конкордія на єрея, і вправлялися в молитвах. Через якийсь час послав комит, аби привести Конкордія, і сказав йому: "Що вирішив ти про здоров"я своє?" Святий Конкордій відповів: "Здоров"я моє — Христос, Йому ж щодня приношу жертву хвали. Ти ж і боги твої в геєні маєте горіти". Тоді звелів його повісити на катувальному дереві. Він же всерадісно промовляв: "Слава Тобі, Господи, Ісусе Христе". Сказав йому комит: "Принеси жертву богові великому Дію". Блаженний же Конкордій відповів: "Я не принесу жертви каменю глухому і німому, бо маю Господа мого Ісуса Христа, Йому ж служить душа моя". Тоді розгнівався комит, наказав замкнути його в найскрутнішу темницю, на шию ж і на руки залізо накласти. І звелів, аби ніхто до нього не заходив, хотів-бо його заморити голодом. І почав блаженний Конкордій дякувати всесильному Богові й говорити: "Слава во вишніх Богові і на землі мир, серед людей благовоління". І ось ангел Господній опівночі явився йому, кажучи: "Не бійся, але мужньо дерзай, бо я з тобою". Через три дні послав до нього опівночі двох зброєносців своїх, кажучи до них: "Ідіть скажіть в"язневі, щоб або приніс жертву богам нашим, або голову йому відітнемо". Прийшли до нього зброєносці з ідолом бога Дія і мовили: "Чи чув ти, що велить комит?" Святий мученик відповів: "Ви знаєте". Вони ж сказали: "Або принеси жертву богові Дію, або будеш обезголовлений". Тоді блаженний Конкордій, дякуючи Богові, сказав: "Слава Тобі, Господи Ісусе Христе". І плюнув на Дія. Тоді один з воїнів оголеним мечем відтяв йому голову. І так він в ісповіданні Господньому віддав духа. Після цього прийшло два клирики і ще кілька благочестивих мужів, взяли тіло його й поховали недалеко від града Сполетана, де багато витікає вод. На місці ж, де поховали блаженного мученика, сліпі прозрівають, немічні зцілюються, демони виганяються молитвами святого Конкордія-мученика, який стоїть перед Господом нашим Ісусом Христом, що з Отцем і Духом Святим живе і царює навіки-віків. Амінь.
Святого Фронтасія, Северина, Северіяна і Силана блаженний Фронтон, перший петрагорійський єпископ, послав проповідувати слово Боже, щоби всюди сіяли його. їх же Сквиридон-ігемон схопив і спитав, кажучи: "Скажіть мені, звідки ви? І якими іменами називаєтеся? І чому не лише не приносите жертви богам, а й тих, що хочуть пожертвувати, відвертаєте, і храми їхні руйнуєте, і не знаю, якою владою це робите". Фронтасій відповів: "О ігемоне, позбавлений божественної чесноти, чому нас питаєш, коли всю правду винищити намагаєшся? Але розсуди перед тим, хто душу твою і тіло створив, і зрозумієш правду. Ідоли ж язичницькі — діла рук людських, ані собі користи принести, ані иншим помогти не можуть". Сквиридон сказав: "Бачу, що сміливі ви в багатослівності, якої від учителя вашого навчилися". Северин і Северіян відповіли: "Багатослів"я наше правдиве. Ти шануєш ідолів — каміння, демонам поставлене, глухе, німе, суєтне". Сквиридон сказав: "Здобудете життя, якщо жертви принесете богам". Відповів святий Фронтасій: "Здобуток наш — жити й померти в Христі". Тоді ігемон, звернувшись до Силана, що знався на музичних співах, на гуслях, кимвалах милозвучних і лірах, спитав: "Ти, юначе, чому жертви не принесеш?" Святий Силан відповів: "Я Господу моєму — Ісусові Христу — жертву приношу, який благодаттю хрещення свого світ омив від скверни". Ігемон сказав: "Як обмив?" Відповів Силан: "Господь мій Ісус Христос сказав учням своїм: "Ідіть у світ, проповідуйте, хрестячи в ім"я Отця, і Сина, і Святого Духа. Хто повірить і охреститься — спасенний буде, а хто не повірить — осуджений буде". Так і ти, о ігемоне, якщо повіриш в Христа й охрестишся — спасенний будеш. Якщо ж не повіриш — засуджений будеш". Ігемон же розгнівався, звелів їх за град на місце смертне вивести і муками жорстокими мучити. Ще ж, як Спасителеві нашому Ісусові Христу, що був терновим вінцем вінчаний, залізні цвяхи, на подобу вінця тернового, у голови їхні встромив і до стовпа прибив. Було ж у голові кожного по дев"ять цвяхів. Проте лютий гнів ката ніяк не зміг відвернути від Христа воїнів Його. Коли ж такими муками здолати їх не зміг, видав на них останній суд — щоб голови їм відтяти. Святі ж мученики, схиливши коліна до землі й Богові доручаючи душі свої, шиї ж спекуляторам простягаючи, за Христа муки прийняли. Коли, відтявши голови, нечестиві воїни кинули на наругу мученицькі тіла, у землю не поховані, тоді божественна сила, що була з ними, таке зробила чудо. Тіла їхні раптом — Святий Дух зійшов на них — ожили і, взявши кожен свою голову, що близько лежала, у руки свої, без людської допомоги на свої ноги встали і так до ріки, що називалася Іл, прийшли, і на води зійшли, немокрими ногами, наче по сухій землі, ходили. Перейшовши ж ріку, на високий горб зійшли, а всі на те з жахом дивилися і дивувалися. І, дійшовши до церкви Пречистої Богоматері Діви Марії, у якій святий Фронтон-єпископ молився, увійшли всередину, схилили коліна, голови свої перед ноги його поклали, тіла свої хрестоподібно на землі розпростерли — і стали мертві. Святий же Фронтон-єпископ з Аніяном-пресвітером і з багатьма людьми поховав Фронтасія, Северина і Силана у вищезгаданому храмі з честю і піснями небесними, у повітрі чутними. Северіяна ж, на прохання одної доброчесної жінки, на иншому місці, що було в її володінні, не дуже далеко від святих його співстраждальців чесно поховали. Постраждали ж святі мученики, коли царював у Римі Клавдій, у нас же володів Господь наш Ісус Христос, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.
Преподобний Зосим, прозваний киликійцем, бо з краю Киликійського родом був, з юности Бога полюбив і світу відрікся, на Синайську гору прийшов, і в чернечий одягнувся чин, і догоджав Богові добре. Забажавши безмовнішого пустельного життя, коли молодим ще був, пішов у краї Ливії і там, у пустелі, на одному місці, названому Аммоніяк, оселився і почав жити сам на самоті, одному Богові скоряючись. Ходячи ж тою пустелею, зустрів одного старця, що волосяний одяг колючий носив. Коли до нього наблизився і хотів поклонитися і прийняти благословення від нього за звичаєм, старець випередив його і сказав: "Нащо сюди прийшов, Зосиме, іди звідси, не можеш-бо тут сидіти". Зосим же, думаючи, що віддавна знає його старець, поклонився йому і, попросивши благословення, сказав: "Вчини любов, отче, скажи мені, звідки мене знаєш?" Старець же відповів йому: "Два дні тому явився мені хтось дивний видінням і сказав: "Ось іде до тебе монах із Синаю на ім"я Зосим. Не благоволи йому в пустелі цій перебувати з тобою, бо хочу йому доручити Церкву Вавилонську в Єгипті". Сказав це старець Зосимові, відійшов від нього на відстань кинутого каменя і став на молитві, піднісши руки до Бога. Молився ж десь дві години і, закінчивши молитву, прийшов знову до Зосима. Обійнявши по-батьківськи, поцілував його, кажучи: "Дитино люба, добре, що прийшов сюди, Бог тебе привів до мене, щоб ти віддав тіло моє землі". Спитав же Зосим старця: "Скільки літ, отче, на цьому місці перебуваєш?" Відповів старець: "Сорок п"ятий рік виповнюється мені тут". Коли сказав це старець, просвітилося лице його, наче вогонь, і знову до Зосима промовив: "Мир тобі, дитино, молися за мене". Те сказавши, ліг на землі і відійшов до Господа. Зосим же блаженний, розкопавши землю, поховав чесне тіло великого того старця. Пробув на тому місці два дні, тоді повернувся в Синай, славлячи Бога.
Коли ж перебував у монастирі своєму на Синаї, прийшов до нього один розбійник, просячи його й кажучи: "Змилуйся наді мною, авво, і в чернецтво мене прийми, щоб у безмовності плакав я над гріхами своїми. Багато вбивств я сподіяв — і хочу покинути всі погані діла свої, і каятися у всі дні життя мого". Преподобний же Зосим, повчивши, одягнув його в чернечий образ. Через короткий час сказав до нього преподобний: "Повір мені, дитино, що тут перебувати тобі неможливо, бо якщо довідається якийсь князь про тебе, візьме тебе, також і вороги твої убити тебе можуть. Послухай мене, я відведу тебе в далекий монастир". Взявши його, повів у киновію авви Доротея поблизу Гази і, там його залишивши, сам знову до себе повернувся. Прожив же брат той у киновії літ дев"ять і, навчившись Псалтиря і весь чин чернечий засвоївши, повернувся знову до преподобного Зосима, кажучи: "Змилосердися наді мною, отче, дай мені одяг мій світський, чернечий же від мене візьми". Преподобний же, зжалившись, сказав йому: "Чому, дитино?" І сказав йому брат: "Ось дев"ять літ, як же сам знаєш, отче, перебував я в киновії, і, скільки міг, постив, і повстримно жив, з усілякою покорою, і мовчанням, і страхом Божим скоряючись всім. І сподіваюся на безконечну Божу доброту і невимовне Його милосердя, що безліч гріхів моїх простив мені. Проте завжди бачу дитину, що стоїть переді мною і каже: "Чому ти мене вбив?" Це бачу не лише уві сні, а й наяву: і в церкві на відправі стоячи, і до Божественних Таїнств приступаючи, і на трапезі, коли з братами їм. І ні на одну годину не дає мені перепочити, куди йду, там перед собою бачу ту дитину, що каже мені одне це: "Чому мене вбив?" Через те, отче, хочу піти туди, де розбій чинив, щоб мене взяли і віддали на суд, хай помру за дитину ту, через нерозум убив її". Взявши від преподобного отця одяг світський й одягнувшись у нього, пішов у світ. Прийшов він до міста Діосполя, взяли його і наступного дня відтяли йому голову — відійшов до Бога, кров"ю своєю омивши гріхи свої.
Преподобний же Зосим, маючи ненастанне бажання жити в пустельній безмовності і бути від людей цілком віддаленому, знову задумав залишити гору Синайську. Вставши й учня свого Йоана взявши, пішов у Порфирот — так називалася пустеля. її проходячи, зустрів двох пустельників: один був з Галатії, на ім"я Павло, другий — із Мелетинського краю родом, на ім"я Теодор, із монастиря авви Євфимія Великого. Обидва мали одяг зі шкіри буйвола. Й оселився Зосим з учнем своїм поблизу тих пустельників десь за два поприща, і прожив там два роки. Одного ж дня учня Зосимового Йоана вкусила змія — і пошкодилося ціле тіло Йоанове від отрути зміїної, і вийшло багато крови через усі його проходи, і помер. Засмутився ж блаженний Зосим вельми і пішов до тих пустельників. Вони ж, бачивши, що він іде до них збентежений і вельми сумний, перш ніж мав Зосим щось до них сказати, випередивши його, мовили: "Що, авво Зосиме, чи помер твій брат?" Він же здивувався ясновидности їхній, сповістив їм, хоч і самі знали, що брат помер. І встали обидва, пішли із Зосимом до брата; бачачи ж його, що на землі лежав мертвий, сказали: "Не сумуй, авво Зосиме, поможе тобі Бог". І промовили до померлого, кажучи: "Брате Йоане, встань, бо старець потребує тебе". І зразу брат ожив і встав із землі. Вони ж, пошукавши змію, знайшли і роздерли її надвоє. Після того сказали до Зосима: "Справді, авво Зосиме, кажемо тобі, іди в Синай, бо хоче Бог поручити тобі єпископство Церкви Вавилонської в Єгипті". Преподобний же Зосим, прийнявши від тих святих пустельників благословення, взяв учня і в Синай повернуся. Через якийсь час авва гори Синайської послав блаженного Зосиму й инших з ним двох братів до Олександрії задля якихось потреб, і затримав їх олександрійський папа блаженний Аполінарій — рукопоклав їх єпископами: одного — в Іліополі, другого — в Леондополі, а Зосиму — у Вавилоні єгипетському. Два-бо раніше було Вавилони. Перший, більший і давніший, — у Халдеї, де ж Навуходоносор й инші після нього царі халдейські царювали, другий же, менший і пізніший, — у Єгипті. Переселилися-бо люди з Великого Вавилону до Єгипетського краю і поблизу ріки Ніл град собі збудували, і назвали його Вавилоном, бо вавилонці його збудували і в ньому жили. У цьому єгипетському Вавилоні преподобний Зосима, Божою волею, жив, за пророцтвом святих отців пустельних. Прийнявши престол архиєрейський, пас Христове стадо і керував святою Церквою добре, прикладом був для стада словом і життям. Перебував на престолі досить років і багатьох на путь спасення наставив. Коли ж у глибоку почав приходити старість, бачив неміч свою; на швидку кончину чекаючи, залишив престол свій і в Синай до попереднього життя свого знову повернувся. Трохи поживши, помер у Господі і в лику святих єрархів став перед Владикою нашим Ісусом Христом, Йому ж слава навіки. Амінь.
Місяця червня в 5-й день
Святий Доротей був єпископом Тирського града в часи Диоклетіяна, нечестивого царя римського. Налягло тоді на християн люте гоніння, і покинув святий Доротей престол свій, і ховався по незнаних місцях. Коли воцарився Великий Константин і тишу прийняла Христова Церква, святий Доротей знову до Тиру на престол свій повернувся. І пас добре стадо словесних овець, багатьох з ідолопоклонницького блуду приводячи до Бога. І продовжилося життя його аж до Юліяна Відступника". Коли той прийняв царство, спочатку не гонив відкрито Церкви, а приховано, звелівши однодумним князям своїм, що землями володіли, мучити й убивати християн. Доротей же святий, бачачи знову катування велике, яке нечестиві чинять вірним, знову покинув престол Тирської Церкви, уникаючи рук катівських і даючи місце гніву: звелів Господь не віддавати себе біді, що явно находить від гонителів, але втікати від них: "Коли, — казав, — гонять вас у граді цьому, втікайте в инший". Тому вийшов з Тиру і прийшов у Тракію, але й там ідослужителів не уникнув: Бог прикликав його до вінця мученицького. В Удському граді схопили його Юліянові князі. Багато ран зазнавши й різні страждання перетерпівши, передав у муках блаженну душу свою в руки Христа Бога. Старий був вельми: мав від народження свого сто сім літ. Залишив після себе писання різні, Церкві потрібні, грецькою і латинською мовою — знав обидві ті мови добре, у премудрості ж духовній і зовнішній досконалий був. І написав житія пророків, й апостолів, й инші корисні слова і сказання, нині ж сам записаний до книги життя, перебуває з тими святими, про яких написав.
Преподобний отець Теодор з юности був скопцем. Покинув світ, став монахом і пішов у пустелю Йорданську. І багато підняв трудів, намагаючись угодити Богові, через те й дар чудотворення від Нього прийняв. Була ж у нього якась потреба йти до Константинополя. Прийшов до моря, побачив корабель, що туди плив, і сів у нього. Коли ж відплили, трапилося, що корабель заблукав у відкритому морі, бракувало води для пиття, багато кораблеплавців і перевізників розгубилися і занепали духом. Преподобний же Теодор встав і, руки до неба піднісши, помолився старанно до Бога, який рятує душі людські від смерти. Тоді з молитвою перехрестив воду морську знаменням хресним і сказав кораблеплавцям: "Благословенний Бог! Зачерпніть води, скільки вам треба". Зачерпнувши, скуштували — і побачили, що морська вода перетворилася із солоної в солодку, як річкова, і наповнили посуд свій водою солодкою з моря. І всі прославили Бога, і старцеві поклонилися до землі. Він же сказав: "Пробачте мені, пани мої, не задля мене сталося це чудо всесильного Бога, а задля вас, бо журилися ви через брак води. Бачив Бог тугу вашу і сподівання на смерть — змилосердився над вами й перетворив морську солоність у річковий солод". Після того і корабель на шлях свій втрапив, молитвами святого того старця, і пристані, куди плив, швидко досягнув. Зробив же й инші чуда цей преподобний отець Теодор і переставився до Бога.
Преподобний Анувій єгиптянин був родом, велику мав віру і любов до Христа Бога. Коли гоніння на християн від ідолопоклонників було, він сміливо визнав Христа перед нечестивими — і мучили вони його. З Божого провидіння його відпустили — пішов у пустелю і жив у ній, подвизаючись й угоджаючи Богові до старости глибокої. Була ж кончина його така.
При березі ріки Ніл, що єгипетський край напуває, зійшлися в один час на одне місце три отці пустельні, Духом Божим ведені, — авва Сур, Ісая і Павло. Спитали один одного, хто куди йде, і виявилося, що всі троє одну думку і намір один мали, — кожен з них ішов до авви Анувія. З місця ж того, на якому зустрілися, була до монастиря Анувія дорога водою три дні, плисти ж уверх проти течії. І сиділи на березі, чекаючи, може, трапиться їм якийсь корабель, що туди пливе, в який сівши, вони б досягли місця, на якому ж преподобний Анувій перебуває. Не траплялося ж їм ніякого корабля довго, зажурилися і сказали собі: "Помолімося до Господа, аби вчинив з нами ту милість, щоб не згубився намір наш і не мав перепон початий шлях, щоб не повернулися ми назад без нічого". Тоді Ісая і Павло сказали до авви Сура: "Ти, отче, найбільше помолися, знаємо-бо, що Бог тебе завжди слухає і нині подасть те, про що проситимеш". Він же звелів їм схилити коліна до молитви, а сам простягнувся хрестоподібно на землі, кинув себе лицем перед Господом. Після закінчення молитви, вставши із землі, побачили лодію, що при березі стояла. І, знову помолившись, сіли в неї. Лодія ж, рушивши, поплила вгору проти течії, гнана вітром і стернована невидимою Божою Силою. Так швидко плили, що за одну годину пройшли шлях, яким три дні з великим трудом плисти треба.
Пристала ж лодія до берега напроти обителі Анувія, зійшли отці на землю, і сказав отець Ісая: "Явив мені Господь мужа, до якого йдемо. Він нас зустріне й розповість таємниці серця кожного з нас, які хто в собі має". Сказав і отець Павло: "І мені відкрив Господь, що через три дні забере його зі світу цього". Коли ж вони рушили від берега до монастиря і трохи від ріки відійшли, вийшов їм назустріч преподобний Анувій і привітав їх, мовивши: "Благословен Господь, що мені вас нині в тілі, а раніше в дусі показав". І привів їх люб"язно у свою келію, почав кожному розповідати про його добрі діла, нікому не відомі, лише Богові одному: як хто осібно творить подвиг, здійснює доброчинства, угоджає Владиці своєму Христові Господу і яку хто від Господа має благодать. Сказав же до нього отець Ісая: "Тому що і нам відкрив Господь про тебе, о авво, що через три дні має забрати тебе до себе з тимчасового цього життя, просимо тебе, щоб і ти розповів нам про свої постницькі труди і доброчинства, якими ж Богові угодив. Не бійся гріха марнославства: відходячи зі світу цього, залиши приклад богоугодного життя свого, щоб були ті, які наслідуватимуть тебе".
Тоді почав говорити старець: "Не пам"ятаю, чи зробив щось велике й визначне, лише одне, благодаттю Бога мого, дотримав: з часу, коли гоніння було і коли визнав перед катами ім"я Спаса нашого, не вийшло слово неправди з уст моїх. Раз-бо визнавши правду, не захотів потім казати чогось неправедного й брехливого. І знову: раз полюбивши небесне, не захотів більше любити чогось із земного. Помагала ж мені в тому і милість Господня — ніколи не відчував я нестачі якихось земних потреб: всіляку, яку хотів, їжу приносили мені святі ангели. І нічого не утаїв від мене Господь мій з того, що діється на землі, ніколи не переставало моє серце бажати божественного. Не спочивав я вдень і вночі, шукаючи того, кого полюбила душа моя, — Владику Христа, аби завжди душевними своїми очима дивитися на Нього і спогляданням Його насолоджуватися. Бачу ж завжди і ангелів Божих, які співприсутні мені і показують все, світодержці віку цього. Світло розуму мого ніколи не гасне. Усе, що я просив у Господа, зразу отримав. Бачив багато разів ангельські полки, що стоять перед Богом, бачив лики святих мучеників та ісповідників, ченців і всіх святих собори, найбільше ж тих, в кого не було иншого на землі старання, окрім завжди славити й благословити Господа у простоті серця і віри. Бачив же я і сатану, і ангелів його, у вічний вогонь відданих, а напроти них бачив праведних, що вічною радістю насолоджуються". Те й инше, подібне, преподобний Анувій три дні розповідав отцям, що прийшли відвідати його, — не для марнославства, а на користь тим, що слухають, і на їхнє прохання. Із чистою совістю і простим серцем та з великим смиренням те говорив. Коли надійшов третій день, передав дух свій мирно і радісно. І зразу видно було святих ангелів, що взяли душу його і піднесли у висоту небесну, чути було в повітрі пресолодкі ангельські співи. Так із земного перейшов у небесне Анувій преподобний, який визнав ім"я Христове перед нечестивими і рани за те витерпів. Нині у лику ісповідників прославляється перед ангелами небесними від Христа Ісуса, Господа нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.