Святий апостол Юда, один із дванадцятьох апостолів Христових, був із Давидового і Соломонового роду, народжений у Назареті Галилейському від батька Йосифа, теслі (який був пізніше обручником Пречистої Діви Марії), від матері ж Саломії, не вифлеємської Саломії, але иншої, яка була донькою Агея, сина Варахії, брата ж Захарії. У законному подружжі з Иосифом народила йому синів, яких поіменно згадано в Матеєвому Євангелії: Якова, Йосипа, Симона і Юду. Називається ж цей святий Юда Юдою Яковим, тобто братом Якова — названого Божого брата, бо через смирення вважав себе недостойним назватися Господнім братом по крові, адже від початку в невіданні згрішив супроти Нього — чи то невірством, чи небратолюбством. Про невірство очевидно розповідає святий Йоан, кажучи: «Ані брати Його не вірили в Нього». Про це місце пише також святий Теофілакт, називаючи дітей Йосифових Його братами. «Ображають, — каже, — брати Його, діти Йосифа (серед них і цей Юда). Звідки в них таке невірство? Від гнилої волі та заздрости: людині завжди властиво заздрити родичам більше, ніж чужим». Доти Теофілакт.
Очевидно, що Юда від початку у невіданні грішив щодо Христа невірством і заздрістю. Згрішив же й небратолюбством, як же про те в житії святого Якова, брата Божого, написано. Коли Йосиф (повернувшись з Єгипту) розділяв землю поміж своїми дітьми, яких мав від першої жінки, та захотів уділити частину й Христові Ісусу, Господу, від Пречистої Діви понад природу нетлінно народженому, що тоді був ще малим хлопцем, старші сини Йосифа (серед них і Юда) не погоджувалися прийняти Його у співжереб"я, як не від одної матері народженого. Яків же прийняв його до своєї частки як спадкоємця, і через те назвався після того братом Божим, а Юда святий, знаючи свої попередні прогрішення, не смів називатися Божим братом, але тільки Яковим, як же і в посланні своєму пише, кажучи: «Юда, раб Ісуса Христа, брат же Якова». Ще ж і різні прізвиська мав святий цей апостол: Матей Євангелист називав його Леввей (грецькою мовою Ке Левій) і Тадей. Це ж не для якоїсь особливої таємниці — їх можна почасти пізнавати з тлумачень. Левій означає «злучений», «сердечний» або «левиний». Левієм названо Юду святого тому, що, коли пізнав, після попереднього у невіданні свому прогрішенні, що Ісус — істинний Месія Христос Бог, приєднався до Нього сердечною любов"ю і з левиною мужністю за Нього подвизався. Тож справді годиться мовити про нього такі слова, як колись про попереднього Юду, сина Якова, що його названо праотцем Христовим: «Юдо, тебе похвалять брати твої, ліг і заснув, як лев і як скимен левовий». Тадей же означає «той, що хвалить та ісповідує» або «груди молочні». Названо Юду святого Тадеєм, бо, хвалячи й ісповідуючи Христа Бога апостольськими своїми ученнями, як же грудьми молочними, годував немовлят у вірі — дітей первісної Церкви. Дехто думає, наче в Діяннях Апостольських цього ж святого, а не иншого названо Варсавою: «Захотілося апостолам, кажу, і старцям з усією Церквою вибраних мужів з-поміж себе послати до Антіохії, з Павлом і Варнавою, Юду, названого Варсавою». «Варсава» ж тлумачиться як син навернення. І наче тому назвався Юда святий Варсавою, тобто сином навернення, що після попередніх своїх прогрішень перед Христом навернувся до Нього покаянням з вірою і любов"ю. І в чому згрішив був, у тому велике показав виправлення. Згрішив-бо спершу невірством — після того повірив у Нього без сумніву і став Його апостолом і проповідником. Згрішив був до Нього нелюбов"ю — після того настільки Його полюбив, що й душу свою за Нього поклав. Велику за Христом мав ревність і бажав, аби цілий світ пізнав Христа, істинного Бога, і повірив у Нього, і полюбив Його, й отримав спасення. Ту ревність його і в Євангелії згадано. Коли говорив Господь до учнів своїх: «Хто любить Мене, улюбленим буде в Отця мого, і Я полюблю його, і явлюся йому сам», — тоді сказав до нього Юда неіскаріотський (цей Господній брат по крові): «Господи, що то, що нам хочеш явитися, а не світові?» Наче мовив: «Не нам лише дай, Господи, пізнання Тебе, а й цілому світові». Не лише нам яви спасення Твоє, а й цілому людському родові. Щоб не лише ми, раби та учні Твої, а й цей світ пізав Тебе, Творця і Спасителя свого, полюбив Тебе гаряче, і служив Тобі вірно, і прославив Тебе навіки». У яких землях святий апостол Юда після Вознесення Господнього проповідував Христа, повідомляє Никифор, історіограф церковний, розповідаючи про нього так: «Божественний Юда, не іскаріотський, а инший, у нього ж було подвійне ім"я — Тадей і Левій, син Йосифа, брат же Якова, скиненого з крила церковного, спершу Юдею і Галилею, Самарію і Ідумею, тоді аравитські гради, сирійські та месопотамські краї зловив сіттю Євангелія. Пізніше в Едес, Авгарів град, прийшов, де раніше другий Тадей, що із сімдесяти тих один, проповідував Христа, і якщо там було замало служби Тадея, то цей Юда Тадей добре виконав». Доти Никифор.
Відомо ж, що і в Перській землі благовістив слово спасення святий Юда і звідти писав грецькою мовою Соборне Послання до всіх вірних — хоч і коротке, проте великого розуму й корисного учення сповнене: одне догматичне, тобто про тайну Пресвятої Тройці і Воплочення Христового, про розрізнення ангелів добрих і злих, про майбутній Страшний Суд; инші ж моральні, які переконують уникати гріховної тілесної нечистоти, і хули, і гордині, і непослуху, заздрости й ненависти, підступу та лукавства, кожному ж бути постійним у своєму покликанні: у вірі, молитві, любові піклуватися про навернення заблуканих, пильнуватися від єретиків. Їхні душешкідливі норови явно викрив і загибель їхню, до содомлян подібну, сповістив. Каже ж і те у своєму Посланні, що не досить для спасення лише бути виведеному із язичницького невірства і прикликаному у святу віру, — але належить з вірою робити й добрі діла, відповідні покликанню та достойні спасення, і наводить як приклад притчу про покараних від Бога ангелів і людей. Ангелів зв"язав Бог вічними путами у темряві і до Суду свого пильнує їх. Бо не пильнували свого чину. Людей же, виведених із Єгипту, у пустелі полишив. Бо не за покликом Божим ходили, а до розбещення схилилися. Так святий апостол Юда виявив у своєму Посланні великі речі короткими словами. Підняв же багато болів і трудів, переходячи різні краї і Христа проповідуючи, переконуючи у вірі, хрестячи народи і на спасення їх наставляючи. Коли ж в Араратський край прийшов, багато людей зі зваби ідольської відвернув і до Христа привів. Схопили його ідолослужителі. І довго мучили, і на дереві хресному повісили, і стрілами невірні в нього стріляли — закінчив подвиг і шлях свій і перейшов до Христа Бога прийняти винагороду — вінець вічний на небі.
Як же тлінна, перехідна краса цього світу вміє тих, що люблять її, звабити до володіння нею, що задля малої втіхи настільки хвилюються почуттями і здіймаються умом до пристрастей, що не лише обіцяним життям нехтують, але й від самого Творця істинного життя, о горе, відвертаються і вибирають теперішнє понад майбутнє, люту і нескінченну смерть добровільно приймають, — так і вічні блага на небі у тих, що сподіваються їх отримати, викликають безмірне бажання і насичують їхні серця якоюсь божественною ненаситною насолодою, і дають їм пам"ятати завжди тамтешнє блаженство, винагороду за труди і прекрасне торжество подвижників — і на сердечне старання заохочують їх. Бо не лише дочасне і суєтне зневажають вони, а й свого життя не жаліють, погоджуючись і душу свою улюблену покласти Христа ради, за словом Євангельським, і смерть за Нього полюбити понад усе солодке і прекрасне. А тому що не знаходять її скоро, бо нема гонителів, иншим чином ту бажану смерть витерпіти намагаються, вигадуючи собі довге омертвлення самих себе. І так тисячі болів терплять щодня, постячи, і всіляко подвизаючись, і борючись із невидимими бісами, і примушуючи себе завжди єство своє безплотним ворогам противитися, будучи в тілі. Із таких добрих і божественних мужів є той, про кого розповідати хочу, і сповістити про народження його, і вік, і дивовижне життя. Ім"я ж мужа того Паїсій. І нехай ніхто не безвірствує, чуючи про преславне і надприродне про нього. І хай не вважає, що я додав щось до любого мені отця задля чести його, бо далеко вище він від усіляких людських почестей і не потребує похвали від долішніх, хвалений у горішніх від святих ангелів. Але розповім задля користи слухачів і тих добродіїв, що наслідувати його бажають. Розповім же те, що бачив своїми очима і вухами чув, тому почну достохвальне і корисне життя його з дитинства. Було так.
Цього великого і блаженного мужа виростив Єгипет, який давніше дав великого серед пророків боговидця Мойсея, через його ж близькість до Бога і великі чуда прославився, як же про те в Божественних книгах написано. Не менше ж і вдруге прославлений виявився Єгипет через преподобного Паїсія, у ньому народженого, його ж чесним ім"ям і багатьма чеснотами збагатився. Батьки ж цього блаженного були благовірні, і боялися Бога, і в заповідях його ходили непорочно, і всілякими добрими ділами догодити Богові намагалися. Мали ж дітей семеро, і виховували їх у добрій настанові, щоб були вони наслідувачами батьківських чеснот. Було ж багатства в них досить, що й потребуючим щедро подавали: мали простягнену до щедрот руку. І скільки вкладали в руку убогим, те подвійно віддавалося їм із божественних дарів. А тому що ніхто з людей не може уникнути смерті, батько Паїсія з життя сього пішов, покинув чесній жінці своїй опіку над дітьми, серед яких найменший літами був хлопець Паїсій, і ним мати найбільше журилася. Одної ночі, коли заснула, мала таке видіння. Ангел Господній явився їй, кажучи: "Бог, Отець сиріт, послав мене до тебе, бо понад міру печаллю сповнюєшся, багатьма турботами про дітей охоплена. Хіба ти сама про них турбуєшся, а не Бог? Нині, відклавши печаль, дай Всемогутньому Богові одного із синів твоїх, в якому прославиться пресвяте Господнє завжди славлене ім"я". Вона ж відповіла ангелові: "Усі є Божі, і якщо Йому котрийсь угодний, хай візьме". Ангел же взяв Паїсія за руку і сказав: "Цей Богові угодний". Мати ж сказала: "Візьми краще з великих, який кращий". Відповів ангел: "О добра серед жінок, не знаєш хіба, що сила Божа в немічних являтися любить. Цей-бо, наймолодший, — вибраний Богом, має Йому угодити". Те мовивши, ангел пішов. Жінка, збудившись зі сну, дивувалася божественному видінню, вдячні пісні віддавала Богові й говорила: "Хай буде на нас, Владико, і на рабі Твоєму Паїсії милість Твоя". Це й подібне сказавши і багато помолившись, привела сина свого до Бога на клирицьке освячення. Блаженний же отрок Паїсій, клирицького освячення сподоблений, наслідував добродійних мужів, ріс літами і розумом, разом і благодаттю Божою, день за днем розпалював серце своє більшою до Бога любов"ю, вельми бажаючи чернечого життя.
Коли настав час отримати бажане і в чернечому чині почати повне виконання Господніх заповідей, божественною благодаттю, як непорочний агнець, був відданий у скитську пустелю і до пастиря словесних овець, божественного Памви, у наставлення прийшов. Той же, з любов"ю і радістю його прийнявши, у святий чернечий образ одягнув його. Мав той отець Памва розуміння божественного дару, та й одкровення згори йому були: щодо Паїсія пізнавав, що він посудина вибрана Божої благодаті і нею наставляється до всілякого доброго діяння. Спершу Паїсій блаженний у послушництві добре справувався, усім серцем скоряючись отцеві своєму і його волю у всьому виконуючи. Тоді вирішив суворе життя прийняти і, сходячи до вдосконалення чеснот, сходинки у серці своєму складав. Преподобний же отець наш Памва, дивлячись, що Паїсій вдається до великого постницького подвигу, і на більший хотівши його налаштувати, мовив до нього: "Дитино Паїсію, у новоначальному подвигу належить усі почуття ретельно берегти від перепон і спокус, а найбільше берегти очі від цікавого споглядання і навіть в обличчя нікому не дивитися, але завжди очі опускати додолу — умом же у висоту взирати і споглядати внутрішніми очима невимовну красу Божої слави, славити й оспівувати Всесильного Бога". Тими учителевими словами блаженний Паїсій повчився і зранився любов"ю до Бога, намагався сказане йому здійснити на ділі. Відтоді заповіді тої не дивитися на лиця чужі пильно дотримувався три роки і не дивився на людський образ взагалі — віддавався читанню святих книг, над словами Божими завжди думаючи і їх розумінням, як же водою, напуваючи душу свою. І було за словом Давидовим: як же сад, що, при витоках водних насаджений, росте і цвіте, і плід солодкий приносить у час відповідний". Прагнув він цього псаломського звертання до Бога: "Солодкі слова Твої для піднебіння, понад мед устам моїм". І без упину (за апостольською порадою) молився, постом же і чуванням тіло своє втомлюючи і підкорюючи його духові, чесноту ховаючи в таїні серця свого, наче скарб. Бачачи його в такому успішному вдосконаленні, старець Памво радів з його добродійного життя в Бозі і, як батько, наглядав за ним, на майбутній подвиг як наставник скеровував і на всіляке богоугодне діло благочесно й легко наставляв, допоки не зробив його найвправнішим серед ченців.
Надійшов же час відходу старця з тутешнього життя до небесної Батьківщини, до якої, кликаний, прийти бажав. Памво преподобний великим благословенням благословив Паїсія блаженного і слів пророчих про нього немало мовив, відтак перейшов до блаженного того життя — прийняти там сподівані невимовні блага. Я ж, смиренний Йоан (говорить автор цього житія), залишився зі святим Паїсієм. І були ми обидва однокровні і звичаєм подібні, на самоті жили й один устав правила та життя сповнювали, як же від отця прийняли. І підтримували один одного, дбаючи про спасення душ наших. Коли трохи часу минуло, блаженний Паїсій забажав вищого життя, через те настала потреба розійтися нам, бо до більшого постництва розпалював його дух. Почав протягом цілого тижня постити, у суботу ж і неділю лише хліб із сіллю і вода були йому стравою. В инші дні замість хліба матеріяльного умовим годувався, часто ж богогласного Єремії читав пророчу книгу. І багато разів той святий пророк йому являвся, розповідаючи не довідомі в пророкуванні своєму таємниці, і сокровенними думками подвизав його на бажання обіцяних благ. Беручись за суворіше життя, Паїсій покинув попередній свій піст, вибрав же инший: до одного тижня і другий додав, два разом постив, і через два тижні трохи хліба з сіллю, як же мовиться, і води в міру приймав.
Про такий його піст і рівноапостольне життя ніхто ж не відав — лише один Бог, що знає людські таємниці, Йому ж і неявлене все відкрите (я ж знав почасти). Ще ж і бажання безмовнішого мовчання йому прийшло, щоб на самоті молитви приносити Владиці Христові, приєднатися до Нього палкіше і від Нього приймати просвітлення. Таке його бажання розуміючи, я важко переживав нашу розлуку. Хотівши ж переконатися, чи в Бозі той намір його, чи з якоїсь власної людської волі, сказав до нього: "Брате Паїсію, ось бачу, що ти безмовнішого життя бажаєш. Знай же, що і я ту думку маю, але сумніваюся, непевний, чи від Бога цей помисел, чи ні. Помолімося тому до щедрот Божих, аби сам Господь наш за волею своєю влаштував життя наше і подав нам вістку, чи разом перебувати, чи один з одним маємо розлучитися". Паїсій же відповів мені: "Добре кажеш, любий, зробімо те, що говориш". Ставши на молитві, цілу ніч гаряче молилися ми до Бога. Добрий же Бог, не хотівши зневажити молитви нашої, послав до нас зі сповіщенням ангела свого святого, що над ранок перед нами став і мовив: "Кожному з вас Бог осібно життя розділяє. Ти бо, Йоане, тут залишайся і всім до спасення наставником будь. Ти ж, рабе Христовий Паїсію, іди звідси до західного краю пустелі. І збереться до тебе багато инокуючих, говорить Господь, і монастир Моїм велінням буде створений, і прославиться там ім"я Моє через тебе". Те мовивши, ангел пішов. Ми ж поклонилися Богові з дякою і, за велінням Господнім, розділилися. Я, — говорить Йоан, — залишився на місці, Паїсій же блаженний пішов далі до західного краю. Висік у горі печеру, оселився в ній і настільки приєднався до Бога вседосконалою чистотою своєю і багатьма подвигами, що й сам Христос являвся йому, і виправляв його, і наставляв до чеснот, як же наступне істинно явить слово. Одного дня, коли сидів Паїсій у своїй печері і божественну пісню в устах мав, явився йому Спас, кажучи: "Мир тобі, любому угодникові Моєму". Він же, вставши, охоплений страхом і тремтінням, мовив: "Христе, чоловіколюбче, Спасе, ось я — раб Твій. Яка причина, Владико, такої доброти Твоєї до мене, що зійшов Ти до моєї недстойности?" Сказав йому Господь: "Чи бачиш цю пустелю, її довжину і ширину. Задля тебе наповню її посниками, що славитимуть ім"я моє". Вибраний ж угодник Божий Паїсій, на землю впавши, так сказав: "Владико Господи, руці Твоїй міцній всі скоряються, і, що Ти захочеш, те буде. Прошу ж Твою благість, дай мені розуміти, звідки буде необхідне й потрібне для тих, що в пустелі цій творитимуть подвиг?" Спас же мовив: "Повір мені, що кажу тобі правду. Якщо знайду тих, що мають любов — матір всіх чеснот, і побачу їх, що виконують заповіді мої, то нехай ні про що потрібне не переживають, Я всіляку турботу про них буду мати". Знову сказав до Господа Паїсій: "Ще раз спитаю Твоєї благости: як вони мають легко перейти ворожі сіті і лютих бісівських спокус уникнути?" Спас же мовив до нього: "Якщо заповіді мої, як же Я тобі сказав, пильнуватимуть покорою, правдою і смиренним серцем, то не лише вище від ворожих нападів і лукавих підступів їх вчиню, а й Царства Небесного спадок дам їм". Те мовивши, Спас зі славою на небо зійшов. Святий же Паїсій, більше страху Божого у серці своєму прийнявши, без упину думав про сходження Спаса з неба до нього.
Батько ж заздрости і людиноненависник ворог диявол, бачачи, як сильно оминає Паїсій його сіті і не ловиться на його хитрощі, і вище від наслань його є, дратувався вельми. Не міг же наблизитися до Паїсія через божественну силу, яка була від Бога святому дана. Почав вигадувати инші підступи, аби зробити перепону рабові Христовому, — думав узяти його на вудку золотолюбства, щоб спокусився під виглядом милости. Напнув перед ним сіть сріблолюбства, аби, коли він втратить безкрисливість, легко було на нього напустити люті напади. Пішов звабливий ворог до одного єгипетського князя, мужа богобоязливого, що великими маєтками насолоджувався. Явився йому в образі ангела й мовив: "Встань, о любий, іди в пустелю, знайдеш там мужа на ім"я Паїсій, убогого життям, чеснотами ж вельми прикрашеного. Він — вибраний посуд божественної благодаті. Його знайшовши, золотом вшануй добре, не скуплячись, бо має тим й инших пустельників сповнювати потребу". Князь же той, не розумівши бісівської зваби, але повіривши, що то ангельська сила, взявши золота й срібла досить і багато всього на потребу, пішов до святого. Божественна ж сила була з Паїсієм, відкрила йому ворожий підступ, що під виглядом княжої милостині намагається взяти його любов"ю до надбань. Муж божественний, зразу вставши, пішов назустріч князеві. Коли святий зустрів його, спитав князь про пустельника Паїсія, хто він і де перебуває. Паїсій же взаємно спитав князя, кажучи: "Чого шукаєш Паїсія, яка тобі в тому потреба?" Відповів князь: "Золото, срібло й инше на потребу приніс, щоб дати йому, аби він роздав ченцям". Преподобний же відповів князеві, кажучи: "Зрозумій, о христолюбче, що золото і срібло не потрібне тим, що в пустелі цій жити захотіли. І ніхто з тих, що тут оселяється, не захоче нічого з майна твого взяти, тому вертайся без суму додому, Бог же прийме твій добрий намір. Якщо ж те, що несеш, хочеш роздати бідним, то багато в містах єгипетських потребуючих — убогих, жебраків, сиріт і вдів. Про них думай — і велику винагороду приймеш від Бога". Князь же, повіривши словам святого, повернувся і зробив, як був навчений. Роздав убогим, жебракам і потребуючим своє добро. Коли преподобний Паїсій заходив у свою печеру, явився йому диявол, кажучи: "О біда мені, Паїсію, що маю тобі зробити, що відганяєш мої хитрощі. Іду краще з иншими воювати, на тебе вже більше не прийду, переможений-бо від тебе". Божественний муж заборонив йому силою Христовою і відігнав його від себе. Диявол же, із соромом відігнаний, більше не смів безсоромно приступати до святого.
Після цього пішов преподобний у внутрішню пустелю і перебував там тілом — духом же з небесними силами, вдавався до життя суворого, перед Владикою всіх стоячи, уподібнюючись безтілесним. І став свідком небесних скарбів, і Дух Святий, що в ньому жив, благоволив явити йому веселість праведних, що там є. Якось, ставши на молитві, Паїсій опинився на небі, наче крилами злетів. Спершу бачив прекрасні райські поселення, невимовної радости сповнені. Тоді Церкву найперших і вічно торжествуючих побачив і нематеріяльної їжі з Таїнств Божих причаститися сподобився — прийняв дар за крайню повстримність і голодування. Раз на тиждень у недільний день причащався Божественних Таїнств Воскресення Господнього — і до наступної неділі знову без їжі перебував. Такою силою благодаті єство його від Творця збагатилося. Отож, — говорить автор, — ніхто з тих, що вірять Божому слову, нехай не безвірствує, бо слово Боже маю вірним свідком. Хіба не те каже, що всі скоряються Божому велінню? А тому, що то правда, то й у слів моїх правдивість кожен хай вірить. Після причастя Божественних Таїнств Тіла і Крови Христової преподобний Паїсій часом сімдесят днів без їжі тілесної перебував. І не є дивним це: божественна сила, що має невимовну владу, змогла тримати в ньому силу життя самою своєю благодаттю більше, ніж підкріплення їжею. Ті, що за тілесним єством живуть, потребують тлінної їжі для підкріплення свого тіла, аби не знемогло, а ті, що в понадприродному житті досягли поступу, — наче безплотні. Таким сила Творця подає пребагато благодаті, їй єство людське добре скоряється, і не так тілесною, як же духовною живе їжею. Знає всесильний Творець, Бог наш, і як семи отрокам, що понад триста років спали, на землі без їжі життя зберегти. Й Іллі життя у небесних дворах до останнього дня береже. Але про це досить — про блаженного ж Паїсія говорімо. До цього преподобного отця багато не лише ченців, а й мирян збиралося — перебувати при ньому бажали. Й обсіли його, як рій бджолині стільники, солодом духовного меду бажали насичуватися невпинно. Він же з вічного божественного джерела більше, ніж мед зі стільників, найсолодшу черпав благодать, виточував для них духовне пиття, сповнене невимовної насолоди. І додавалося повсякдень немало братів, які збиралися і примножувалися, все гарне житейське відкинувши, по-євангельськи брали на плечі ярмо Христове. З них же одних преподобний відлучав до безмовного мовчання, щоб на самоті гарячою молитвою розмовляли з Богом, иншим же велів у соборі співати, разом з братами в послусі перебувати й спільно трудитися. Инших віддавав у науку рукоділля, щоб не лише самі з трудів своїх хліб свій їли, а й голодних убогих годували й иншим братам, потребуючим і подорожнім, аби спочинок давали дружелюбно. Головне ж для всіх було одне: аби ніхто нічого не робив зі своєї волі, але тільки за велінням і на розсуд отців досвідчених. Таке було передання від преподобного братам, що до нього збиралися, і така їм від нього наука. А щодо влаштування безмовного життя самого того отця ні одне слово детально розповісти не може, проте з малого мале дещо хай скажеться.
Минуло досить часу, і бачив преподобний, що безмовність його порушують брати, що приходять до нього. Втомився від неспокою: був мовчання великим шанувальником. Через те надумав покинути те місце і піклування про братів, таємно від усіх вийшов звідти і, нетрі найглибшої пустелі проходячи, знайшов десь печеру, оселився в ній і три роки перебував там. Виросло ж волосся на голові його вельми і було довгим. Він його прив"язував до кілка, на висоті печери закріпленого, і недрімно здійснював всенічні молитви. І як уночі, так і вдень, не даючи собі спокою, на великі труди зважувався. І мав собі труд за спокій задля любови Божої, якою розпалювався завжди, — через те й сам любий був Богові і сподобився божественного явлення і споглядання Христового, як же Спаситель наш у Святому Євангелії говорить: "Хто любить Мене, того Отець Мій полюбить, і Я його полюблю, і явлюся йому сам". Якось, коли преподобний Паїсій палкішою любов"ю до Бога розпалився і цілий ум богомисленою молитвою в самому Бозі заглибив, явився йому (як і раніше) Христос Спас. Він же, не мігши бачити пресвітлої слави пресвятого Лиця Спасителя, впав на землю зі страху і тремтінням був охоплений. Чоловіколюбний Владика простягнув йому свою руку (О невимовна Твоя, Христе Царю, до угодників Твоїх любов!), підняв Паїсія із землі і сказав йому: "Мир тобі, угодникові моєму. Не бійся ані хай не тремтить серце твоє, у твоїх-бо ділах вельми насолоджується моя благостиня, і вельми приємний Мені подвиг твій. Веселися далі і прийми гарну винагороду: ось даю тобі такий дар, аби все, що проситимеш від Отця мого в ім"я моє, далося тобі. І за кого грішного помолишся — відпустяться йому гріхи". Святий Паїсій, бачачи настільки велику доброту Господню, осмілів трохи й мовив: "Чоловіколюбче Христе Боже, хоч з невимовної Твоєї благостині мене, недостойного й окаянного, такої своєї сподобляєш благодаті, прошу Тебе смиренно: сам настав мене і навчи, про кого і в яких потребах маю просити. Я-бо від початку бачу свої перед Тобою прогрішення і щодо моїх невиправ прошу Твоє милосердя, аби простив і покрив добротою своєю безмір моїх гріхів. Подай мені подальший час життя цього провести безгрішно, аби легко я вийшов на стезю спасення, без перешкод дістався доброго кінця — з Твоєю допомогою і під Твоїм проводом. Без Твоєї допомоги і настанови ніхто не може нічого доброго зробити і милість у Тебе отримати. І ніякі наші добрі діла, жодний труд і ні один подвиг не достойні такої превеликої милости Твоєї, навіть якби й смерть за Тебе підняли, — як же й годиться нам за Тебе, Творця та Ізбавителя нашого і премилосердного до нас, грішних, душі наші покласти, бо Ти — Бог безсмертний — за нас, смертних людей, кров свою пресвяту без жалю пролив, хрест, оцет і гріб перетерпів, аби спасення нам влаштувати своїм Воскресенням. Яку смерть, Тебе ради, Творця нашого, перетерпіти нам годиться?" Так святий Паїсій з великою насолодою серця до Спаса промовляв. Благословив його Той і відійшов від нього, зійшов на небо зі славою. Паїсій же поклонився Владиці своєму, славлячи Його і дякуючи Йому за благоутробне до нього сходження.
І скоро після того було преподобному Паїсію насправді сповіщення про даний йому дар від Христа Господа, який мовив: "За якого грішника помолишся — відпустяться гріхи його". Було ж то так. У старця одного пустельного переставився учень. Перед кончиною своєю зневажив отця свого, зваблений від ворога роду людського, що завжди заздрить, і замість послуху впав у лінь і байдужість. А що гірше, що і в гріх якийсь перед смертю своєю впав і без покаяння життя своє закінчив. Старець же, жаліючи свого учня, почав за нього молитви чинити перед Богом. І прийшло йому бажання довідатися, де душа лінивого брата перебуває. Після достатньої молитви був старець у піднесенні і побачив учневу душу, що в пеклі люті муки терпіла. Після того видіння старець сильніше зранився серцем за учня і зі сльозами безперестанку молився до Господа за викуплення загиблої душі. Додавши піст до посту, перебував чотирнадцять днів без їжі. Потім почув голос згори, що говорив до нього: "Душа, за яку ти гаряче молишся, залишатиметься за моїм велінням у пеклі до мого приходу. Коли ж прийду на хмарі з ангелами і трубами, тоді прийме винагороду, достойну за ділами своїми". Таку відповідь почувши, старець сумував сильніше, і печалі сповнився, і додав инші чотирнадцять днів, постячи, і на більші молитви віддавався — але знову той самий голос почув, що душа померлого грішника буде в пеклі до Страшного Господнього Пришестя. Більше не насмілювався старець втомлювати молитвами своїми доброту Владики, був розгублений — втратив надію викупити учневу душу з пекла і нарікав багато.
Тоді згадав про преподобного Паїсія (йому було дозволено Божим Провидінням вирятувати грішника з пекла). Встав печальний старець і до святого Паїсія у внутрішню пустелю пішов: знав-бо про його сміливість перед Богом і поклав на нього уповання безсумнівне, що той великий угодник Божий зможе впросити Бога за учня його. Святий же Паїсій, пророчою благодаттю зрозумівши прихід до нього старця, вийшов назустріч йому. І зустріли один одного, належне в Христі цілування віддали й обнялися люб"язно. Тоді святий Паїсій мовив до старця: "Чого до мене, поганого і грішного, потрудився прийти, отче?" Старець же розповів йому причину приходу свого, повідав все про померлого без покаяння учня, про те, що бачив душу його, яка в пеклі мучилася, і як молився за нього, і як нічого не досягнув, і як відповідь почув з божественного голосу, що велів мучитися учневі до Господнього Пришестя. Те розповівши, додав і таке: "Прийшов я просити твою святиню, аби ти співстраждав з моїм окаянством у печалі моїй і співболів мені, болить моє серце за душу загиблу. І щоб ти своїми молитвами заступником був перед Богом за мученого в пеклі учня мого. Сподіваюся, що, коли ти проситимеш, Бог змилосердиться. Не відмовляйся помолитися, о отче, і в печаль велику не дай мені занурюватися. Якщо не послухаєш мене, не захочеш подати руку допомоги страждаючому в пекельних муках, то неможливо буде піти звідси моєму смиренню". Це старець з великими сльозами говорив і старанно просив великого Паїсія, щоб умилостивив щедроти Божі. Відповів святий: "Не моє діло, о преподобна голово, торкатися такого починання, але твого великого богоугодження і святости. А що не благоволить Бог почути нині твою молитву за учня того, ту тайну може знати Він сам — той, хто має велику безодню судів. Далі не буду твоєму велінню перечити і не погоджуватися, ось на молитву з тобою вдаюся — і що угодно буде Богові, те зробить. Ти-бо тут залишайся, молячись, я ж на осібне місце піду". Те мовивши, святий Паїсій пішов у внутрішню пустелю і, ставши на молитві, руки до неба підняв, разом і ум спрямував, до Творця всіх сказав: "Зглянься, чоловіколюбче, на молитви наші, недостойних рабів Твоїх, і подай як благий звільнення з пут пекельних душі раба Твого, учня старцевого". Це й подібне до чоловіколюбця Бога преподобний говорив, гаряче молячись. Господь же неоманливого слова вищезгаданого — обіцянки святому Паїсію — змінювати не хотів, зразу явився йому і спитав, хоч і Всевидець, кажучи: "Що, угоднику мій, так старанно просиш у моєї благости?" Він же сказав: "Боже милостивий, єдиний, що все знаєш, помилуй грішника, який втратив послух, впав у негідні діла і переданий геєнським мукам. Йому, окаянному, горе мені, учневі старцевому, яви милість свою, не здолану гріхами світу всього, не затримуй щедрот своїх, не зневаж тих, що моляться гаряче до Тебе, щоб не виявилися марними труди рабів Твоїх перед Тобою". Спаситель же мовив до нього: "Вже перед тим казав Я старцеві, що учневі його, за моїм правосуддям, належить бути в пеклі, аби прийняти там винагороду за ділами своїми. І не хочу подати йому відради в муках його до мого на хмарах приходу". Вибранець же Господній Паїсій відповів Спасителеві, як раб, кажучи: "І що, о Владико, є для всіх, які не скоряються Твоєму божественному велінню? Якщо хочеш послухати рабів Твоїх, легко можеш це зробити, бо володієш віками і ще перед приходом Твоїм можеш вивести грішника з пекла, і тою всемогутньою силою, якою з небуття в буття все привести зміг Ти, тою ж силою і спасти душу загиблу можеш". Коли це сказав Паїсій, зійшов на небо Спаситель.
За короткий час пролунали голоси трубні страшні, і видно було, як розходяться небеса, і йшов хмарами з висоти Христос із силою і славою великою, з ангелами й архангелами, разом із ликами праведних, і з усіма грізними явленнями, зі всім, для останнього дня приготованим. Поставлено ж і престоли, і престол страшний видно було, і все видіння те виглядало так, як має бути на Страшному Божому Суді. Возведено ж було й душу померлого з пекла. І було передано її спершу Паїсію святому в руки, тоді старцеві — кожен-бо з них у той час на своєму місці молився. І в один час обом було те явлення, у якому ж і голос зверху чутно, який говорив до старця: "Прийми душу учня свого з рук угодника мого Паїсія, і більше не побачиш її в муках, але у спокої". Коли такий голос від Спасителя був, прийшла душа, з глибин пекельних виведена, і перед старцем стала, і промовила, кажучи: "Багато лютих мук я перетерпів у геєні через непослух, він-бо і гріхопадіння мого причиною був. Молитвами ж святого Паїсія милостивий до мене преблагий Бог явився і з пут пекельних вивів мене. І ось нині на спокійне місце праведних переселяюся". Те мовивши, перед лицем старця на світле місце святих перемістився. Це бачачи, старець у час молитви своєї сповіщений був про спасення учня свого. І зразу, відклавши сумнів, вийшов з поспіхом до великого Паїсія, досягнув місця, де той молився, і побачив, що святий віддає Богові подячні пісні за визволення душі померлого брата. І розповів зі страхом старець Паїсієві все, що бачив. Також і Паїсій святий розповів старцеві про дивне явлення Господнє. Один одному бачене розповіли й обидва вкупі дякували Богові, що зробив великі чуда. Тоді сказав старець до преподобного Паїсія: "Велику в тобі благодать визнаю, о блаженніший отче, бо своїми молитвами не лише мого учня з пекла, а й мою душу, що лютою скорботою хворіла, визволив з важкої печалі. Прошу ж твою святість, розкажи, яке твоє діяння перед Господом і які подвиги і труди твої, за які сподобився таких дарів від Бога. Хочу-бо довідатися для користи своєї про богоугодження твоє". Великий же Паїсій відповів йому: "Знай точно, о чесний отче, що нічого з божественних дарів нема в моїй недостойності, окрім милосердя Творця мого, який неміч мою покриває, добротою ж своєю єдиною таке влаштовує і подає допомогу тим, що моляться до Нього всім серцем. Не захотів же і твоєї зневажити старанної молитви та любови, яку ти явив, такий труд піднявши за спасення душі учня твого, у чому наслідував самого чоловіколюбця Христа, що задля превеликої до нас любови народився, виховувався, у трудах був з юности і постраждав за нас, зваблених ворогом, що впали з райських благ через непослух, і звільнив нас стражданням своїм від рабства пекельного. Дав же заповідь любити один одного й нічого не вважати більшим від цієї чесної любови, щоб покласти сердечно душу за друзів своїх. Та, а не инша якась причина визволення з пекла душі учня твого, що ти за нього, не жаліючи себе, душу свою у такий труд і подвиг поклав. І нема як инакше це розуміти й про це говорити ані про мене щось велике думати. Я-бо муж грішний і нічого не знаю, аби я щось зробив доброго, достойного Божих дарів. Прийди тому, о преподобна душе, віддамо вдячність і хвалу єдиному милостивому людинолюбцеві Богові, що виконує прохання рабів своїх, які моляться до нього з вірою". Коли це смиренномудрий Паїсій преподобний вимовив, оспівали обидва вкупі всіх благ Подателя Бога й багато дякували Йому за отриману від Нього милість. Тоді помолилися один за одного і, люб"язно обійнявшись, розлучилися, і кожен пішов у своє перебування.
Віддавався ж преподобний Паїсій щодня найсуворішим подвигам, за апостольським словом, забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду. І ходив пустелею непрохідною і безводною, від людей цілком сховатися хотів, аби всі діла його, що робить у Христі, були в таємниці, разом і солодкого плоду богомислення у безмовності хотів насититися. Бог же хотів спасти не лише Паїсія, а й инших через нього, і не допустив світильникові такому далі під сподом пустельним у найглибших надрах схованому перебувати, аби потребуючі просвітлення не були позбавлені світла прикладу, кажу, добродійного життя Паїсія, з котрого багато користати хотіли. Тому знову явився йому Спаситель і велів вийти звідти в зовнішню пустелю до братів, щоб укріпити їх, і навчити, і зробити їх наслідувачами рівноапостольного життя його. Казав же Паїсій до Владики, що йому наказував: "О Господи, яка мені користь залишити це любе перебування в пустелі цій, у якій же вельми солодко Твоїми відвідинами насолоджуватися? Яка мені користь іти инших відвідувати і бути їм наставником, коли сам ще не досвідчений ані не достойний начальства, ані не придатний керувати иншими? Боюся, Владико, аби, дбаючи про спасення инших, свого не занедбав, і, покерувати як же годиться братами не змігши, засуджений буду, як лінивий раб". Коли він це казав і просився, аби не йти до братів, сказав Спаситель: "Труди, які за спасення инших маєш підняти, не лише рівні будуть цим пустельним твоїм завзятим трудам, але багато вищими й чеснішими виявляться, і в небесному граді Єрусалимі приймеш подвійну прекрасну винагороду за тих, що спасуться через твоє учительське наставлення. Якщо виведеш чесне з недостойного, будеш наче моїми устами". Це кажучи, Спас невидимий став з очей його. Божественне ж спасителеве веління вело Паїсія з внутрішньої пустелі до зовнішньої, до братів. І коли до них прийшов, зразу зійшлися до нього з невимовною радістю, як діти до батька, і почав знову про них піклуватися. Вибрав собі осібне перебування в окремій печері, щоб не втратити цілком любої безмовности, і знову почало багато до нього збиратися звідусіль, прагнучи напитися його солодких учень. Джерело благодаті не маліло, з уст його витікаючи водами безсмертя і напоюючи висохлі людські серця.
Забажав же і я, говорить автор, бачити ангелоподібне лице його і насолодитися любими мені й душекорисними бесідами — уже давно не бачив його і не розмовляв з ним. Тому, вставши, пішов до нього. Коли ж зближався до дверей печери його, почув, що хтось розмовляє всередині зі старцем, і став, не хотівши приходом своїм переривати бесіди їхньої. Став же я зовні, довго чекаючи кінця бесіди, і, оскільки не переставали розмовляти, втомився чекати, постукав трохи у двері, тихо помолившись. Старець же підійшов, відчинив двері і, бачивши мене, радий був вельми. Люб"язно мене обнявши, цілування в Господі дав мені й увів мене всередину. Я ж, увійшовши, нікого иншого не побачив, лише самого старця, і дивувався, думаючи в голові своїй, хто це був, що розмовляв з отцем перед моїм приходом. Сотворив же старець звичну до Бога молитву, поставив переді мною трохи їжі, і їли ми обидва. Не переставав я дивуватися, дивився довкола і не розумів, як це я чув, що двоє розмовляють, а застав лише одного. Отець же, зрозумівши, що я здивований, сказав мені: "Чому, брате, сюди й туди дивишся, наче шукаючи когось?" Я ж відповів: "Дивній насправді речі дивуюся і не можу збагнути, бо, коли прийшов до дверей твоєї келії, почув голос одного мужа, що говорив з тобою. Нині ж перед лицем твоїм нікого не бачу. І що це таке, не відаю. Але прошу тебе, святий отче, скажи мені недовідому цю таємницю". Помовчав же блаженний Паїсій і почав говорити: "Я думав, що ти нічого не чув, о любий мені Иоане, а тому що ти чув нашу з невидимим тобі мужем розмову, думаю, що Господь, який влаштував твій до мене прихід нині, хоче через мене, недостойного раба свого, відкрити тобі цю божественну і преславну тайну, щоб ти зрозумів неісповідиму милість нашого Владики, яку Він має до правдиво инокуючих любови Його ради. Знай-бо, що той, кого ти чув, як він зі мною розмовляє, — великий Константин, перший цар-християнин, вірний і святий. Він, з неба до мене прийшовши, сказав мені: "Блаженні ви, що чернечого життя сподобилися, воістину-бо вам превелика божественна слава приготована від Спасителя". Я ж спитав: "Хто ти, пане мій, що кажеш це і вельми нас хвалиш?" Він же мовив мені: "Константин, серед царів великим називаюся, з горішнього Царства до тебе зійшов сповістити, наскільки велику благодать і в Христа сміливість мають на небі ті, що тут ярмо Христове взяли. Тобі ж та благодать і слава приготована подвійно, бо багатьох на святе життя наставляєш і на постницькі подвиги спонукаєш. Я ж, — говорить святий Константин, — картаю себе, бо великого цього чину не здобув, і, розкаявшись, докоряю собі, сам журячись і сумуючи". Сказав до нього Паїсій святий: "І через що, о дивний праведнику, дорікаєш собі і себе картаєш? Хіба ти не причасний з иншими святими до тої завждисутньої слави і божественної насолоди Царства Небесного за віру свою і боголюбство, ними ж добре царством твоїм покерував, благочестям просвітив його?!" Відповів мені Константан святий: "Так, причасний я, прийняв-бо від Царя Небесного славу і честь у Царстві Його, вищі від мого достоїнства, але рівности з ченцями анітрохи не отримав ані не далася мені така сміливість, яка иншим дається. Бачу нині, що дехто з тих, які на землі приймають від Бога вогненні крила, коли душами з тягаря тілесного відходять, тими ж крилами здіймаються і возносяться, і літають швидше від орлиного лету, і доходять без страху до святих предивних стін горішнього прекрасного Небесного Єрусалиму. Коли ж до них наближаються, зразу ворота широко для входу їхнього відчиняються, і входять без перепон, ніякі сторожі їх не зупиняють ані не допитують. І, явившись перед лицем Царя царствуючих і Господа господствуючих Христа, Спаса нашого, стають перед божественним Його престолом у більшій честі і славі, ніж хтось здатний вимовити. І сміливість до Нього мають велику. Тій сміливості я дивуюся, прийшов до тебе прославити вас, ченців, за достоїнством, себе ж принизити, що не сподобився такого чину. Якби знав, то, живучи на землі, залишив би все житейське і відклав би вінець, і порфиру, і скіпетр, і всю суєтну славу короткочасного царства — взяв би веретище й убогість і пішов би за монашим життям". Я ж, говорить Паїсій святий, знову сказав йому: "Добре це кажеш, о святий Божий угоднику, утішаючи нас, і правда те, що ти кажеш, ані не може инакше бути і говоритися, праведні-бо суди істинного Бога нашого, що все мірилом справедливим вимірює і кожному за трудом віддає достойні винагороди. Твоє життя на землі, хоч і з великими богоугодними трудами, для утвердження святої віри піднятими, не рівне було чернечому життю, але легше: мав-бо ти жінку і дітей, з ними веселився, і в їжі різній насолоджувався, багатством, і честю царською, і великодержавством прославлявся, боярами сановитими і воїнами багатьма був оточуваний і шанований. Хто в чернечий подвиг входить, все житейське гарне й солодке зневажає, Бога замість того всього приймає. Ченці постаралися Йому у всьому вгодити в житті цьому і були за, апостольським словом, усього позбавлені, скорботами кривджені, у пустелях поневірялися, і в горах, і вертепах, і в проваллях земних, терпіли голод, і спрагу, і наготу, і зовсім ніякої тут не мали втіхи. Як-бо можливо тобі дорівнятися до них?" Таке слово мав я в устах, брате Йоане, коли ти в двері постукав. І зразу святий Константин відійшов від мене на небеса. Ось уже розповів тобі таємницю преславну, щоб ти зрозумів суть чернечого подвигу і які за труди приготовано на небі від Бога винагороди й невимовні блаженства. Іди тому, підбадьор братів, сповіщаючи їм, що чув". Я ж, смиренний Йоан, це з праведних уст преподобного Паїсія чуючи, віддав Богові велику вдячність. Ще ж й инше про користь душі із преподобним досить поговорив, благословення від нього прийняв і, радіючи і веселячись, повернувся додому.
Хоче ж це слово показати велику ревність цього преподобного у святій вірі, явлену в ньому. Один старець в одному із сіл єгипетських жив життям вельми добродійним. У Святому ж Писанні був недосвідчений. Він з невірства свого впав у таку єресь. Тройцю Святу не Тройцею, а двійцею називав, тобто Отця і Сина, Духа ж Святого залишаючи, кажучи, що він не Бог. І так сам погано вірив й инших того ж зловір"я навчав — багатьох же з простих людей, що за образливим його мудруванням й ученням пішли, його життя в Бозі бачачи. Той, хто влаштовує спасення для всіх, Христос Бог, не бажаючи, аби старцеві труди й постницькі поти були намарне, сповістив про нього блаженному Паїсію і село те й місце, де той старець жив, показав. Святий же Паїсій зразу поспішив — зробив руками своїми багато кошиків. Усі ж зробив із трьома вухами. І пішов до того старця з кошиком, вдаючи, що він подорожній, продає свої вироби. Багато людей при старцеві, що дотримувалися учення його негідного й неправдивого, бачивши подорожнього і кошики його, не відаючи, що то Паїсій, питали, хто він і звідки. Він же казав, що з пустелі, прийшов продати своє рукоділля. Питали його про кошики, чому з трьома вушками зроблені. Він же відповідав їм, кажучи: "Бо я раб Пресвятої Тройці і шанувальник її сердечний, тому й кошики свої на образ Святої Тройці зробив із трьома вушками, щоб не лише серцем вірити й устами ісповідувати, а й рукоділлям своїм являти образ Тройці, щоб прославляти Святу Тройцю: Отця, і Сина, і Святого Духа. Є-бо перше вушко на образ Бога, Духа Святого, і, як же бачите, ось кожен кошик має три вушка: є одним цілим. Так у Святій Тройці три особи, але один Бог". Так Паїсій святий короткими словами тайну Святої Тройці виявив — мужі ті, разом з постником, учителем своїм, засоромившись і вуха свої до слухання приготувавши, казали: "Розкажи нам, о дивний, ще про православ"я ясніше і повчи нас більше словами твоїми багатьма, вже-бо сказаним вельми здивував нас". Божественний же Паїсій Духа святого сповнився, почав як досвідчений робітник благорозумно й богомудро блуд єретичний і душезгубну шкоду викривати, повчати ж їх святої пастирської душеспасенної віри і на путь істинну наставляти. Довго ж преподобний Паїсій із Божественного Писання і з богонатхненних книг до них бесідував, щоб вірили у Святу Тройцю й благочесно її ісповідували. Добре навчив їх і зробив так, що старець той і всі з ним каялися в попередньому своєму блуді. Так просвітивши їх, пішов, повертаючись до своєї пустелі й посилаючи Богові вдячні пісні. Коли наблизився до пустелі, раптом побачив, що світло велике засяяло. Придивившись, бачив цілу пустелю ту ангельськими полками заповнену. І дивувався, не розумів, що те. І зразу святий ангел, що йшов з ним, сказав до нього: "Це показав тобі Бог, аби ти знав, що і коли ти тут, і коли тебе тут нема, ангели велінням Його оберігають ченців, які в пустелі цій перебувають, як же сам Владика обіцяв тобі". Паїсій же і за це Богові, Помічникові всіх, віддав дяку і в келію свою пішов. Ще ж і про пророчий дар, як цей угодник Божий прозорливости був сповнений, наступна нехай явить повість.
Тому що про божественного і святого Паїсія слава розходилася всюди і багато добродійних душ бачити його і розмовляти з ним прикликала, тому й блаженний Пимин, малий ще в той час, забажав побачити святого Паїсія. Прийшов до преподобного Павла, просячи його, щоб ішов з ним до великого Паїсія. Мав-бо звичай Павло часто приходити до Паїсія святого. І сказав отець Павло до Пимина: "Молодий ти, дитино, соромлюся до святого того мужа вести тебе, великий-бо він угодник Божий, і мовчання любить, і просто так не приходимо до нього, але з питанням, і то не завжди, але тільки у належний час користи ради". Пимин же сказав йому: "Я, отче, зовні келії стану, пішовши з тобою, ти ж сам до святого увійдеш, і немала буде душі моїй насолода слухати лише голос його, коли розмовлятиме з тобою. Якщо ж нелегко мені те буде, щоб сподобитися слухати голос його, то приаймні келії його торкнуся я, окаянний, ще ж і до твоїх чесних ніг, що всередину ступали, коли виходитимеш, торкнуся і візьму грудку землі, по якій же святі ноги угодника Божого ступають, — і то буде мені багатим благословенням". Бачив блаженний Павло Пимина, що це з великим смиренням і благою вірою говорив, взяв його із собою, і пішли до великого Паїсія. Досягнувши келії святого, сам Павло, постукавши, увійшов. А Пимин зовні залишився. Паїсій же святий прийняв Павла люб"язно, по-батьківськи, спитав же і про юного Пимина, якого хоч і не бачив тілесними очима, духовними ж його здалеку побачив. І сказав до Павла: "Де є супутник твій, дитина?" Павло ж відповів: "Зовні залишився, отче, боїться і соромиться увійти до тебе". Святий же наказав Пиминові увійти всередину і сказав: "Не добре боронити входити тим, що до нас приходять, так-бо і до неба легкий вхід Спас влаш тував. І до старих говорив у святому Євангелії: "Якщо не будете як діти, не увійдете в Царство Небесне". Це сказав Паїсій святий, своїми руками пригорнув юного до себе, благословив його, до Павла ж сказав: "Повір мені, о любий Павле, що хлопець цей має спасти душі багатьох мужів, і багато хто через нього сподобиться райської оселі, є бо з ним рука Господня, що до божественного шляху наставляє його і покриває". Те сказавши й руки на голову Пимину поклавши, Паїсій святий знову благословив його. І після достатньої бесіди про користь душевну відпустив їх з миром. Сам же, безмовствуючи, звичним постницьким подвигам віддавався. Якось же, коли двадцять два дні без їжі перебував, Христос Ісус прийшов його відвідати і сказав: "Багато страждаєш задля Мене, вибраний мій Паїсію". Той же поклонився і відповів: "І що моє страждання, преблагий Владико, хіба можу щось сам робити, коли Ти мене не зміцнюєш? Від Тебе-бо всілякий дар досконалий виходить, і Ти міць подаєш рабам Твоїм". Спас же сказав до нього: "Приємне Мені всіляке діло добре, і відповідну кожному відмірюю винагороду. Іди-бо за Мною". І пішов Паїсій за Спасителем, ідучи пустелею до одного пустельника, що жив у печері. І сказав Христос до Паїсія: "Увійди й побачиш чоловіка, справжнього подвижника". Паїсій увійшов і побачив ченця, що на землі лежав, — уста і лице землею студив. Не знав трудів подвижника того і зразу вийшов, хотів просити Спаса, щоб сповістив йому про труди ченця того. Спас же випередив і сказав до Паїсія: "Чи бачив ти мого страждальця, як трудиться задля Мене, сам себе кривдячи?" Паїсій же мовив: "Бачив, Владико, і настрашився, але не знаю, яке життя його і подвиги. Молю ж Твою благостиню, сповісти мені про нього". Спас же мовив: "Ось два дні лише, відколи постить, і вже так голодом зморений і спрагою спалений, і знемагає, і терпить". Паїсій же дивувався, тихим голосом до Спаса сказав: "Як же я, двадцять два дні перебуваючи без їжі, не страждаю від такої біди і знемоги?" І сказав до нього Спас: "Ти моєю благодаттю зміцнюєшся, коли так довго і твердо постиш. Він же своєю силою, скільки єство його може трудитися, постить. Любов"ю ж до Мене розпалюваний, намагається і понад силу постити, хоч і знемагає, і страждає як мученик доброю своєю волею". Паїсій же святий знову спитав Спасителя: "І яку винагороду, Господи, за два дні прийме від благостині Твоєї постник цей?" Відповів йому Спас: "Однакову винагороду йому за два дні дам, як же й тобі за двадцять два. І кожному з вас обох мовлене буде євангельське слово: "Увійди у радість Господа свого". Ти ж наче п"ять талантів прийняв, він же як два. Рівно обидва трудилися, добре подвизалися постом: він за силою своєю, скільки міг, ти ж не лише за силою твоєю, а й із моєї благодаті". Те мовивши, Спаситель пішов. Отець же наш Паїсій відтоді більші собі постницькі подвиги додав і молився завжди до Бога, аби подав йому їжу згори. І була йому в неділю (як же і раніше мовилося) одна лише їжа і пиття — причастя Пречистого Тіла і Крови Господа нашого Христа Ісуса.