Досягнувши ж місця смертного, поклав голову свою за Господа свого, стратили його сокирою. Закінчив страждання своє святий мученик Зосима місяця червня у 19-ий день у граді Кононійському, володів у Римі Траян, у нас же царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава і держава навіки-віків. Амінь.
Преподобний отець наш Йоан, покинувши світ, став монахом і перебував у відлюдництві пустельному в Палестинському краю недалеко від Єрусалиму, богоугодно в пості й молитвах проводив дні свої. Про його богоугодне життя у книзі, що зветься Лимонар, яку преподобні отці Йоан і Софроній (який був пізніше патріярхом Єрусалимським) склали, написано так: "Розповів нам (Йоанові та Софронію) авва Діонисій, пресвітер і посудохранитель святої церкви в Аскалоні, про авву Йоана, відлюдника, кажучи, що великий життям був муж той у нинішньому роді й богоугодний вельми. Жив у межах села Сехуста, що лежить від Єрусалиму десь за двадцять поприщ, мав же старець у печері своїй образ Пречистої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, що на руках тримала Предвічне Немовля — Христа, Бога нашого. І коли хотів старець куди йти: чи в пустелю далеко, чи в Єрусалим поклонитися Чесному хрестові і гробу Господньому й відвідати святі місця, чи в Синайську гору помолитися, чи до святих мучеників, що були далеко від Єрусалиму, — любив старець віддавати честь святим і виходив часом в Ефес до гробу святого Йоана Богослова, інколи ж до святого Теодора у Євхаїти, часом до святої Теклі в Селевкію Ісавритську, коли ж до святого Сергія у Сарафас, часом до того, часом до иншого святого, — відходячи, влаштовував, у своїй печері лампадку перед образом Пречистої Богородиці і запалював її, як же мав звичай. Ставши на молитві, молив Бога, щоб скерував йому путь. Дивлячись на ікону Богородичну, казав: "Пречиста Владичице Богородице, тому, що в далеку путь відходжу, в якій багато днів маю затриматися, ти сама лампадку свою доглядай і незгасимою за моїм проханням бережи, поки повернуся. Я-бо твою допомогу за співподорожнього маю, відходжу в дорогу намірену". Це до святої ікони мовивши, відходив у путь свою і затримувався в дорозі часом місяць або й два-три, коли ж і п"ять-шість. Повернувшись, завжди заставав лампадку повну, палаючу, як же, відходячи в дорогу, залишив, і ніколи не заставав її погаслою.
Ще ж і те про преподобного цього отця Йоана у тій самій книзі Лимонар написано, що ходив колись у межах поля того, де печера його була, і зустрів лева великого, що назустріч йому йшов, на місці, що вельми тісну стежку мало, між двома загородами терновими, ними ж землероби звикли загороджувати ниви свої. І настільки тісна була дорога, що одна піша людина без ноші заледве могла пройти через терня. І коли обидва, старець і лев, один до одного наблизилися, старець не дав дороги леву ані лев через вузькість місця не міг повернути з дороги — і неможливо їм було розминутися одному з одним. Бачив лев, що угодник Божий ніяк назад не вертається, але пройти шлях без перепон хоче, став зліва від старця на задніх ногах і, загороду ту тягарем свого тіла трохи посунувши, дав преподобному вільну дорогу. Минув старець лева, його хребта своїм хребтом торкаючись, і так своєю дорогою кожен пішов.
До цього авви Йоана прийшов один брат і, нічого не побачивши в печері, де той перебував, спитав: "Як тут перебуваєш, авво, не маючи потрібного до життя?" Відповів старець: "Дитино, печера ця — надбання духовне, дає і бере, дає рукоділля, бере потрібне". Пожив же цей богоугодний отець у постницьких своїх подвигах і трудах літ досить, до Господа відійшов, і був зарахований до лику святих, що стоять перед Отцем, і Сином, і Святим Духом, одним у Тройці Богом нашим, Йому ж слава навіки. Амінь.
Місяця червня в 20-й день
Цей угодник Божий Методій змолоду віддав себе Богові, як посудина чесна, і приятелем Святого Духа виявився. Тому ж і архиєрейського сану сподобився жеребом божественним, і прийняв паству словесних овець у граді, названому Патара, що в Ликійському краю, і пас добре й боголюб"язно своє стадо, словами тихими просвітлюючи цілу Церкву. У той час піднялася Оригенова єресь і зваблювала багатьох. Бачачи, що вона перемагає, святитель Христовий проти неї повстав як найкращий пастир. І словами своїми, як вогнем божественним, попалив її і всіляку пітьму і мряку єретичну винищив премудрими ученнями і божественною благодаттю. Богонатхненні його слова, наче блискавка, вселенну осіяли, казання його, як голос труби розумної, всю землю пронизало. Тому ж не стерпів ворог невидимий сміливости його і піднятих великих трудів за Церкву Христову і благочестя, озброїв на нього видимих ворогів — слуг своїх, еллінів, що ідолам поклонялися. І намовив їх вбити служителя Божого, який перед муками в умертвлення життєдайне одягнувся. Взяли-бо нечестиві святителя Христового Методія, мечем голову йому відтяли — і переставився святий до кращого життя. І той, хто спершу служив Агнцеві Божому, сам, як агнець, був зарізаний — принісся Богові в жертву живу. Тому й подвійним вінцем прикрасився, був доблесним поборником благочестя, проти єресей боровся і перед еллінами дерзновенно Христа ісповідував аж до пролиття крови і кончини мученицької. Постраждав за Христа в Авреліянове царство.
Святий мученик Аристоклій родом був кипріянин, із града Тамаса, пресвітер соборної церкви. У час же Максиміяна-царя, коли велике гоніння на християн налягло, злякався мук і пішов у гору пустельну, сховався в якомусь вертепі. Коли там молився, огорнуло його світло понад сонце і голос прилинув з неба, що наказував іти в Саламинську митрополію на Кіпрському острові і там за Христове ім"я страдницьки подвизатися. Він же, світлом і голосом тим божественним укріплений, зразу відклав страх перед муками і, вставши, пішов, куди йому було наказано. Коли ж ішов дібровою, дійшов до храму святого апостола Варнави і зустрів там Димитріяна Диякона й Атанасія Читця, і прийняли вони його люб"язно. Бесідуючи з ними, розповів їм про причину своєї дороги до Саламина-града і про видіння своє. Вони ж, слова його почувши, запалилися бажанням іти з ним — померти Христа ради бажали. Тому йшли разом, і коли досягли Саламина-града, стали на місці високому, яке звідусіль видно, і почали голосно славити і проповідувати ім"я Ісуса Христа, еллінських же богів бездушних ідолами називати. І зразу взяли їх нечестиві, і до ігемона на допит привели. Допитав же їх ігемон і довідався, що вони християни. Непохитну їхню постійність у святій вірі бачивши, звелів Аристоклія-пресвітера мечем потяти, святих же Димитріяна й Атанасія після багатьох мук вогню передав. Коли ж у вогні залишилися святі живими й неушкодженими, засудив їх на страту мечем — і так померли страстотерпці Христові, вінцем мученицьким прикрасилися.
У часи ідолопоклонництва, коли нечестиві царі римські як же Заходом, так і Сходом володіли, був в Олександрії чоловік один чесний, на ім"я Євдикій, простий розумом у світській науці, але духовною наукою премудрий: добрими ділами прикрашений, у цноті провадив життя своє, сповнений страху Божого, і любови, і до бідних милосердя, і чинив милостиней багато, і віддавався постам і молитвам. У нього був син єдиний — той, про кого в нас повість.
Левкієві святому від народження батьки дали ім"я не Левкій, а Євтропій, потім же Левкієм від Бога був перейменований, як же почате явить слово. Коли ж був отрокові десятий від народження рік, мати його Євфродисія із життя цього переставилася. Батько Євдикій, взявши сина свого Євтропія, пішов з ним у монастир блаженного Єрмія, що в олександрійських межах, яким керував ігумен Микита блаженний. І там почав інокувати, хлопця віддав у навчання книжне. Гострий розумом був отрок, усе швидко й легко розумів, і настільки благодаттю Божою в книжному ученні мав успіх, що перевершив багатьох, які зовнішньої премудрости навчалися. Був же лагідний, і смиренний, і покірний, всім у монастирі сердечно служив, і любили його всі за добрі звичаї його і послух, за книжний розум і премудрість, дані йому від Духа Святого. Був же Євтропій вісімнадцятилітній, коли ігумен монастиря того Микита блаженний до Господа переставився. Порадилися брати і просили Євтропія — юнака, який ще не був в чернецтво пострижений, аби був їм ігуменом. Він же всіляко відмовлявся. Ще ж і батько його Євдикій боронив йому, переконував, аби не смів брати на себе тягаря, якого не звик носити, бо юний ще, хай визнає себе не достойним начальства, адже сам ще потребує під чиїмось керуванням. бути. І був той Єрміїв монастир без ігумена сім літ: нікого ж иншого брати не хотіли, окрім блаженного Євтропія. І хоч не хотів, і ще не пострижений був, за ігумена його поміж собою мали, багато користаючи з добродійного життя його. Тим часом сповнилося йому літ від народження двадцять п"ять. Зібралися брати і сказали йому: "Чому зневажаєш нужду нашу і прохання наше і не хочеш нам бути начальником? Ось сім років закінчилося, відколи не маємо ігумена після кончини блаженного отця нашого Микити. І кожен живе за своєю волею, дивися, аби не був ти винний у зруйнуванні нашому, коли-бо якийсь вовк увійде й розполошить стадо Боже. Ми ж не иншого когось, лише тебе за отця мати хочемо, бо всі бачимо святе твоє життя, розуміємо твої добрі звичаї і знаємо, що є тобі від Бога дана премудрість". Відповів їм Євтропій: "Що мені до вас, о чесні отці і брати? Чому надокучаєте мені через те, чого неможливо мені зробити, бо ані в чернецтво не є я пострижений, ані не маю церковного чину. Як буду вам отцем, не маючи влади в церкві промовляти до вас повчальне слово ані не можучи переконувати старих, — сам бо молодий". Вони ж до постригу і до прийняття священиства його примушували, але той ніяк не корився їхній волі. Хоч і бажав у серці своєму чернечого чину, проте не приймав його, боячись, аби насилу не переконали його до ігуменства, коли чин чернечий прийме. Не пострижений був, але жив, наче досвідчений чернець.
У той час царював у Римі нечестивий цар Коммод, в Олександрію ж присланий був від царя єпарх Филип, йому ж донькою була Євгенія, яка згодом, прийнявши Христову віру, прожила дивне життя в чоловічому образі, тоді мучеництвом увінчалася. Той Филип-єпарх еллін був вірою, хоч і лагідним до християн видавався, проте, за велінням царевим, вигнав із града християн, і святителів, і єреїв, і ченців — звелів їм на передмісті свої житла, і церкви, і монастирі вільно мати. Був же тоді в християн єпископом святий Єллій, він жив у Єліополі-граді, не дуже далеко від Олександрії. На передмісті ж олександрійському був монастир, який збудував той єпископ, одному святому ігуменові Теодору вручений. Ще на тому ж передмісті була церква знаменита в ім"я Пречистої Богородиці Приснодіви Марії, до неї ж на празник не лише всі вірні Олександрії, але і з навколишніх градів і країв християни сходилися. Надходив-бо празник Успення Пречистої Діви Богородиці, і багато людей звідусіль до Богородичної церкви йшло. Блаженний Євдикій, вставши, пішов з Євтропієм, сином своїм, з монастиря свого, що Єрміїв називався, у передмістя олександрійське, до церкви Богородичної на празник. Трапилося ж у той самий день і святому єпископові Єллію з Єліополя-града йти з клиром своїм і з багатьма людьми на той же празник. І приєдналися Євдекій і Євтропій до люду, що йшов за єпископом, ішли вкупі. Захотів же єпископ святий увійти спершу в монастир, який збудував, — ним керував Теодор-ігумен, — і спочити там до свята, що надходило. Коли зближався до монастиря того, трапилося в ту ж годину доньці єпарховій, блаженній Євгенії, в образі чоловічому, з двома євнухами своїми там-таки йти. Побачила єпископа і людей, що йшли перед нею і за нею, і приєдналася до них. Хотіла одного з них спитати про єпископа, натрапила на Євтропія блаженного — той же розповів їй все про архиєрея Божого Єллія детально, про що в житії її написано просторо. І привів її до нього: знайомий був єпископові святий Євтропій блаженний за чистоту життя свого і за великий книжний розум. Хто хоче знати про святу Євгенію, хай читає її житіє у 24-ий день місяця грудня, перед нами ж про цього святого слово.
Відпочивав блаженний Євдекій у монастирі тому. Було йому вночі в сонному видінні божественне одкровення і сповіщення про наближення його кончини. Також і про сина його відкрилося йому, що єпископом має бути і має знищити ідолів у Врутисеополі, що в Італії. І просвітити має край той святим хрещенням. Чув же голос, що говорив до нього: "Євдекію, Євдекію, вірний рабе Господній, відтепер ім"я твоє не Євдекій, але Євдеклій хай назветься, тобто "лагідний утішитель". Син же твій більше не Євтропій, але Левкій ім"я матиме, що означає "зійшов на нього Дух Господній". Збудився Євдеклій зі сну, зразу прикликав сина свого й розповів йому, що було в одкровенні йому відкрите. І сказав: "Бачиш, сину, що час відходу мого зблизився. Ти ж не зваблюйся суєтою світу цього, відкрив-бо мені Господь про тебе, що єпископським саном будеш вшанований і через тебе Господь хоче Врутисеопіль очистити від жертовників ідольських. Більше не буде ім"я твоє Євтропій, але Левкій, як переіменував тебе Господь, як же й мене з Євдекія переназвав Євдеклієм". Те чуючи, святий Левкій, він же Євтропій, поклонився Богові і простягнувся хрестоподібно на землі до вдячної молитви. І казав: "Благословений Ти, Господи, Боже отців наших Авраама, Ісаака і Якова, що не зневажаєш тих, що уповають на Тебе. Не забираєш милосердя свого від убогих рабів Твоїх, але милосердишся наді мною, недостойним. За це, Господи Боже Неба і землі, славлю Тебе і величаю, бо Ти Владика, що любить людські душі, Тобі хай буде слава на безконечні віки". Коли так святий молився, пролунав голос з неба над церквою, що мовив: "Левкію, Левкію, найсвітліший душею і вибілений серцем, ось ім"я твоє записане на небесах, і пам"ять твоя не згладиться з книги життя". Той голос чутно було і святому Єллію-єпископові, і декому з братів, які тої ночі без сну на молитві перебували, але ніхто не міг зрозуміти, до кого се мовиться.
Настав же ранок, прийшли брати з Єрмієвого монастиря до єпископа, кажучи: "Знай, Владико отче, що вже понад сім років без ігумена перебуваємо і кожен з нас живе, як хоче. Просимо ж довго чесного Євтропія бути нам начальником, бо з юности в нашому монастирі виріс, і життя його святе перевершує життя всіх нас, і ніхто не може дорівнятися йому в трудах послушництва, завжди перебуває в пості і молитвах, у читанні і писанні книг, і у всіх добрих ділах вправляється, як ми бачимо. Хотіли б ми мати його собі за отця і йти услід за ним — але він не погоджується і нехтує проханням нашим. Тому просимо тебе, Владико, постав нам його ігуменом, хоч і не хоче він". Єпископ же святий сказав їм: "І я те саме думаю, що ви мені нині говорите, але зачекайте трохи, поки переконаю його підкоритися вашій волі". Це мовивши, єпископ встав і пішов до церкви, бо був час Святої літургії. Звелів же архидияконові, на амвоні ставши, проголошувати до людей, кажучи: "Хто з тих, що тут є, називається Левкій?" І коли проголошував архидиякон, ніхто з людей не відповідав, ані один з них тим ім"ям не називавася. Проголосив же архидиякон двічі і тричі — бачив Левкій святий, що нема серед людей иншого Левкія, окрім нього, і відгукнувся, кажучи: "Я — грішний Левкій". Поглянувши на нього, всі здивувалися і сказали: "Ти — Євтропій, син Євдикія". Він же відповів їм: "Спитайте батька мого, він вам краще про ім"я моє скаже". І привели на середину блаженного Євдиклія, старця чесного, що дев"яносто сім літ мав, і питали його, яке справжнє ім"я сина його. Він же, бачачи таку волю Господню, що відкривається таємниця про нього і про його сина, детально розповів усім видіння, і як голос Господній у сні й наяву сина його нарік Левкієм. І всі, що те чули, з радістю дякували Богові і святого Левкія спішили вітати, вельми його шануючи. Після того почав єпископ переконувати його, аби прийняв сан священства й ігуменства. Левкій же відмовлявся, а люди казали голосно: "Не лише пресвітером і аввою має бути, а й єпископського сану достойний". Хіротонізований був, хоч і не хотів, Левкій святий на священство, і аввою поставлений, і святкував світло свято Успення Пречистої Богородиці в церкві її.
Прийнявши ж місце свого сану, святий Левкій почав більше подвизатися в богоугодженні і творив чуда благодаттю Божою, що в ньому жила. За якийсь час привели до нього біснуватого чоловіка, родом етіопа, що оглашенний вже був до святого хрещення. Його в біснуванні бачачи, святий сказав до біса: "Перестань мучити чоловіка, духу диявольський". Біс же затремтів, почав, ридаючи, кричати: "Якщо з нього вийду, то куди увійду? Не маю кращого дому від цього". Сказав до нього святий Левкій: "Нечистий духу, вийди з творіння Божого і не смій більше входити в нього, але, принижений та осоромлений, вийшовши, вільним залиши того, якого дотепер, людиноненависнику, веригами сили своєї темної зв"язав і мучив. Увійди ж, як у посуд, в тих, що не вірять в Господа нашого Ісуса Христа, не поклоняються животворному хрестові Його". Тоді диявол вельми закричав і покинув чоловіка — вийшов з уст його в подобі чорної птахи, виходячи ж, кричав: "Що тобі до мене, рабе Божий Левкію, чому виганяєш мене з мого житла, яке я собі вибрав? Не хотів-бо я увійти в чоловіка, лицем білого і гарного, але увійшов в етіопа чорного, людському зору страшного, сподіваючись, що ніхто мене не виганятиме з такого". Святий же, знаменням хресним диявола прогнавши, підняв чоловіка із землі здоровим і хрещення святого сподобив його. Диявол же, пішовши до Єгипту, перетворився на змія страшного великого, і явно в град увійшов, і вулицями повзав, і з великою люттю вбивав усіх, що траплялися йому, еллінських та юдейських людей — чоловіків і жінок, а також тварин. Левкій же святий ту диявольську людиновбивчу злість духом передбачив, пішов поспіхом до Єгипту. А диявол змієподібний, відчувши, що святий зближається до града, пішов і кинувся в море — багато трупів залишив на вулицях міста лежати. Увійшов же святий у град і побачив безліч тих, що плакали й ридали за мерцями своїми. Питав їх, з якої причини вони плачуть. Ті ж розповіли йому про змієвий раптовий прихід до міста і про велику кількість людей, від нього загиблих. Сказали й те, що "перед твоїм приходом кинувся в море й потонув". Святий же звелів принести воду, освятив її і покропив нею мертвих. Тоді сказав до мертвих: "В ім"я Господа Саваота, встаньте: не смерти путами сковані, а отрутою диявольською пошкоджені. І не можете самі від сили його зміїної звільнитися, яка мала владу над вами через нечестя ваше і сліпоту сердечну, що у вас панує. Але встаньте силою Бога мого і віддайте славу Тому, хто створив вас". Те кажучи, святий палицею, яку в руці тримав, торкався трупів їхніх — і зразу всі, наче зі сну, вставали й хапалися за ноги святого, кажучи: "Хто Бог, якому годиться поклонятися, окрім Отця, і Сина і Святого Духа, якого ти проповідуєш, святий отче Левкію, рабе Божий!" І повірили в Христа всі воскреслі, також і з живих до трьох тисяч мужів прийняли в той день віру Христову, і хрестилися з жінками і дітьми своїми, славлячи Господа нашого Ісуса Христа за чуда, які вчинив святий Його Левкій.
Минуло декілька років, єпарх олександрійський Пилип повірив у Христа з усім домом своїм — через Євгенію, доньку святу свою. За якийсь час, залишивши єпаршество, став єпископом християнам. Після його страдницької кончини вибрали всі одноголосно на архиєрейство Левкія святого. Після Пилипа був в Олександрії єпархом Терентій. Тоді Сатурнин. Він ворогом був християнам, радився зі своїми ідолопоклонниками, щоб гоніння підняти в Олександрії на християн, а спочатку убити єпископа християнського Левкія святого: бачив, як він багатьох еллінів до Христа навертає. І шукав єпарх зручного часу, аби задумане зло своє почати і здійснити. Вірні олександрійці, довідавшись про той злий умисел єпарха, радилися між собою, щоб єпарха убити. Тоді Левкій святий покликав до себе всіх християн і почав переконувати їх, аби не сміли чинити такого бунту, — повідомив їм про видіння, яке було йому від Бога: "Знайте, о любі, що Господь мій у видінні явитися мені благоволив і звелів иншого єпископа вам поставити, мені ж іти до заходу, у Врунтисіопіль: потребує град той просвітлення". Чуючи те, християни почали плакати і припадати до ніг святого, кажучи: "Отче святий, не залишай нас сиротами, не відлучайся від людей, яких ти здобув для Бога, але залишайся з нами до кончини своєї". Святий же відповів їм, кажучи: "Усі ви знаєте, що, коли я ще був юний, благоволив Господь відкрити батькові моєму Євдиклію про мене, що маю прийняти цей святительський сан, якого ж недостойний, і йти до ідолопоклонницького града, до людей, що не знають Бога. Воля Владики нашого, аби через мене, недостойного раба Його, людей тих здобути для святої Церкви. Для того звелів мені нині Господь, щоб я иншого отця вам поставив. Я ж піду на заздалегідь наказане мені діло. Про Сатурнина ж єпарха знайте, що рада його нечестива, скоротилося життя його і зблизилася загибель його. Після мого відходу звідси впаде дім його і зітре його зі всіма домашніми його". Те мовивши й утішивши заплаканих християн, вибрав мужа, достойного святительства, і поставлено його було єпископом замість Левкія святого. Сам же, взявши із собою двох своїх дияконів, Євсевія і Діонисія, і п"ятьох з учнів, пішов з града до гавані — відпроваджував його весь люд християнський, десь до п"яти тисяч, не рахуючи жінок і дітей, з плачем і риданням великим. І казали: "Нащо покидаєш нас, отче, і не милосердишся над дітьми твоїми?" Обернувся святий і, плакальників бачачи, розхвилювався духом і заплакав. Підніс же руки до Бога, кажучи: "Господи, Боже мій, Ісусе Христе, якщо воля Твоя, не дай мені відлучитися від людей цих Твоїх, серед яких Ти поставив мене на службу свою". Коли він це промовив, був голос з неба, чутний всім: "Левкію, не нехтуй велінням Господнім, але увійди в корабель і рушай з миром, як же тобі наказано". Тоді Левкій святий мовив до всього народу: "Ось почуйте, браття, волю Господню, знайте-бо, що не своєю волею відлучаюся від вас". Попрощавшись з усіма, увійшов на корабель і вирушив у плавання. В Олександрії, за пророцтвом святого, раптом запалися палати єпархові і побили з ним усіх, що всередині перебували.
Плив же Левкій святий днів п"ятнадцять, прибув до Адріянополя (не того, що в Тракії, але в старому Єпирі). Там трохи затримався, прийняв до себе двох пресвітерів — Леона і Савина, знайшов инший корабель, із града, що Ригіон називався, дав плату і сів на нього. І прибув до Гидруїту, там пересів на корабель далматійський і досягнув врунтиніопольських меж. Вийшов з корабля й пішов до града із клиром своїм. Трапилося, що йшов дорогою тривун, на ім"я Армалсон, із воїнами своїми. Спитав Левкій святий одного з них, кажучи: "Хто пан цього міста?" Відповів він: "Хіба ви не чули про великого пана Антіоха, князя, що володіє краєм цим?" Знову спитав святий, кажучи: "Якої віри пан той Антіох?" Почувши те питання, тривун і ті, що з ним були, засміялися й мовили: "Хіба є инша віра й инший Бог, окрім сонця і місяця, що просвітлюють світ? Чи не всіх вуха чують, коли голоси їхні на хмарах гримлять, швидші від блискавки, що з сонця виходить? І що ясніше від місяця, що можливі зміни повітря провіщає своїми знаменнями?" Святий же Левкій зітхнув і сказав: "О бідні невігласи, які ви чужі божественному просвітленню ані не знаєте, що сонце і місяць є творіння Боже, і служать велінню Його, вдень і вночі дорогу свою сповнюючи. І не годиться називати їх богами, у них же ані душі, ані божества нема, ані на одному місці не можуть стояти, але завжди рухаються, сходять і заходять, і то хмара, то ніч їх затінює, часом вони видимі, часом же невидимі. І настільки відрізняється їхнє світло від завжди присутнього світла Бога, якого ми шануємо, наскільки відрізняється творіння від Творця. Бог наш створив сонце і місяць, небо і землю і все, що на них є. Він — світло істинне, що просвітлює всіх, хто вірить у Нього, те Світло створило сяйво сонця та місяця і звеліло, щоб вони служили людям, які на світі живуть. Сонце щоб просвітлювало день, місяць же щоб просвітлював ніч. І якщо б ви невидиме світло Бога нашого пізнали, перед видимими тими небесними світилами ніколи б не схиляли ший ваших". Тривун же Армаліон запитав: "І яке те світло, про яке кажеш, що невидиме для очей наших?" Відповів Левкій святий: "Христос — Син Божий, народжений від Духа Святого і Діви Марії". І почав розповідати їм святий все про Христа Бога: як народився, як на землі з людьми прожив, як волею постраждав, помер і воскрес на третій день, і на небо вознісся, і сів праворуч Бога Отця, і прийде судити цілий світ і віддати кожному за ділами його. Те всі чули — розчулилися і повірили, що правдиві його слова, і впали перед ним на землю, кажучи: "Просимо тебе, отче, зроби нас учасниками життя вічного". Він же огласив їх та охрестив, було ж їх шістдесят сім мужів. І увійшли в град — і так почав Врунтисіополь хреститися.