Наступного дня прийшли люди поклонитися Пречистому Богородичному образові й будувати новозасновану каплицю. Але коли нічого на місці тому не знайшли, налякалися й питали тих, які ночували там, що сталося. Ті ж розповідали, як цілу ніч без сну перебували, над ранок трохи заснули, а коли збудилися, то побачили, що невідомо як і ким все звідти зі святою іконою було взяте й кудись віднесене. Тоді всі разом сповнилися печалі та жалю, що таке багаточудесне багатство духовне втратили. І почали плакати, і ридати, і молитви посилати до Бога, взиваючи: "О Владико, чоловіколюбче, яви нам знову божественний дар Твій, який же чоловіколюбно й преславно російському краю послав. Не ховай від нас безцінного того скарбу, яким же душевну нашу убогість збагатити сподіваємося. О Владичице милосердя, мати, куди від нас, недостойних дітей своїх, ти пішла? Вчора своїм до нас приходом багатьох із нас сповнила радости, нині ж відходом своїм у сльози й ридання кинула. Але явися нам знову, світе наш, і печаль нашу перетвори на радість". Коли так ридали, розійшлися по тій горі і по цілій діброві, очима слізними всюди, і в повітрі, і на землі, дивилися і бажаного старанно шукали. Коли вони так трудилися, явилося світло чудесне на иншому березі ріки Тихфіни — до сходу, у болотяній пустелі, на відстані від гори десь дві стадії. І побачили світло ті люди, зразу поспішили всі, і знайшли ікону Пресвятої Богородиці, разом з фундаментом, і з усім деревом, і з тими трісками. Стояв зруб той цілий, як же і на горі заснований був. І свята ікона у зрубі посеред східної стіни в повітрі стояла, нічим до стіни не прикріплена, сяяла, як сонце. І всі до неї припадали з радісними сльозами, взивали: "Слава тобі, Христе Боже, слава тобі, Мати Божа, що не покинула нас, рабів своїх, не покидай же нас до кінця, але завжди з нами перебувай, рятуючи й пильнуючи словесне стадо Сина твого. Коли помолилися досить, взялися до будівництва. І вибрали мужів достойних, послали до Великого Новгорода до преосвященного архиєпископа Олексія і до градоначальників, сповіщаючи про преславне явлення чудотворної ікони, яка невідомо звідки, ангелами невидимо в повітрі несена, до них прийшла. Архиєпископ, і градоначальники, і всі, що те чули, дивувалися і сповнилися радости духовної. І, дякуючи, прославили Бога і Божу Матір. Сповістили ж те і самодержцеві, пославши до царюючого града Москви, і його сповнили веселости духовної. Тоді архиєпископ хіротонізував пресвітерів і дияконів, відпустив їх до Тихфіни разом з тими мужами, що прийшли, давши їм антимінс і благословення на побудову й освячення церкви в ім"я Пречистої Богородиці, чесного і славного її Успення. Ті ж, дійшовши до Тихфіни й молебні перед чудотворною іконою співаючи, взялися старання щодо закінчення церкви, яку й закінчили до празника чесного і славного її Успення, що наближався.

І послали пономаря в навколишні села, за двадцять поприщ і більше, сповістити християнам день освячення церкви і про празник Богородичний, що надходив. Разом і заповісти піст, аби з постом і молитвою на празник освячення церкви приходили. Був же посланий паламар — муж, життям чистий, благоговійний і богоугодний, на ім"я Юрій. Він наказане йому виконав, повертався до церкви в день празника, і був від церкви за три поприща в пустельному місці, коли відчув якісь пахощі невимовні, наче багато тиміяму й ароматів пахучих. Благодать-бо Святого Духа присутністю своєю овіювала те місце, на якому мала явитися сама Пречиста Богородиця. Ішов-бо Юрій і думав собі, звідки виходять такі пахощі в пустелі. Раптом побачив ту саму Пречисту Діву Матір Божу, яка світлом невимовним сяяла, сиділа на колоді сосновій, у правій руці мала палицю червлену, нею наче підпиралася. Стояв же перед нею муж світлий у святительських ризах, сивиною прикрашений, усім виглядом подібний на святителя Миколая. Те дивне явлення бачивши, паламар страхом і жахом сповнився і впав на землю, наче мертвий. Святитель, що стояв перед Богородицею, підійшов, торкнувся до нього, мовивши: "Встань, не бійся". Він же з тремтінням і радістю став на коліна, руки на грудях складені мав, дивився на видиме. Тоді Пречиста Діва, що на колоді сиділа, сказала до нього: "Чоловіче, іди до церкви, скажи священикам і людям, аби не ставили залізного хреста на церкві моїй, який хочуть поставити, але дерев"яний нехай поставлять, така-бо моя воля". Паламар же, трохи осмілівши, сказав зі страхом: "Пані Владичице, не повірять мені". На це відповів йому святитель: "Коли не повірять тобі, тоді буде знамення задля запевнення". По слові цьому явлені Пречиста Діва і святитель, що стояв перед нею, невидимі стали. Тоді паламар зрозумів, що то було справжнє явлення Владичиці Богородиці, а у святителі, що перед нею стояв, — пізнав чудотворця Миколая. І припадав до того місця, молитви й дяку віддавав Богові, що такого преславного видіння сподобився. І, прийшовши до церкви, розповідав священикам і людям, що бачив і що чув. Але ті не йняли йому віри. І звеліли церковним робітникам ставити на церкві хрест залізний. Коли ж один із робітників тих за велінням священиків взяв хрест залізний, зійшов з ним на церкву і почав його ставити на церковній бані, раптом піднявся вітер сильний і буря велика, що чоловіка того із залізним хрестом, наче руками, з верху церкви схопило й поставило на землі без жодної шкоди, наче не з висоти падав, а ногами зійшов додолу. Тоді священики й люди, бачачи те страшне чудо, злякалися дуже й повірили паламаревим словам, і прославили Бога і Пречисту Його Богоматір, й ублажили великого чудотворця Миколая. Зразу хрест дерев"яний зробили, поставили його на церкві й святкували радісно день освячення церкви, разом же й Успення Пречистої Діви Богородиці. Відбувалося тоді від чудотворної ікони Пречистої Богоматері чуд багато, і подавалися різні зцілення для одержимих усілякими хворобами, не лише тоді, а й пізніше.

Після освячення церкви Пресвятої Богородиці на Тихфіні пішли всі люди на те місце, де богоугодний муж Юрій-паламар Пресвяту Богородицю й чудотворця Миколая бачив. І, помолившись, збудували там каплицю в ім"я святого чудотворця Миколая. А з колоди тої, на якій Пречиста Богородиця, як видно було, сиділа, зробили хрест і поставили в молитовній каплиці на поклоніння правовірним людям, що приходили, і на незабутню їм пам"ять, що було там видіння Пречистої Богородиці і святителя Миколая. Відбувалися ж і чуда там, як же і в церкві Богородичній, на славу Божу, людям же вірним на користь.

Коли минуло сім літ, з Божого допусту, через необережність церковників зайнялася вночі церква від свічки незагашеної і згоріла вся на попіл. Чудотворна ж ікона Пречистої Богородиці, невидимою силою Божою з вогню винесена, знайшлася недалеко, десь на відстані пів поприща у смерчії. У той же час і каплиця в пустелі згоріла — хрест же той, зроблений з колоди, на якій сиділа Богородиця, також невидимо з вогню був винесений, виявися цілий, недалеко в хащах смерекових стояв. Збудували другу дерев"яну церкву на місці тої, що згоріла, також і молитовну каплицю в пустелі на тому ж місці збудували. І поставили чесно святу ікону Пречистої Богоматері в новоствореній церкві на своєму місці. Також і хрест той у новій молитовниці прийняв своє місце. Коли минуло п"ять років, знову церква вночі зайнялася і згоріла дотла. Чудесна ж ікона Пресвятої Владичиці нашої, як неопалима купина, виявилася цілою в попелі, анітрохи вогнем не була ушкоджена. Також і каплиця молитовна в пустелі в той час невідомо як згоріла — хрест же той неушкоджений у попелі знайшли. Таким чудам дивувалися всі вельми — прославляли Бога і Богородицю. І старалися знову поставити третю церкву дерев"яну, більшу й гарнішу від попередніх, також і молитовню третю в пустелі. Та-бо третя церква стояла літ сто й більше, аж до днів благочестивої держави благовірного й достохвального всеросійського великого князя Василія Івановича. Він, особливою ревністю, сердечністю і любов"ю до Пречистої Діви Богородиці і її чудотворної ікони зрушений, звелів зі своєї царської скарбниці кам"яну церкву на Тихфіні збудувати. її скоро, з папертями навколо, збудували. Коли робітники почали в паперті вигладжувати й білити стіни, тоді, Бог знає, якими судами, впали стіни паперті й засипали камінням робітників церковних, числом двадцять осіб. І була священикам, і приставникам, і всі людям велика скорбота через засипаних робітників цих. Думали-бо, що вони від побиття каменем померли, і почали зразу розкидати каміння. Через три дні, коли було розкидане каміння, знайшли всіх живими й нічим не пошкодженими, збережених Божим милосердям і заступництвом Пречистої Богоматері. Тоді радість була всьому люду велика, і дяку віддавали Христу Богові і Тій, що народила Його, за таке чудо преславне. Взявшись за діло, знову збудували паперті прекрасні. І коли готова була ціла церковна споруда й прикраси, прийшов волею самодержця на освячення тої церкви преосвященний Серапіон, архиєпископ Великого Новгорода. І освятив її, вніс чесно до неї чудесну Богородичну ікону. У пустелі ж тій, де після явлення Пречистої Богородиці була молитовна каплиця, велінням великого князя, благословенням же тодішнього архиєрея, збудовано було дерев"яну церкву в ім"я святителя Христового Миколая і монастир на перебування ченцям влаштовано. Після створення кам"яної Богородичної церкви на Тихфіні і після освячення її преподобний Кирило Білозерський, чудотворець, чуючи про преславні чуда Матер Божої, що від пречистої її ікони бувають, розпалився духом і прийшов туди на поклоніння. І бачив своїми очима зцілення, що подавалися на хвороби людські. І з великої відданости перебував у паперті цековній без виходу три дні й три ночі, молячись, без їжі та сну, і пиття не приймаючи. Коли ж закінчувалася по трьох днях третя ніч, з великого труду трохи задрімав — і бачив у видінні Пречисту Богородицю, що явилася йому, і слова якісь духовні від неї чув, і збудився з дрімоти, і сповнився невимовної радости від видіння того, і, велику дяку віддавши Утішительниці своїй, пішов собі, веселячись духом. Після цього минуло декілька років, прийшов і сам благовірний великий князь Василій Іванович на Тихфіну, любов"ю до Пречистої Богоматері ведений, щоб бачити пречеснішу ікону її чудотворну, і сподобитися цілувати її, і молитви свої сердечні здійснювати, ще ж і новозбудовану з його скарбниці церкву бачити. Був же той його прихід у Тихфін у дні архиєрейства у Великому Новгороді преосвященного Макарія, який після того волею Божою на престол Всеросійської митрополії був возведений. А в той час із великим князем на Тихфін прийшов був. Після достатніх молитов з вірою і сльозами перед чудотворною іконою князь повернувся, сповнений духовної веселости, у царюючий свій град.

Після переставлення того богоугодного князя прийняв престол російського самодержавства син його, благовірний великий князь Іван Васильович, який і царським вінцем увінчався. Мав також велику віру й сердечність у Бозі до Пречистої Богородиці і до чудотворного її образу в Тихфіні. Наслідуючи батька свого, приходив туди сам з поклоном. Бачив же церкву ту, якою управляють світські єреї і диякони, і посе лення людей навколо велике — і не благоволив у тому, але захотів, аби там були ченці. Порадився зі святішим митрополитом Макарієм і з великоновгородським архиєпископом, із князями і боярами своїми — і звелів ті людські поселення зі священиками мирянськими на инше місце, далеко від церкви, переселити, при церкві ж чернечому чинові оселитися й церковні співи відправляти. І через недовгий час влаштовано було на Тихфіні монастир прекрасний з немаліючих скарбниць царських, цілий з каменю збудований, кам"яними стінами загороджений. Й уставилося в ньому спільнотне життя, як же і в инших великих обителях. Був же першим ігуменом тої обителі Кирило, і почали добродійні пустельні ченці покидати свої мешкання, приходити до Тихфінської обителі, приваблювані чудами, що бували від ікони Богоматері, як же зразу наступна явить розповідь.

Коли почали будувати обитель і преосвященний архиєпископ Великого Новгорода Пимин там задля влаштування монастирського чину був присутній, прийшов Аврамій, чернець із пустинножительного монастиря, що називався Сергієвим, який лежить на Великих Луках, десь за п"ятсот поприщ від Тихфінської обителі. Той Аврамій (як же сам про себе розповідав) хворий був у монастирі своєму довгий час і вже сподівався померти від важкої і довгої хвороби. Наставник же його, муж богоугодний, на ім"я Мартирій, знаючи з чуток про чудотворну ікону Пречистої на Тихфіні і про багато зцілень недужим, що подаються від неї, нагадав йому, учневі своєму, щоб обітницю зробив іти туди помолитися Пречистій Божій Матері. Хворий же зразу почав обітувати подорож і молитви до Богородиці. І в ту ж годину отримав зцілення довгій і важкій недузі своїй, від воріт смертних повернувся і встав з одра хвороби цілком здоровий, радіючи й славлячи Бога. Зрадів же і наставник його Мартирій через швидку учневу зміну від недуги, а найбільше через чудо Богоматері. І звелів учневі, не відкладаючи, іти виконати обітницю свою. Пішов тому, не зволікаючи, Аврамій і, досягнувши місця, виконав обіцяне, з радісними сльозами до Пречистої ікони припадаючи, устами ж і серцем її цілуючи з відданням великої дяки й розповідаючи всім про милість, яку вчинила з ним Пресвята Богоматір. Почув про те й архиєрей, який у той час клав початок обителі й братів по службах влаштовував, і сповнився святитель радости духовної, прославив Бога і Пречисту Владичицю, що Його народила. Аврамія ж не відпустив повернутися до старця, але доручив йому ключі церковні, аби він як перший і останній біля чудотворного образу завжди був за невимовну милість Божої Матері, яка на ньому сповнилася. Старець же Мартирій після відходу Аврамія почав жаліти, що й сам не пішов з учнем на поклоніння до чудотворного образу Пресвятої Діви, і поклав собі за намір піти, коли повернеться учень. Чекав довго учня, тужив через його затримання, і було йому в сонному видінні явлення таке.

Стовп великий стояв на тому боці, де Тихфін. На висоті стовпа того видно було образ Пречистої Богородиці, на подобу ікони Тихфінської, що пресвітло сяяв. І хотів Мартирій якось досягнути того образу, щоб поцілувати. І в тому бажанні збудився. Тоді додалося йому більше бажання до бажання, щоб бачити наяву ту святу ікону й сподобитися її цілування. Зразу-бо, все покинувши, пішов з поспіхом до Тихфіну. Досягнувши його й образ Богоматері бачивши, припав до нього з невимовною радістю і з великими сльозами, що з радости були. Бачив же й учня свого здорового, не хотів більше повертатися в монастир свій, але перебував в обителі Тихфінській, аби завжди бачити чудесну ікону Богоматері.

Проте за якийсь час, благоволінням Божим, переселений був на инше місце пустельне, за сорок поприщ від Тихфінської обителі, над яким же вищезгаданий Аврамій одного вечора бачив хрест на небі, зорями зображений, що місце те осявав. На те бо місце блаженний старець Мартирій переселився, взяв із собою образ, перемальований із чудотворної ікони Пресвятої Діви, і перебував у пустелі тій безмовно, служачи Богові. Ікону ж Богородичну, із чудотворної списану, всюди, де траплялося йому йти, зі собою носив. І трапилося йому якось бути в місті Твері, де велінням благовірного царя й великого князя Івана Васильовича жив цар казанський Симеон. У того Симеона син Іван, захворівши, помер. Старець Мартирій, що був там, поклав на мертвого ікону Богоматері, яку носив із собою, — і зразу мертвий воскрес. Батько ж сповнився радости, велику дяку віддавав Богові і Пречистій Богоматері. Блаженному ж старцеві Мартирію подякувавши, збудував з коштів своїх у його пустелі церкву кам"яну в ім"я Пресвятої Богородиці, і монастир влаштував. Але ми повернімося до Тихфінської обителі, більше ж до самої чудотворної ікони Богородичної, аби хоч почасти розповісти про чуда її.

Від явлення святої ікони на Тихфіні до створення обителі минуло літ сто сімдесят сім, в які світські єреї церкву утримували. І багато чуд від чудесної Богородичної ікони бувало, і різні зцілення подавалися, але ніхто того не записував, щоб знав останній рід, — і так простота попередників позбавила нас великої користи. Але й коли обитель була влаштована, небагато записували, чи то з простоти, чи з недбалости, і лише дещо з того, що після них нам залишилося, наче дрібні колоски після жнив і малі грона після збирання винограду, збираємо.

Теофіл був сліпий чотири роки і шість місяців. Прозрів, молячись перед іконою Пречистої Богоматері в рік 7089-ий. У той же час хлопця, на ім"я Харлампій, біснуватого, привели до чудотворного образу Пресвятої Діви — звільнився юнак від духа нечистого.

Захарію-сліпця, що п"ять років не бачив очима світла, привели перед святу ікону — й отримав прозріння.

У чоловіка одного, на ім"я Климент, що мешкав у царюючому граді Москві, жінка Параскевія на ложі хвороби лежала. І недомаганням усього тіла цілий рік страждала, ще ж від важкої хвороби розум стратила й очима осліпла. Чоловік її багато турбувався про зцілення її, але нічого не досягнув і вже втратив надію, що вона житиме. Чув же, що Пречиста Богородиця через пречесний свій образ на Тихфіні всім вірним подає милість і швидке зцілення, сповнився надії і переконав жінку скласти обітницю, щоб іти на поклоніння до чудотворного того образу Богоматері. Вона ж обіцяла — і зразу, зі словом відповіді, наче зі сну, встала із сильної хвороби, і була цілим тілом здорова, лише для очей не отримала прозріння. І, не гаючись, пішли обоє, чоловік і жінка, до Тихфіну обітницю свою виконувати. Діставшись обителі Богоматері в першу суботу Великого посту, молебні співи перед багаточудесною тою іконою здійснили. Коли на всенічній недільній співали, дарувалося жінці прозріння з милосердя Богородиці. І всі, те чудо бачивши, прославили Бога і Богородицю. Ті, що отримали таку милість, багато дякували і з радістю додому повернулися. Було це року 7091-го. Року 7094-го привели чоловіка Григорія, сліпого. Коли він на празник Покрову Пресвятої Богородиці перед чудотворним її образом молився, дарувалося світло його правому оку — і так, ніким не ведений, пішов до дому свого, славлячи Христа Бога і його Пречисту Матір за дарування одного ока. Через декілька днів принесли в обитель до чудотворного образу Владичиці чоловіка на ім"я Андрій, розслабленого, разом же глухого і німого, — страждав він у таких недугах п"ятнадцять років. Той, коли за нього молилися, зразу зцілився зі своїх хвороб. Дався йому слух, і звільнився від німоти язик його, і став усім тілом здоровий після розслаблення. Жінка одна, на ім"я Мавра, що жила при гирлі ріки, охоплена була сліпотою, цілком не бачила світла сімнадцять років. Привели ж її до чудотворного образу — отримала прозріння року 7095-го.

Того ж року в 4-ий день березня привели до святої обителі з Великого Новгорода хлопця, на ім"я Юрій, що був охоплений духом нечистим шість літ і люто мучений. І коли став перед святим образом Богоматері, зразу дух темряви, не терплячи світла Богородичної благодаті, як пітьма перед сонцем, зник — і здоровий був хлопець цілком.

Удова одна, на ім"я Юліянія, захворіла очима настільки важко, що забране було світло очей її, і була сліпа два роки. Чуючи про багаточудесну ікону Пресвятої Богоматері на Тихфіні і про невимовні зцілення, які людям від неї подаються, розпалилася гаряччю віри до Богородиці й обіцяла іти в дорогу до тої ікони на поклоніня. І зразу в ту ж годину дала їй Владичиця в домі її світле прозріння очей року 7097-го. Вона ж вдячність віддати поспішила — ніким не ведена, прийшла до обителі її, і обітницю свою виконала, і сповістила про явлену їй чудесно милість Божої Матері. У той час один кривий, на ім"я Акиндин, не можучи зовсім ногами ходити два роки, бо ноги його скорчені були, повзав на колінах. Прийшов перед багаточудесний Владичиці нашої образ — і зразу розпросталися ноги його, і, вставши, перед усіма ходив здоровий, дякуючи Христові та Його Пречистій Матері. Того ж року в 10-ий день серпня привели з Великого Новгорода у святу обитель хлопця сліпого, на імя Йона, — отримав прозріння біля образу Пречистої Богородиці. Иншого хлопця, біснуватого, на ім"я Максим, вів батько до чудотворного образу Пречистої, і ще в дорозі вони були, як втік із хлопця біс від сили Божої. І, прийшовши до обителі, розповіли вони про чудо, що сталося. І дяку віддали Богові та Богородиці у рік 7099-ий, у 6-ий день вересня.

Жінка, на ім"я Олена, незрячою була два роки і шість місяців, зовсім не бачила світла — прозріла перед багаточудесним образом Богоматері у день недільний на Літургії, коли співали "Достойно є". Иншу жінку незрячу, на ім"я Марія, на празник Успення Пресвятої Богородиці привели до чудотворного її образу — прозріла благодаттю її в рік 7101-ий.

Також чоловік один, на ім"я Климент, ремеслом срібляр, захворів на очі й світло втратив. Отримав здоров"я і прозріння, молячись до чудотворного Богородичного образу. Инший сліпець, на ім"я Филип, п"ять років не бачив світла. Привели його в неділю Православ"я, стояв і молився перед чудотворною іконою Пречистої Богородиці — у час Літургії на перенесенні Чесних Дарів прозрів ясно в рік 7104-ий.

Того ж року із царюючого града Москви прийшов чоловік на ім"я Кирило, на одне око сліпий. І молився до Богородиці — отримав прозріння. Розповідав же про себе, що раніше розхворівся головою й очима сильно. І з великого болю осліп на обидва ока, не бачив світла півроку ані на біль той не мав відради, хоч і велику мав від своїх турботу. Було ж дружині його в сонному видінні таке явлення, що веліло, аби муж її ішов до Тихфіну до чудесного Богородичного образу і прийняв зцілення. Якщо ж не піде, то гірше терпітиме. Жінка ж, збудившись, зразу розповіла мужеві своєму — і почав він молитися гаряче до Пречистої Богородиці, і поклав обітницю піти до Тихфіну — і в ту ж годину було йому полегшення болю. І побачив обома очима світло, і цілком став здоровий. Але тому що обітницю свою від часу до часу відкладав, цілковито про те забув і не виконав обіцяного, за якийсь рік знову найшла на нього попередня хвороба. І знову на обидва ока осліп. Тоді, згадавши про невиконану обіцянку і гріх свій пізнавши, почав плакати й ридати, каючись, і знову обіти постановив, і молився до Пречистої Божої Матері. І знову милосердям її отримав здоров"я. І прозів на одне лише око. А друге залишилося сліпим. Не відкладаючи, вирушив у дорогу до Тихфіну до чудотворної ікони. Коли її побачив одним оком, зразу відкрилося йому й друге. У той самий рік, у 9-ий день грудня, прийшло в обитель двадцять троє чоловіків, серед них найголовнішими були Григорій і Михаїл. Вони склали молитви подяки перед чудотворною іконою Пречистої й розповіли про себе, що були в океані далеко, ловили морських звірів, через бурю затрималися на пустельному березі довгі дні, і закінчилися в них харчі, і при смерті були від довгого голоду. Кожен-бо, чекаючи смерти, молився до Бога за відпущення гріхів своїх. Згадали ж про чудотворну ікону Пречистої Богородиці на Тихфіні і почали до неї молитися старанно — і тої ж ночі, коли один з них задрімав, явилася швидка Помічниця, наказуючи, аби їли траву, що там росла, потім буде їм легка водна дорога до повернення. Той, що бачив те видіння і явлення, розповів своїм друзям — скуштували тої трави і виявили, що смак має надзвичайний, і ситість хліба, і була їм та трава як колись ізраїльтянам манна в пустелі. І їли ту траву двадцять днів, аж поки не припинився шторм.

Через довгий час жінка, на ім"я Олена, прийшла, розповідаючи, що сліпа була три роки. Тоді, вірою зрушена, звеліла вести себе до ікони Богоматері. Коли була в дорозі, раптом прозріла очима, сама, без допомоги, дісталася до обителі й віддала вдячне поклоніння Божій Матері перед її пречудесною іконою. Також і муж один, на ім"я Мамант, із білозерських земель прийшов, розповідаючи, що сліпий був довгий час і як лише обіт поклав іти на Тихфін до чудотворного образу Пречистої Владичиці, зразу прозрів ясно у рік 7110-ий. Инший чоловік з того ж краю, на ім"я Діомид, прийшов того ж року, розповідаючи, що в розслабленні лежав цілий рік, а потім згадав про чудотворну ікону Пречистої Владичиці на Тихфіні, почав до неї молитися й обітувати свій прихід туди. І зразу став здоровим. Й обіт свій виконав. Того ж року Пимина, чоловіка одного, одержимого бісом лютим, родичі веригами зв"язали і привели до Богородичної ікони. Коли був на півдорозі, зцілився милосердям Пречистої Владичиці — вийшов з нього біс. І здоровий дійшов, поклонився швидкій цілительці своїй у 9-ий день грудня.

Чоловік один, на ім"я Конрад, захворів на голову, й осліп на очі, і не бачив світла півтора року. Почув же про чудесну ікону Богоматері на Тихфіні, помолився розчулено, поклав обіт іти до неї на поклоніння — і зразу прозрів. Але відклав дорогу на инший час, а потім забув про обіцянку зовсім. І не пішов віддати вдячности цілительці своїй Пречистій Діві Богородиці. Через десять років знову найшла на нього така сліпота, як же й раніше, проте не згадав про попередню обітницю свою, аж сонним видінням переконаний був — бачив когось, що казав йому: «Іди до Пречистої Богородиці на Тихфіну, виконай свою обіцянку. Якщо ж не підеш й обіцянки не виконаєш, прозріння очам не отримаєш». Він же, збудившись, зразу згадав, що обіцяв, і пізнав своє прогрішення, і пішов, ведений, в обитель Богоматері. Коли ж привели його перед чудотворний образ, гаряче помолився — отримав прозріння милосердям Пресвятої Богородиці.

Чоловіку одному, на ім"я Іван, який довгий час важко хворів і був при смерті, явився в сонному видінні святитель Христовий Миколай, кажучи: «Якщо хочеш живим і здоровим бути, обіцяй Пречистій Богородиці йти до чудотворного її образу, що на Тихфіні». Чоловік же той, збудившись, зразу почав зі сльозами молитися і класти обітницю — і в ту ж годину став здоровим. Прийшов в обитель, виконуючи обітницю з вдячністю, у рік 7107-ий, у 15-ий день серпня.