Вийшовши з Атен, Павло пішов до Коринту і перебував там в одного жидовина на ім"я Акила. Прийшов же до нього і Сила з Тимофієм з Македонії, і служили разом Слову. Був же Акила з жінкою своєю Прискиллою майстерністю скинотворець. І навчився Павло їхнього ремесла, працював разом з ними, з труду рук своїх їжу собі й тим, що з ним, добуваючи, як же і до солунян говорить: "Не задарма хліб їмо у когось, але вдень і вночі трудимось, щоб нікого не обтяжити". І знову: "Потребі моїй і тим, що зі мною, послужили руки ці мої". Сперечався ж з юдеями на зібраннях щосуботи, свідчачи, що Ісус — Христос, істинний Месія. Перед юдеями і кривдниками струсив ризи свої, кажучи до них: "Кров ваша на голову вашу, чистий я. Віднині я до поган іду". І коли хотів Павло відлучитися з Коринту, явився йому Господь у видінні нічному, кажучи: "Не бійся, але проповідуй слово, не мовчи, тому що багато в граді цьому людей, які повірили в Мене. Я ж з тобою, і ніхто не зможе скривдити тебе". І пробув святий Павло у Коринті рік і шість місяців, навчаючи слова Божого юдеїв та еллінів. І багато, повіривши, охрестилися, і Крисп, начальник собору, зі всім домом своїм, повіривши, охрестився. Деякі ж із супротивних юдеїв напали разом на Павла, привели його на судище до антипата Галліона (який був братом Сенеки Філософа), але той не хотів судити Павла, кажучи: "Якщо б якесь погане діло вчинив, то судив би його. Суперечці ж вашій у словах і законі вашому суддею бути не хочу". І вигнав їх із суду. Після того святий Павло ще досить днів там пробув і, з братами попрощавшись, відплив до Сирії з тими, що були з ним. Пішов же за ним і Акила з Прискиллою, і пристали в Ефесі.

Там, проповідуючи слово Господнє, багато чуд робив святий апостол Павло: не лише-бо руки його були чудотворні — дотиком зцілював усіляку недугу, а й обрусці його, хустки, що ввібрали піт тіла його, ту ж силу чудотворення мали. Коли їх клали на хворих, зразу ті зцілювалися і духи лукаві з людей утікали. Те бачили деякі з юдейських мандрівних заклиначів — насмілилися й собі ім"я Господа Ісуса над біснуватими прикликати, кажучи: "Заклинаємо тебе Ісусом, якого ж Павло проповідує". Відповідав же дух лукавий, кажучи: "Ісуса знаю, і Павла знаю, ви ж ким будете?" І скакав на них чоловік, в якому був дух лукавий, долаючи їх, бив їх і ранив, що ледве, голі, втікали вони з рук біснуватого. І довідалися про те у всьому Ефесі юдеї та елліни, і напав страх на всіх, і величали, ім"я Господа Ісуса, і вірило в Нього багато людей. Ті, що волхвували у граді, приймали святу віру, збирали свої книги чар, нарахували ціну за них на п"ять тем срібла і спалили книги перед усіма — так сильно слово Господнє росло й міцніло.

Бажав же Павло іти до Єрусалиму, говорив: "Бувши в Єрусалимі, годиться мені також Рим побачити". Коли піднялося збентеження в Ефесі від робітників храму Артеміди, Павло святий після трирічного там затримання вийшов до Македонії, звідти пішов до Троади, де пробув сім днів. Коли зібралися учні в день недільний переломити хліб, влаштував з ними бесіду довгу: хотів зранку вийти звідти — і затягнув слово до півночі, свічок багато у світлиці тій горіло. Хлопець же один, на ім"я Євтих, сів у вікні, обважнів сном глибоким — упав з третього поверху і помер. Зійшов Павло, впав на нього, сказав: "Не говоріть, бо душа його в ньому". І знову зайшов Павло до світлиці, і привів хлопця живого, й утішилися немало. Досить же Павло святий говорив аж до зорі і, зі всіма вірними попрощавшись, пішов звідти. І прийшов до Мілету, послав до Ефесу, щоб прикликати до себе духовний чин. Сам-бо не хотів йти до Ефесу, щоб не затриматися, бо поспішав до Єрусалиму. Прийшли до нього з Ефесу духовні особи, і виголосив апостол до них повчальне слово. "Зважайте на самих себе, — казав, — і на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб ви пасли Церкву Господа і Бога, яку Він здобув своєю кров"ю". І провістив їм про вовків хижих, які мають після його відходу напасти на них. Розповів їм про намірену дорогу свою: "Я, — казав, — зв"язаний Духом, іду до Єрусалиму, що має там статися, не відаю. Говорить же мені Дух Святий, що пута і скорботи чекають мене в Єрусалимі. Але нема мені через те жодної журби, ані не маю душу свою цінною для себе, хіба хочу закінчити шлях свій з радістю, і службу, яку прийняв від Бога, закінчити". Тоді сказав до них: "Нині я знаю, що більше не побачите лиця мого всі ви". Тоді плач був великий всім, і кинулися на шию Павлові, цілували його, сумували через слова його, що сказав їм, що більше не бачитимуть лиця його. І відпроваджували святого апостола до корабля. Він же, давши всім останнє цілування, вирушив у плавання. І минув багато градів і країв, що при морях і на островах, і всюди вірних відвідав і утвердив. Пристав у Птолемаїді, і прийшов до Кесарії, і перебував у домі святого Пилипа-апостола, одного із семи дияконів. Прийшов до святого Павла пророк, на ім"я Агав. Він, взявши пояс Павловий, зв"язав свої руки та ноги і мовив: "Так говорить Святий Дух: мужа, чий це пояс, так зв"яжуть у Єрусалимі юдеї і передадуть у руки язичників". Це почувши, брати просили Павла зі сльозами, аби не йшов до Єрусалиму. Відповів їм Павло, сказав: "Що робите, плачучи і краючи моє серце? Я-бо готовий за ім"я Господа Бога не лише бути зв"язаним, а й померти в Єрусалимі". І замовкли брати, мовивши: "Воля Господня хай буде".

Після того святий апостол Павло увійшов до Єрусалиму з учнями своїми, серед яких був і Трохим-ефесянин, який з еллінського нечестя до Христа навернувся. І люб"язно прийняв Павла святий Яків-апостол, брат Господній, і ціла Церква вірних. Тим часом прийшли з Азії до Єрусалиму на празник юдеї, які ненавиділи Павла і всюди в азійських краях заколот на нього піднімали. Вони, побачивши Павла в місті, і з ним Трохима-ефесянина, сказали про нього архиєреям жидівським, і книжникам, і старцям, що Павло руйнує закон Мойсеєвий, каже не обрізатися, всюди ж проповідує розіп"ятого Ісуса. І заохотилися всі на Павла, бажаючи його взяти. І коли ті юдеї з Азії бачили святого Павла на празнику в церкві Соломоновій, зразу, набунтувавши, підняли всіх людей на нього, і кинулися, наклали на нього руки з криком: "Мужі ізраїльські, поможіть! Цей чоловік на людей, і закон, і на місце це говорить образи. Ще ж і еллінів увів до церкви, й осквернив місце святе". (Думали-бо, що й Трохима Павло до церкви привів.) І зрушився весь град, і був тлум людей, і схопили Павла, тягнули геть із церкви, і зразу зачинили двері, хотіли ж його убити, але не в церкві, щоб не осквернити місця святого. Тим часом відомо стало тисячникові спири, що стерегла град, що цілий Єрусалим збунтувався. Він же зразу взяв воїнів та сотників і прийшов до церкви. І бачили люди тисячника і воїнів — перестали бити Павла. Тисячник же взяв його, звелів зв"язати двома залізними вужами і питав його, хто він і що поганого вчинив. Люди ж кричали на тисячника, щоб убив Павла. Не міг тисячник зрозуміти Павлової провини через галас юрби і звелів відвести його в полк. Людей же багато ішло за тисячником і воїнами, викрикуючи, щоб убили Павла. І коли були на одному високому місці, що сходи мало, просив Павло тисячника, аби дозволив йому щось до людей сказати. І не боронив тисячник. Звернувся Павло до людей, на сходах стоячи, возвав до них єврейською мовою, кажучи: "Мужі, браття і батьки, почуйте мою вам нині відповідь". І почав розповідати про свою попередню ревність у законі Мойсеевому, і як ішов до Дамаску, як осяяло його небесним світлом, і як бачив Господа, який послав його серед поган. Люди ж не хотіли більше слів його слухати, підняли голос свій, кажучи тисячникові: "Забери із землі такого, не годиться йому жити". Те волаючи, кидали одяг і порох в повітря з люті, хотіли, аби Павла стратили. Тисячник же звелів відвести його в полк і хотів його ранами випробовувати, аби зрозуміти, за яку провину так на нього горлає народ. Коли розтягнули Павла мотузками, аби бити, сказав Павло до сотника, що стояв перед ним: "Чи можна вам бити чоловіка, римлянина, і ні в чому не засудженого?" Сотник же підійшов до тисячника, сказав: "Бачиш, що хочеш вчинити, чоловік-бо цей є римлянином". Підійшов же тисячник, спитав Павла: "Чи ти римлянин?" Він же сказав: "Так". І сказав тисячник: "Я великою ціною здобув це громадянство". І зразу з пут його звільнив. Зранку ж тисячник звелів прийти архиєреям і всьому їхньому соборові й поставив перед ними Павла святого. Поглянув Павло на собор і мовив: "Мужі, браття, я всім добрим сумлінням жив перед Богом аж до цього дня". Архиєрей же Ананія звелів бити його в уста. Павло ж сказав до нього: "Бити тебе буде Бог, стіно повапнована, бажаючи судити за законом, переступаєш закон, бити мене велиш без провини". І зрозумів Павло святий, що в соборі тому одна частина — садукеї, а друга — фарисеї". Возвав до зібрання, кажучи: "Мужі брати, я — фарисей, син фарисея, в упованні і у воскресенні мертвих суд прийму". Коли це сказав, була суперечка мід садукеями і фарисеями, і розділився народ. Садукеї-бо говорять, що не буде воскресення мертвих, ані ангелів, ані духу, а фарисеї визнають, що це існує. І вчинився великий крик, фарисеї говорили, що жодного зла не знаходять у чоловікові тому, садукеї ж протилежне стверджували, і була суперечка велика. Тисячник же боявся, аби не розірвали вони Павла, — звелів воїнам забрати його звідти і вести в полк. Наступної ночі явився Господь святому Павлові і сказав: "Дерзай, Павле, як-бо ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так годиться тобі і в Римі свідчити". Коли ж настав день, деякі юдеї, порадившись, заприсягнулися не їсти і не пити, допоки не уб"ють Павла. Було ж їх більше сорока мужів. Про те довідався тисячник, відіслав Павла з багатьма озброєними воїнами в Кесарію до Фелікса-ігемона. Архиєреї ж зі старцями, про те довідавшись, пішли й самі до Кесарії і прискаржували перед ігемоном на Павла. І сперечалися з ним перед ігемоном, і смерти йому шукали. Але нічого не досягли, бо жодної смертельної провини в ньому не знайшлося. Проте ігемон, чинячи угодне юдеям, тримав Павла в путах. Закінчилося ж два роки, прийняв зміну ігемонської влади Фелікс, а замість нього настав Фест — просили його архиєреї, аби послав Павла до Єрусалиму. Це ж робили підступні, хотівши по дорозі убити апостола Христового. І коли Фест спитав Павла, чи хоче він іти до Єрусалиму на суд, відповів Павло: "Я тут на судищі цісаревому стою, на ньому ж мені належить суд прийняти. І якщо я вчинив щось, достойне смерти, не відмовляюся померти. Якщо ж у мені знайдеться щось із того, що на мене кажуть єрусалимці, то ніхто мене не може їм видати, на цісаря-бо покликаюся". Фест же ігемон, порадившись зі своїми радниками, сказав до Павла: "Цісаря назвав ти, тому до цісаря й підеш". Через декілька днів Аґриппа-цар прийшов до Кесарії привітати Феста, і довідався про Павла, захотів його побачити. І коли Павла перед Аґриппою-царем і Фестом-ігемоном поставили, промовляв до них про Христа Господа і про своє прийняття віри. Сказав до нього цар Аґриппа: "Ще трохи, і переконаєш мене стати християнином". Павло ж сказав: "Чи трохи, чи багато, я молю Бога, аби не лише ти, а й всі, що чують мене, стали такими, як я, без пут цих". Коли він це сказав, встав цар, і ігемон, і ті, що з ними, і пішли, і розмовляли один з одним, кажучи: "Нічого, вартого смерти чи ув"язнення, не зробив чоловік цей". Аґриппа ж сказав до Феста: "Можна було б цього чоловіка відпустити, якби не покликався на цісаря". І так вирішили послати його до Риму до цісаря. І віддали його з иншими в"язнями сотникові Юлію, спіри Севастійської. Той, взявши в"язнів і Павла, увів їх на корабель і вирушив у плавання.

Коли вони пливли морем, не був легкий шлях, бо зустрічний був вітер. Коли припливли близько до острова Крит і прибули на місце одне, що називалося Доброю Пристанню, Павло святий, наче майбутнє передбачаючи, радив заякорити там корабель. Але сотник більше слухав стернового і навкліра, аніж Павла. Коли ж у відкритому морі були, збурився зустрічний вітер штормовий, і піднялися великі хвилі, і була така мряка, що чотирнадцять днів не бачили удень сонця, вночі зірок ані не знали, де перебувають. Носили їх хвилі, і у відчаї були, не їли ті дні, але чекали смерти. Було на кораблі всіх душ двісті сімдесят шість. Павло ж, ставши посеред них, утішав їх, кажучи: "Краще було мене послухатись, о мужі, і не йти з Криту. Проте прошу вас, будьте бадьорі, ні один з вас не загине, окрім корабля. Цієї ночі став переді мною ангел Бога мого, кажучи: "Не бійся, Павле, належить тобі стати перед цісарем, і ось дарував тобі Бог всіх, що пливуть з тобою". Тому дерзайте, мужі, вірю Богові, що буде так". І просив Павло всіх, аби прийняли їжу, кажучи: "Не бійтеся, бо ні одному з вас волосина з голови не впаде". Це мовивши, взяв хліб і, Богові подякувавши, перед усіма переломив і почав їсти. Отримавши добру надію, всі прийняли їжу. Коли ж настав день, побачили землю, але не впізнавали, яка країна. І скерували корабель до берега. Коли були поблизу берега, сіли на мілину, і погруз корабель, ніс-бо його, ув"язнувши, став непорушним, корма ж розбивалася від сили хвиль. Порадилися між собою воїни повбивати в"язнів, аби якийсь, попливши, не втік. Але сотник, хотівши зберегти Павла, заборонив рішення їхнє і звелів тим, що можуть плавати, зіскочивши, першими вийти на берег. На них же дивлячись, й инші почали плисти. А ще инші на дошках, инші на чому-небудь із корабля попливли — всі вийшли на землю здорові, визволившись від моря. Тоді зрозуміли, що то острів Меліта. Мешканці ж острова того, варвари, немале їм робили милосердя. Розпалили вогонь, бо був дощ і холод, щоб у воді намоклі зігрілися. Згромадив же Павло хмизу багато і на вогонь поклав, єхидна, від гарячі вилізши, впилася в руку його і висіла. Варвари, побачивши змію, що з руки Павлової висіла, один одному казали: "Убивця цей чоловік, визволився від моря, але суд Божий жити йому не дає". А Павло струсив змію у вогонь — і нічого йому не сталося. Вони ж чекали, що він запалає від отрути зміїної і впаде раптом мертвий. Чекали цього довго, але, нічого такого не бачачи, змінили слово — назвали його богом. Був же старійшиною того острова Публій. Він тих, що з моря прибули, прийняв у дім свій, три дні гостив їх люб"язно. Мав же батька, який на гарячку і водянку був хворий і на ложі хвороби перебував. До нього увійшовши, Павло помолився до Господа, поклав руки на хворого і зцілив його. Коли ж це сталося, то й инші недужі на острові тому приходили до святого апостола і зцілювалися.

Через три місяці иншим кораблем відплили, прибули в Сиракузи, звідти в Реґію, тоді в Путеол, після того до Риму дісталися. Коли брати, що були в Римі, довідалися про прихід Павла, вийшли назустріч аж до Аппієвого току і Трьох Таверн. Бачивши їх, Павло утішився духом і дякував Богові. У Римі-бо сотник, що віз в"язнів з Єрусалиму, передав їх воєводі. Павлові ж велів перебувати окремо. Пильнував його один воїн, і перебував Павло в Римі два роки, приймаючи всіх, що приходили до нього, і проповідуючи Царство Боже, і навчаючи все про Господа нашого Ісуса Христа з усілякою сміливістю без перешкод.

Доти про життя і труди Павлові з Діянь Апостолів, які написав святий Лука.

Про инші свої страждання сам Павло розповідає в посланнях до Коринтян. Пише так: "У трудах багато, у ранах ще більше, у темницях без міри, у смертях багатьох. Від юдеїв п"ять разів по сорок ран, без одної, прийняв, три рази палицями битий був, один раз каменований, три рази корабель перевернувся зі мною, ніч і день у глибинах морських перебув. У дорогу ходив багато разів, а як ширину і довжину землі ходінням і мореплавством виміряв, ще й висоту небесну пізнав, піднятий був до третього неба". Утішаючи апостола свого в багатостраждальних трудах, в ім"я Його піднятих, Господь відкрив йому небесні блага, яких око не бачить. І чув він там невимовні слова, яких не може людина вимовити.

Як инші подвиги свого життя і шляху здійснив цей святий апостол, розповідає Євсевій Памфилів, єпископ Кесарії Палестинської, записувач церковних діл: через два роки ув"язнення в Римі відпущений був святий Павло на свободу як невинний. І проповідував Слово Боже то в Римі, та в инших західних краях. А у святого Симеона Метафраста написано, що після римського ув"язнення декілька літ трудився апостол у благовістуванні Христовому. Вийшовши з Риму, пройшов Іспанію, і Галію, і цілу Італію, світлом віри людей просвітлюючи і від зваби ідольської до Христа навертаючи. Коли ж був в Іспанії, жінка одна, благородна й багата, почувши про апостольську проповідь про Христа, бажала самого того апостола Павла бачити. І переконала мужа свого Прова, щоб умовив святого апостола прийти в дім їхній, де б прийняла його люб"язно. Коли Павло святий увійшов у дім їхній, поглянула жінка на лице апостолове і бачила на чолі його письмена золоті: "Павло, Христовий Апостол". Те побачивши, чого инший ніхто бачити не міг, припала до ніг апостола з радістю і страхом, ісповідуючи Христа, істинного Бога, і просячи святого хрещення. Спершу-бо вона прийняла хрещення, ім"я ж їй Ксантипа, тоді й чоловік її Пров, і цілий дім їхній, і градоначальник Філотей, й инших багато охрестилося. Пройшовши ж усі ті західні краї і світлом святої віри просвітивши їх, і страдницьку свою кончину, що зближалася, передбачивши, знову до Риму повернувся. Писав до учня свого Тимотея святого, кажучи: "Готовий я вже на ливну жертву", і час мого відходу настав. Подвигом добрим я подвизався, шлях закінчив, віру зберіг, далі приготований мені вінець справедливости, його ж мені дасть Господь у той день".

Про час страждання святого апостола Павла по-різному пишуть історіографи церковні. Никифор Калліст у книзі другій своєї "Історії", у главі 36-ій пише, що з Петром святим в один рік і в один день постраждав святий Павло, за Симона-волхва, якого ж допомагав перемогти Петрові. Инші ж кажуть, що після смерти Петрової рік один минув, як постраждав Павло, у той самий місяць червень, у 29-ий день, в який же перед одним роком розіп"ятий був Петро. Причину ж страждання Павлового називають таку, що проповіддю Христовою переконував дівчат і жінок до цнотливого й чистого життя. Проте не в одному цьому видно розбіжність, бо в житії святого Петра від Симеона Метафраста написано, що після загибелі Симеона-волхва не зразу Петро святий постраждав, але через декілька років, через двох любих Неронові наложниць, що до Христа навернулися й чисто жити навчилися. А тому що й Павло святий у той самий час, коли й Петро, у Римі і в навколишніх західних землях прожив літ досить, можуть обидві ті речі правдою бути: і що Павло святий на Симона-волхва Петрові святому помагав у час першого свого перебування в Римі, і вдруге, коли прийшов до Риму, знову з Петром святим єдинодушно служив спасенню людей, чоловіків і жінок на цнотливе в чистоті життя наставляв. І зрушили царя Нерона, який нечестиве і прескверне життя мав, на гнів, який обох, на смерть шукавши, убив. Петра, як чужинця, — на розп"яття, Павла, як римлянина, якого не годилося безчесною смертю страчувати, на страту мечем засудив. Якщо ж і не одного року, проте в той самий день. Коли ж відтято було чесну голову Павлову, з рани витекла кров з молоком. Вірні ж, взявши святе його тіло, поклали в одному місці зі святим Петром. Так помер посудина Христова вибрана, учитель народів, всесвітній проповідник, небесних висот і благ очевидець, ангелів і людей видіння й подив, великий подвижник і страждалець, який рани Господа свого на тілі своїм витерпів, — святий верховний апостол Павло. І вдруге, хоч і без тіла, до третього неба був взятий, і перед Троїстим постав Світлом. Разом з другом і співпрацівником своїм святим верховним апостолом Петром із Церкви воюючої перейшов до Церкви торжествуючої, у голосі радости й ісповідання святкового. І славлять Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж і від нас, грішних, хай буде честь, і слава, і поклоніння, і дяка нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.