їх, в"язнів, той, хто має поховане
Життя швидше смерти, вітає, зв"язаний.
Пробув же Методій святий у тому гробному ув"язненні але до Теофілової смерти. І коли мертвого царя прийняв всередину себе гріб, тоді цього живого мерця гріб віддав світові — як Йону кит із черева виблював. І знову доблесний сповідник побачив світло денне, й уста до ісповідання благочестя знову відкрив, коли Теофілові смерть потемнила очі землею могильною і нечисті уста його гробом замкнула, хульному його язикові мовчання наклала.
Після кончини ж Теофілової прийняв царство син його Михаїл, імени того третій, з матір"ю його Теодорою, яка й керувала Грецьким царством, бо молодий був вельми отрок — син її цар Михаїл. Вона, прийнявши царське управління, спершу почала піклуватися про мир Церкви Христової, яка була вельми мучена іконоборством. Від днів царя Лева Ісаврянина, який вперше іконоборством церкву збентежив, аж до смерти Теофілової минуло сто двадцять літ, в які ікону Христову нищили християни. Вельми розгніваний і розсерджений був Христос Бог і допускав немало злого на християнське царство. У ті роки багато країв християнських полонили сарацини, у своє володіння забрали. Тоді ж царство Греко-римське надвоє розділилося. Спочатку цар Нового Риму володів і Старим Римом, і був Схід і Захід під єдиним скіпетром грецького царя. Через примноження іконоборної єресі і через проливання крови незліченних ісповідників благочестя, яких іконоборці люто мучили, відділився Захід від володінь царів грецьких, поставивши собі царя иншого. І почав грецький цар одною лише Грецією володіти, і то не цілою, бо й святий град Єрусалим із Палестиною, і Сирією, й Аравією, також і Єгипет з підпорядкованими йому краями у володіння сарацинське відійшли. Це ж Бог допустив через гріхи християн, що від правдивого благочестя відійшли, до єресей схилилися й ікони святі потоптали. На це дивлячись і розмірковуючи, благочестива й розуму богонатхненного сповнена цариця Теодора постаралася винищити з царства християнського прокляту ту іконоборну єресь, благочесне ж почитання святих ікон, як найкращу прикрасу невісті Христовій — Церкві святій — повернути й правовір"я утвердити. Звеліла всіх ісповідників благочестя випустити з темниць, з пут і вигнання звільнити, аби прийшли в царюючий град на собор. Звеліла внести святі ікони з належною честю в храми Божі. У той час і святого Методія вивели з гробного затвору. Тоді на патріяршому престолі була наче мерзота запустіння на місці святому — лжепатріярх Йоан, на прізвисько Анній, єретик і волхв, від царя Теофіла на престол був возведений. І не хотіли отці святі нічого спільного з ним мати, через те благочестива цариця лжепатріярха того, як дикого вепра з виноградника, із Церкви Христової і з патріяршого престолу вигнала. І вибрали, благоволінням Божим, на патріяршество цього святого ісповідника й мученика Методія і на престол з невимовною радістю всього правовірного народу возвели.
Те його возведення, більше за Божим, ніж людським вибором, сповістилося пророкуванням преподобного Иоаникія Великого, про що в житії його написано так. Спитав колись преподобного Йоаникія Євстратій, ігумен монастиря Агавронського: "Отче, доки святі ікони нищитимуть і не віддаватимуть Церкві, і гонителі зростатимуть, і Христове стадо грабуватимуть дикі звірі?" Відповів святий отець Иоаникій: "Трохи зачекай, брате, і побачиш Божу славу. Методій Божественним Духом нею покерує і єресь винищить, догмами православними Церкву утвердить, тишу й однодумство влаштує, а тих, що противитимуться, смирить десниця Господня". Те пророцтво Йоаникія преподобного явно збулося на святому Методії. По смерті Теофіла поставлено його патріярхом Царгорода. Достойний такого сану, міцний стовп правовір"я, непохитне утвердження благочестя, мучеництвом прикрашений Христовий воїн, Богом на велике архиєрейство передзнаменований і від прозорливого мужа провіщений. Він із благовірною царицею зібрав у Царгороді помісний собор Святих Отців, утвердив православні догми святих великих соборів, що раніше були: Вселенського — за царювання Константина та Ірини в Нікеї, і сьомого, зібраного на іконоборцівР. Тих, що противилися встановленим на Сьомому Вселенському соборі догмам, вдруге передав анатемі і звеселив православ"я, примирив церковне збентеження і всіляке хвилювання в тишу перемінив. І вніс ікони святі з великим торжеством до церкви Господньої в першу неділю великої Чотиридесятниці, і була радість не лише в Царгороді, а й у всій піднебесній, де тільки правовір"я християнське було.
Коли веселилося всюди правовір"я і всі християни духовно торжествували, серця тих, в кого була вкорінена іконоборна єресь, шматувала заздрість. Таким був вищезгаданий Анній, лжепатріярх, із престолу скинений, і брат його Арсабар, що сан патриція в царських палатах мав, й инші деякі із сановитих вельмож і з меншого чину. Не знали, що робити, думали зі злости, як би зганьбити святішого Методія. Намовили тому однодумну собі в єресі жінку, не з простих, а зі сановитих: син її в Смирні іпатом був. За велике золото найняли її, аби йшла до цариці і до виховників, які до молодого царя були приставлені, і сказала, що Методій, новопоставлений патріярх, блудодіяв з нею. Це задумавши, окаянні вважали, що, коли знеславлять його, погану чутку в народ і безчестя імени його пустять, то легше зможуть і учення його, й ікони святі знову відкрито безчестити. Пішла та жінка до цариці і до приставлених до юного царя бояр — розповідала ту річ відкрито всім і скаргу на святого і невинного мужа приносила. А щоб повірили в брехню, як у правду, сльози з очей виточувала — наче насилля від новопоставленого патріярха Методія зазнала. Здивувалися всі з такої речі і спокусилися вельми, і зразу розлетілося те по цілому місту, і було для правовірних збентеження, для зловірних — радість і торжество. І насміхалися вони, дошкуляючи благочестивим й кажучи: "Ось такого маєте патріярха, за таким ідете". Святіший Методій, чуючи таке, дивувався, звідки прийшла та напасть. Чисту ж мав совість, радів духом через незаслужену напасть, проте й печаллю немалою був охоплений, бо спокусу бачив для народу і зловірні насміхалися із правовірних. Що ж робить великий той архиєрей, невинний руками і чистий серцем муж, що з утроби матері непорочну чистоту тіла свого зберіг, хотівши не так себе від наклепу, брехливо завданого, очистити, як спокусу з Церкви забрати й брехливі єретичні уста загородити? Вирішив, хоч і соромився, відкрити таємну хворобу свого тіла, про яку доти ніхто не знав, аби показати нездатність до тілесного гріховного змішання. Послав тому в палату цареву, просив суду праведного, аби між ним і жінкою тою судом діло те вирішилося. На суді тому иншого нічого, окрім невинности своєї, говорити не маючи ані з жінкою безсоромною сваритися не бажаючи, відклав природний і належний такій людині сором, переконаний нагальною потребою. Відкрив одяг свій до оголення і показав таємне місце тіла, вельми пошкоджене, і плоть родова цілком була наче мертва, зів"яла — і всі пізнали брехливий наклеп жінки тої, бачили, що неможливо настільки хворому чоловікові прилучитися до гріха плотського. І зразу зраділи правовірні, і відпала ганьба від синів благочестя, і спокусу в Церкві винищили. Сором охопив зловірних, і загородилися уста їхні хульні, й обернулася хвороба їхня на голову їхню, і наруга їхня на осоромлення і приниження їх самих. Питали ж святішого патріярха Методія чесні ті судді, як захворів він. Не втаїв того, чого раніше нікому не сповіщав. Відкривши ту хворобу свою, відкрив і її причину, кажучи так. "Коли, — казав, — посланий я був від святішого патріярха Никифора до Риму до папи і там затримався, прийшло мені від пакосника плоті, ангела сатанинського, сильне бажання тілесного гріха і пристрасне розпалення тіла. Боровся з тою пристастю довго вдень і вночі, мучачи себе постом, і чуванням, і всілякими трудами умертвлення. Коли не відступала від мене та пристрасть і вже думав, що впаду, кинувся я зі сльозами перед святим верховним апостолом Петром, його допомозі довіряючи і від нього полегшення просячи, аби він своєю силою благодаті, яку має від Бога, полегшив мені пристрасть, визволив від тілесної боротьби і не дав оскверненитися тілу моєму, на чистоту освяченому. Коли заснув я трохи в тій печалі, явився святий апостол Петро і правицею своєю торкнувся таємних частин тіла мого. Від його дотику відчув я біль, наче вогнем те місце було обпалене, і застогнав вельми. Апостол же мовив: "Відтепер не відчуєш більше тілесної гріховної боротьби". Я ж, зразу зі сну збудившись, побачив, що такої хвороби шкоду прийняв, як же бачите". Судді чули те від святого, розчулилися і присудили, що не винний у гріху.
Жінку ж ту звеліли мучити, аби сказала, хто намовив її наклеп брехливий подати на невинного й чистого Божого архиєрея. І зразу прийшли кати, аби взяти її на муки. Вона ж, побачивши оголений меч, і приготований вогонь, і палиці тернові гострі, злякалася дуже і перед муками розповіла правду, називаючи всіх поіменно, хто намовив і найняв її. І про золото, від намовників їй дане, сповістила, і де в домі її покладене, сказала. Послали судді слуг вірних у дім її. Вони ж пішли, знайшли золото на тому місці, де вона сказала, і до суддів принесли. І видали судді справедливий вирок на жінку ту і тих, що намовили її, аби смертю скарати їх. Але святіший патріярх Методій, незлостивий, вірний і істинний Господа свого наслідувач, не допустив, щоб так було, і не лише від смерти, а й від належних їм ран усіх ворогів своїх звільнив. Ту лише кару на них наклав, аби на всі великі торжественні празники з Влахернської церкви Пречистої Богородиці із запаленими свічками чинно приходили до соборної святої церкви Софії і там при церковних дверях анатему у вуха свої приймали. І було так. Тоді замовкли єретичні уста безчестя, і єресь іконоборчу в царському граді винищено було до решти благодаттю Божою, молитвами й невсипним старанням угодника Божого святішого патріярха Методія, який через завдані йому неповинні напасті світліший і славніший виявився. Супротивникам же не далося те, що Давид для грішників просить від Бога, кажучи: "Сповни лиця їх безчестям, і шукатимуть імени Твого, Господи, осліпила бо їх злість їхня, і закам"яніло серце їхнє, до попередніх своїх злих діл й инші, не менш злі, додали". Брехливого того патріярха Йоана, який і Анній, усього зла начальника, послано було на покаяння в один монастир. Коли, перебуваючи там, бачив святі ікони Христа Спасителя, Пречистої Богородиці і святих ангелів, після зруйнування від іконоборців знову відновлені, звелів своєму дияконові, щоб тим святим іконам виколов очі. І зробив те диякон його. І сповіщено було про те благовірній цариці Теодорі. Вона ж, уболіваючи за Христом Богом, звеліла самому тому єретикові лжепатріярху виколоти очі його. Але деякі чесні сенатори впросили її, аби не веліла очей виколювати, а двісті ран твердими бичами накласти тому, хто заслужив незліченних мук і багатьох смертей, бо в час катівської своєї влади багатьох за правовір"я замучив до смерти, ще ж і у вигнанні не припинив іконам святим завдавати наруги.
Святіший же патріярх Методій після всіх тих церковних збентежень і після своїх багатьох бід, які витерпів заради Христових ікон, далі в мирі й тиші стерном церковним кермував, престол патріяршества Царгородського достойним ангеловидним лицем своїм й ангелоподібним життям своїм прикрашаючи, і словесне стадо овець добре випасаючи, і пашею богонатхненних повчань насичуючи. І примножував щодня честь ікон, шануючи в них самих осіб, які іконним письмом зображені. Разом з іконним пошануванням постарався утвердити в царюючому граді й те, аби чесним мощам святих угодників Божих знову, як раніше, достойну честь віддавали. Бо в дні єретичної влади зі святими іконами безчестили й мощі святих: опльовували, ногами топтали, майданами з наругою волочили, у болото і гній кидали, вогнем чи водним потопленням нищили. Хіба ті лише цілими лишилися, яких рука благочестивих від рук злочестивих у надра земні сховати поспішила. І вже в Царгороді не було чутно про мощі святих угодників Божих. Постарався святитель Христовий знову Царгород мощами святих збагатити і достойного їм пошанування людей правовірних навчити. Спершу мощі преподобного Теодора Студита, які після вісімнадцяти років його до Бога переставлення цілі нетлінно залишилися, з того місця, де переставився, що Акритів Хероніс називалося, переніс славно до Царгорода. Тоді чесні мощі святішого патріярха Никифора, пана свого, у якого був у чині апокрисарія і від нього до Риму посланий був, також славно з вигнання до Царгорода приніс, як же про те місяця березня в тринадцятий день написано було просторо. Тоді і своє багатонатруджене й багатостраждальне тіло, чистотою освячене, у мощах нетлінне, Царгородській церкві як коштовний скарб готував.
Вже зближався до блаженної кончини своєї, яку й передбачив, ще ж про неї і з пророцтва преподобного Йоаникія мав сповіщення. Той-бо як же патріяршество, так і кончину його провістив. Обидва ж у Святому Дусі прозорливі були, один одного чесне переставлення наперед знали, як же про те в житії преподобного Йоаникія сказано так.
У п"ятий рік царювання Михаїла святий отець Методій-патріярх передбачив відхід Йоаникія до Господа. Прийшов до нього з клиром своїм, останнього благословення й молитви просячи. Преподобний же Йоаникій, досить зі святим Методієм порозмовлявши і тих, що з ним прийшли, православної віри повчивши, пророкував Методієві, що й він після кончини його, не затримуючись, із дочасного до вічного життя перейде. Тоді, помолившись і попрощавшись один з одним останнім цілуванням, розлучилися. Патріярх повернувся до себе, а преподобний отець Йоаникій залишився у келії своїй, молячись, — до кончини своєї готувався. У третій же день після відходу патріярха преподобний і богоносний отець наш Йоаникій перейшов до Господа, у 4-ий день місяця листопада. Восьмого ж місяця після переставлення його спочив у Господі святіший патріярх Методій, у чотирнадцятий день червня. І збулося пророцтво преподобного Йоаникія, який прорік патріярхові, що, не затримуючись, і він після нього з дочасного на вічне життя перейде. Доти з житія Йоаникія.
Коли переставився до Господа святий Методій, великі були плач і ридання за ним всій Константинопольській Церкві, що такого великого отця, всесвітнього світильника втратили. І зробили йому поховання чесне, як же годиться такому архиєреєві. Пас же Церкву Христову святий Методій чотири роки і три місяці — перейшов у немаліюче літами життя і зарахований до лику святих єрархів, став перед Начальником пастирів, великим Архиєреєм, що небеса пройшов, — Господом нашим Ісусом Христом, Богом, якого всі святі славлять, Йому ж і від нас, грішних, хай буде честь і слава, разом з Отцем і Святим Духом, нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Місяця червня в 15-й день
Святий пророк Амос народився у граді, що називався Текої, у землі Юдиній, недалеко від Вифлеєму. Роду був простого й небагатого, у випасанні стад худоби провадив дні свої. Господь же не на багатих і славних, а на смиренних і убогих дивиться — взяв його, як же і Мойсея, і Давида, від стад овечих у пророкування і звелів йому із землі Юдиної іти в землю Ізраїля і там пророчим словом переконувати до покаяння людей, що ідолопоклонством розбестилися. Цар ізраїльський Єровоам після Соломонової смерти від володінь царя юдейського, сина Соломонового, що в Єрусалимі царював, від"єднався, створив собі инше царство над десятьма племенами ізраїльськими й назвався царем Ізраїлевим. З його днів ізраїльські народи відійшли від благочестивого богошанування й поклонялися ідолам. Той-бо цар, хотівши у владі своїй утвердитися, боявся, що коли ізраїльтяни будуть ходити до Єрусалиму на празники до єрусалимської церкви на поклоніння, то знову до єрусалимського царя приєднаються, а від нього відвернуться і вб"ють його. Через те зробив скульптури двох золотих телиць — знав норов тих людей, що до ідолопоклоніння легко схиляються, як же й прабатьки їхні, що в пустелі з Єгипту через Чорне море перейшли і з кілець золотих вилили собі золотого тельця. Дві ті золоті юниці зробив Єровоам, поставив одну в Дані, а другу у Ветилі — у містах володіння свого, звелівши всім ізраїльтянам не ходити до Єрусалиму, а поклонятися з жертвами тим золотим телицям і свята їм влаштовувати з торжеством. Говорив-бо окаянний той цар до людей: "Ось боги твої, Ізраїлю, що вивели тебе з Єгипту". І так Єровоам розбестив Ізраїля. З того часу, хоч і Бог посилав пророків своїх святих до ізраїльтян, аби блуд їхній викрити, на путь же праведну знову наставити, мало хто з них виправлявся й повертався до істинного Бога, а инші і Богу правдивому, й ідолам, тобто золотим тим телицям, поклонялися. Між иншими пророками послав до них Бог і цього раба свого святого пророка Амоса зі страшними погрозами. Був же той пророк Божий препростий і недосвідчений бесідою, але не розумом. Той самий, що й у всіх пророків, Дух Святий у ньому діяв й устами його говорив.
Час-бо і початок його пророкування був у дні царя юдейського Озії в Єрусалимі, царя ж Ізраїлевого в Самарії Єровоама. Не того, що відлучився від скипетра Юдиного і зробив золотих телиць, але иншого, пізнішого літами, — Єровоама, який, подібно до попереднього Єровоама, був і золотих телиць служителем. У дні тих царів, за два роки перед страшним землетрусом, що мав бути в Палестині, почав Амос святий пророкувати. Землетрус же великий, за сповіщенням давніх письменників, був так. Цар юдейський Озія, якого називали й Азарією, розгордівся — насмілився в церкві святая святих за чином священичим на вівтарі кадильному тиміян закурити. Боронили йому єреї, погрожували смертю — і зразу, в ту саму годину, затряслася земля трусом великим у Єрусалимі і всій Палестині. Не лише багато будівель попадало, а й гори деякі з місць своїх зрушилися. Церква вгорі тріснула, через тріщину ту промінь сонячний зійшов на лице цареві — і з"явилася на чолі в нього проказа. Тоді й цілий став прокаженим — так не потерпів Господь насилля, що чинилося вівтареві Його і безчестя єреям Його.
Пророкував же Амос святий, погрожуючи, що страшні мають прийти кари Божі не лише на Ізраїль, а й на довколишні краї: Сирію, Філистинію, Тир, Ідумею, на амонітів же й на моавитян, як же в пророчій його книзі написано просторо. А найбільше на ізраїльтян, що після пізнання Бога відійшли від Нього. Не так бо гнівається і сердиться Бог через гріхи поган, що Його не знають, як же через гріхи людей, які пізнали Його і благодіяннями Його насолодилися. Яких лише благодіянь не робив Бог невдячному тому ізраїльському роду! Із рабства єгипетського звільнив, через море по сухому перевів, голодним у пустелі манну давав, в обітовану землю, що медом і молоком кипіла, вивів їх. Вони ж золотим ідолам, на подобу телиць зробленим, урочисті свята влаштовували, "ось боги твої, Ізраїлю", — викрикали. Такі ж їхні богомерзенні празники найбільше відбувалися у граді Витилі, на високій горі, де стояла золота телиця. Туди найбільше Амос святий приходив, велегласно взивав до людей, просячи, і переконуючи, і карами лютими, що з гніву Божого на них ідуть, страшачи, аби зупинилися в безбожності такій. Але мало хто послухав його. Був тоді у Ветилі жрець тої телиці на ім"я Амасія. Він, бачачи пророка Божого Амоса, що безчестив ідола їхнього — золоту телицю, і жертви їхні опльовував, і людей від нечистого їхнього святкування відводив, ще ж і майбутні кари на тих, які не каятимуться, прозвіщав, — поскаржився на нього перед царем Ізраїлевим Єровоамом, кажучи: "Відвертає від тебе Амос дім Ізраїлевий, і земля не зможе витримати всіх слів його, бунтує і піднімає на тебе народ, ще ж і пророкує на тебе погане. Зброєю, каже, помре Єровоам, і Ізраїль полонений буде, виведений із землі своєї". Так жрець Амасія прискаржував, хотівши зрушити царя на гнів проти Амоса. Але цар мало зважав на слова жерця, не хотів скривдити пророка Божого, Його ж шанував, хоч і був ідолопоклонником. Бачив жрець, що не може намовити царя на чоловіка Божого, — сам почав гонити того, як кат: багато разів, взявши його, бив люто і відганяв з Ветилу, забороняючи приходити на святкування, які влаштовували золотій телиці, щоб не відвертав людей від жертв і бенкетів святкових. Проте святий пророк не зважав на його заборону ані на рани, які йому від нього накладалися, але знову приходив і знову до людей учительні й переконливі слова пророчо проголошував. І знову жрець брав його і ранами мучив.
Якось лукавий жрець з проханням говорив до нього: "Іди, ясновидцю, звідси, і прямуй на батьківщину свою, у землю Юдину, там живи і пророкуй, а у Ветил після цього не пробуй приходити, бо тут освячення цареве і дім царства його". Відповів Амос святий, кажучи: "Я не був пророком ані сином пророчим, але пастухом худоби убогим. Їв дике зілля та ягоди в пустелі. Забрав мене Господь від овець і сказав мені: "Іди і пророкуй людям моїм Ізраїля". Ти ж говориш мені: "Не пророкуй на Ізраїля ані не надокучай дому Якова". Через те на тебе каже Бог таке: "Коли прийдуть асирійці на землю Ізраїльську, і повоюють, і спустошать її, і гради її зруйнують, і візьмуть град цей, тоді жінку твою перед очима твоїми асирійські воїни безсоромні блудом осквернювати будуть. Бо й ти зробив так, аби блудив Ізраїль перед всевидячими Божими очима, і навчив людей чинити діла нечисті в скверному храмі золотої телиці бога твого. Сини ж твої і доньки від зброї впадуть перед тобою, і ти в землі нечистій помреш, а Ізраїль відведуть у полон із землі його". Такими пророчими словами жрець той сильно на гнів зрушився і бив його без жалю. На кінець син жерця, на ім"я Озія, сповнений гніву і люті, грубою палицею по чолі сильно вдарив пророка святого і зранив смертельно. Проте не помер зразу Амос святий, але привезли його ледь живого в рідну землю — і на батьківщині своїй, у граді Текоїтському, за кілька днів від болючої рани передав дух свій, і похований був з батьками своїми. Які були пророкування його, хто хоче, хай читає книгу його пророцтв. Ми славимо Бога, що його нарозумив, нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.