Коли закінчив преподобний перший рік свого пустельництва в частих битвах із бісами, перетворився диявол в одного з Петрових отроків, які служили йому, коли був у миру воєводою. І прибіг, припав сердечно до преподобного й хотів його цілувати — цей, сповнений мерзоти. Тоді, сівши, почав плакати й говорити так: "Чув я, пане наш, що схопили тебе на війні, у Самару завели і в гнітючу темницю посадили. Бог же молитвами святого отця нашого Миколая визволив тебе звідти і в Грецьку землю привів. Через те всі з дому твого, плачучи й ридаючи, шукали тебе всюди, обійшли багато градів і сіл, про тебе питаючи. Не могли тебе знайти ані довідатися, де ти, вдалися до старанних молитов зі сльозами до святого Миколая, щоб відкрив нам про тебе, на якому ти місці перебуваєш, схований ти наш скарбе. І не зневажив молитов наших святий Миколай, швидкий усім помічник, але відкрив нам все про тебе, і зраділи ми вельми, раби твої. Я ж, випереджуючи всіх, прибіг до тебе, пана свого. Тому встань звідси, іди до свого дому. Хай побачать тебе всі, що хочуть бачити лице твоє. І прославиться в тобі Бог, що чудесно тебе з полону і пут визволив. Про безмовство ж не печалься, бо і там є монастирі і безмовні місця відлюдників. І вибереш до безмовства свого обитель, де тобі захочеться. Але й те сам розсуди по правді, що Бог з двох цих речей більше любить: чи відлюдництво пустельне, що в ущелинах камінних і горах оселяється, самому собі лише користь приносить, чи користь для багатьох, що буває від богоугодного й богонатхненного мужа, який наукою своєю багатьох до Бога навертає і наставляє на путь спасення? Друге краще. Свідчить сам Бог у Святому Писанні: "Той, хто виводить чесне з недостойного, — каже, — буде як уста мої". Знай же, що багато хто в нашому граді в пітьмі пристрастей заблукав і потребує когось, хто б наставив на покаяння. Превелика-бо належатиме тобі, пане мій, від Бога винагорода, якщо прийдеш і навернеш їх до Господа. Але й нас, рабів своїх, що з усього серця люблять тебе, чому так зневажаєш, ухиляєшся від нас і ховаєшся в цій пустелі?" Це й тому подібне довго біс говорив, ще й плакав, що трохи збентежився святий і, просльозившись, сказав до нього: "У місце це ані ангел, ані людина мене не завели, але сам Бог і Пречиста Богородиця. І якщо не буде їхньої волі і веління вийти звідси, то не вийду". Біс же, коли почув згадку про Бога і Богородицю, зразу зник. І здивувався святий підступу бісівському. І знаменням хресним себе загородив, замовк, ум свій до Бога спрямовуючи.
Коли ж минуло сім літ, знову багатопідступний ворог перетворився на світлого ангела, що мав у руці оголену зброю. Ставши близько вертепу, покликав, кажучи: "Петре, рабе Христовий, вийди до мене, і я сповіщу тобі слова добрі". І сказав святий: "Хто ти, що хочеш мені добре слово сповістити?" І сказав лукавий звабник: "Я — архистратиг Господній, до тебе посланий. Кріпися і будь мужнім, радій і веселися, що престол славний і вінець нев"янучий приготував тобі Бог. Нині, покинувши це місце, іди у світ на утвердження і користь багатьом, бо й джерело води, що поблизу тебе, Божим велінням висохло — через звірів, що нападали на тебе, аби померли вони від безводдя". Це ж казав підступний ворог, пославши наперед иншого біса, щоб стримував на час, з Божого допусту, течію води. Святий же Петро, смиренний, проти підступних слів диявольських відповідав, кажучи: "Хто я такий, щоб архистратиг Господній приходив до мене — того, який на пса непотрібного подібний?" І сказав біс: "Не дивуйся цьому, рабе Господній, у ці часи ти перевершив Мойсея, і Іллю, і Даниїла, і Иова. Перевершив ти Мойсея та Іллю постом, Даниїла тим, що пащі звірам і гадам загородив, Иова ж перевершив терпінням своїм. І через те великий називаєшся на небі. Нині ж, вставши, поглянь, як вода зміліла, і, швидко вийшовши звідси, іди в монастир, що у світі. Я ж буду з тобою і спасу багатьох через тебе, говорить Господь Вседержитель". Святий же відповів бісові, кажучи: "Хай буде тобі відомо, що коли не прийдуть сюди Богородиця, яка мені у всьому помагає, і завзятий у бідах моїх помічник святитель Миколай, — не відступлю звідси". Біс же як почув згадку про Богородицю з Миколаєм, зразу щез. Святий же, пізнавши підступ диявола, разом і немічність його у всьому зрозумівши, помолився до Бога, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, Боже мій, ось ворог мій, рикаючи, ходить, шукаючи, щоб мене проковтнути, але Ти державною своєю рукою загороджуєш мене, раба свого. Тому дякую Тобі, що Ти не відступив від мене. Молюся ж до Тебе, Владико преблагий, і до кінця не покидай мене". Коли ж минув день той, настала ніч і преподобний трохи заснув, явилася йому у видінні швидка для християн Помічниця, чоловіколюбна Владичиця Пречиста Діва Богородиця разом зі святим великим Миколаєм. І сказала до нього: "Віднині більше не лякайся — Бог з тобою. Й ангел Господній справжній завтра відвідає тебе і принесе тобі манну на їжу. Йому-бо наказано від Бога, аби від цього дня раз на сорок днів ту їжу приносив тобі у всі дні життя твого". Показала ж Пречиста Богородиця і манну святому Петрові, кажучи: "Таку їжу тобі на кожних сорок днів ангел буде приносити". Те сказавши і мир йому давши, Владичиця пішла від нього. Петро ж, впавши, поклонився і поцілував те місце, де ноги Богородиці і Миколая стояли. Зранку ж, за словом Богородиці, прийшов ангел Божий, приніс згори небесну їжу і, давши йому, пішов. Він же, дякуючи Богові і Пречистій Богоматері, скуштував тої ангельськими руками принесеної йому манни. І настільки нею наситився, що міг до сорока днів без їжі перебувати. Коли ж закінчилися сорок днів, знову ангел приніс йому манну, і знову Петро святий на сороковий день нею наситився. І так безмовствував один у пості і молитвах п"ятдесят три роки. Загинули й диявольські привиди, примари і пострахи, які від початку часто були, і всі підступи бісівські далеко від нього були прогнані невидимою силою Божою. За ті роки не бачив преподобний лиця людського, ані не мав одягу, щоб наготу тіла покривати, ані иншого нічого потрібного людській природі не мав, лише небо — покровом, землю ж — одром. У час-бо літній сонцем палючим опалювався, взимку від холоду промерзав. Усе ж те терпів задля любови Божої і задля майбутньої винагороди.
Коли ж захотів Господь раба свого відкрити людям, влаштував провидінням своїм річ таку. Ловець один, лук свій і тул взявши, вийшов ловити звірів на ту гору. Багато ж круч і проваль глибоких і горбів гірських пройшов і дійшов до місця, де преподобний Петро провадив рівноангельське життя. Коли наблизився ловець до місця того, побачив оленя великого, що з діброви вийшов і, підстрибуючи, прямував віддалік перед очима ловця. Бачив же той оленя прекрасного, ішов за ним цілий день, шукаючи нагоди, як би застрелити його. Олень же, Божою рукою наставлений, прийшов над печеру преподобного й зупинився. Мисливець же, дивлячись, як би то краще влучити, побачив з правого боку при олені мужа, з густою бородою, волоссям аж до чересел, тілом нагого, волоссям же, наче звір, оброслого. Його бачачи, ловець вжахнувся вельми й кинувся бігти назад. Бачивши, що той кинувся бігти, Петро святий покликав його голосно, кажучи: "Чого боїшся мене, брате, і чого втікаєш від мене? І я людина, як же й ти, а не примара бісівська, як же ти собі подумав. Повернися й підійди до мене, і розповім тобі все про себе, бо для цього Господь послав тебе сюди". Мисливець же на голос той повернувся від утечі й до того преподобного отця, що кликав його, прийшов із тремтінням. Святий же звелів йому не боятися, обняв його й поцілував у Господі. Сівши, почав з ним розмовляти, все про себе розповідаючи детально: як воєводою був, і на війні потрапив у полон, і в Самарі у кайданах його тримали, і як явленням святого Миколая і святого Симеона Богоприємця з пут виведений був, і як до Риму прийшов, і звідти як повернувся, і яким чином оселився на горі тій, і як з бісами боровся, і що їв, і як прожив літа, і, просто кажучи, усе своє життя мисливцеві тому розповів. Дивувався ж ловець, слухаючи розповідь святого, жахаючись і розчулюючись водночас, і сказав: "Нині я зрозумів, що відвідав мене добротою своєю Господь, явив мені, недостойному, тебе, отче, потаємного свого угодника. І я тому віднині з тобою тут залишуся, рабе Божий". Преподобний же сказав до нього: "Не так буде, дитино. Спершу йди до свого дому і випробуй себе самого, чи можеш ти постницькі й пустельні подвиги підняти. Випробуй же себе так: стримуйся від м"яса, і вина, і сиру, і масла, насамперед же від жінки своєї. І спадку свого частину роздай убогим, і віддавайся посту й молитвам, і пильнуй себе розчуленою душею. Так перебувай цілий рік. Після закінчення ж року прийди до мене, і що буде Богові угодно, це буде наказано тобі". Те мовивши, святий дав мисливцеві благословення і молитву, як заручення, відіслав його й останнє промовив таке: "Іди з миром, дитино, таємницю ж, явлену тобі, збережи, нікому не розповідай. Скарб відкритий можуть вкрасти". Ловець же, поклонившись святому, пішов, славлячи Бога й дякуючи Йому, що такого угодника Божого в тілі бачив і розмовляти з ним сподобився. Прийшовши додому, зробив все, що велів йому святий.
Коли ж закінчився рік той, взяв ловець зі собою двох ченців і брата свого і рушив човном до берега, проти якого було в пустелі перебування святого Петра. Допливши до того місця, вийшов на берег і пішов просто в гірську пустелю. Дійшовши до вертепу того, де угодник Божий перебував, мисливець, гарячою любов"ю розпалюваний, випередив усіх, побіг до печери і знайшов преподобного отця, що на землі лежав мертвий, руки мав хрестоподібно на грудях складені, очі благообразно зімкнені, й инші частини тіла чесно споряджені. Те бачивши, мисливець злякався і впав перед тілом преподобного, ридав плачем великим. Тоді й ті, що йшли за ним, прибули. Бачивши такого чесного мертвого й друга свого, що над ним плаче, питали його: "Хто цей знайдений мертвий? І чому так сильно за ним плачеш?" Ловець же почав їм з великими сльозами й зітханнями розповідати все детально про життя Петра преподобного, як же сам з уст його минулого року чув. Ті ж, чуючи розповідь про чудесні діла, розчулювалися серцями своїми і плакали гірко, що не сподобилися живим бачити ані бесіди чути такого раба Божого. Брат же мисливця того був одержимий духом нечистим — коли торкнувся мощей святого, зразу отримав зцілення. Кинув його біс на землю, великим голосом скликнув, кажучи: "О Петре, чи не досить тобі, що вигнав мене з вертепу мого, нині ж і з цього житла мене виганяєш!" Те сказавши, вийшов з уст чоловіка, як дим, і лежав чоловік той наче мертвий. За короткий час встав, здоровий і при розумі, і сказав до брата свого: "Дякую тобі, пане мій брате, що на добро привів мене сюди". І, знову припавши до мощей преподобного з вдячністю, цілував їх радісно. Після цього всі разом, взявши чесні мощі Божого угодника, понесли їх на берег, поклали в корабель свій і відвезли в одне відоме село, що було у володіннях македонських. Там багато зцілень від мощей святого подавалося. Чув же про те єпископ градський, прийшов із причтом своїм і, взявши цілющі мощі преподобного Петра, приніс чесно в єпископію свою і в раку коштовну з ароматами поклав, три дні і три ночі славослов"я Божі з усіма людьми співав і поховав у церкві на славу Пресвятої Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа, від усього творіння славленого Бога нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Місяця червня в 13-й день
У краю Палестинському, у граді, що називається Вівлос, мешкали християни, яких самі святі апостоли навчили віри в Христа. Одному з них, на ім"я Євтолмій, що в чесному подружжі богоугодно перебував, подав Господь своє благословення, і зачала жінка його, і народила дівчинку, яку назвали Акуліною. Коли дівчинка мала чотири місяці, мати взяла її і до Євдалія-єпископа принесла. Той же, в ім"я Господа нашого Ісуса Христа дівчинку знаменувавши, огласив і через два місяці святим хрещенням просвітив. Коли ж мала вона один рік, батько її Євтолмій із земних у небесні переселився, а мати виховала дівчинку, і, коли мала вона сім років, усіх християнських звичаїв навчила. Скільки дівчинка роками підростала, стільки більше сповнювалася Святого Духа і була прикрашена Христовою благодаттю, у ній же настільки зростала, що в малих своїх і недорослих літах юности наказ нечестивих царів про ідолопоклоніння, для всіх виданий, мужньо зневажила й потоптала, як наступне явить слово.
Була ж десятилітньою дівчинкою і безперестанку Бога молитвою прикликала. У сьомий рік Диоклитіянового царювання, Волусіян, чоловік один, більше сатанинське, ніж людське поріддя, прийняв антипатство Палестинського краю. Сам істинного Бога, Творця всього, не знаючи, почав всезлісно гонити благочестивих поклонників істинного Бога. І багато доблесних Христових страждальців мужньо подвиги свої здійснили, нев"янучих вінців сподобилися. У той самий час і блаженна дівчинка Акуліна, добре Бога знаючи, часто однолітків своїх переконувала, кажучи: «Яка користь вам з пошанування німих і бездушних ідолів? Хіба ви не знаєте, що ті, які в них вірять і поклоняються їм, суєтну, порожню і душешкідливу, бо демонську, мають надію? Ті боги самі мертві й немічні, як же иншим можуть щось добре зробити?» Однолітки ж питали її: «Ти ж якого бога шануєш?» Відповідала Акуліна: «Єдиного Бога, що створив небо, і землю, і море, і все, що в них. Його шаную і Йому, за достоїнством, кланяюся, Він-бо від віку всім, хто вірив у Нього і покладався на Нього, благодіяв. І сильний Він тим, хто Його прикликає, благотворити до кінця світу». Тоді однолітки мовили: «Ми чули, що Бога, якого ти проповідуєш, юдеї на хресті розіп"яли, і Він помер». Відповідала свята: «Над Ним смерть влади не має, Він же не лише сам ожив, але й тих, що смертю померли, викупив чесною своєю кров"ю й оживив. Він, бачачи людину, що зі шляху істини заблукала, захотів воплотитися і людиною стати, щоб принижене єство наше піднести й наставити на спасенну стежку, винищити диявольську звабу, благодать же, з правдою з"єднану, нам подати». Спитали однолітки: «І хто той, кого ж називають розп"ятим?» Відповіла Акуліна: «Спаситель всіх, який любить людський рід, який, щоб стару людину водою і духом одягнути в нову, добровільно перетерпів страждання, зійшов на хрест, хотівши не лише спасти тих, що на землі живуть, а й тих, що адом одержимі, із пут смертних визволити. І воскресши, на третій день очевидно показав те, що в час Другого Його Пришестя спільне всім має бути воскресення з мертвих». Тоді співрозмовники сказали: «Якщо той, про кого ти кажеш, стільки у світі доброго зробив, то чому юдеї, з роду яких і Він був, не мають Його за Бога?» На це відповіла благомудра Акуліна: «Завжди той рід ухиляється з праведного шляху. Мають стверділу шию і злістю осліплену душу: те, що праведне й істинне, — відкидають. Тому того, хто зробив їм так багато добра, відреклися, на хресну смерть Пилатові передавши».
Так блаженна дівчина часто з однолітками своїми говорила. Никодим, один з рабів антипатових, чув розмову, пішов до нього і сповістив, що є дівчинка у граді тому, яка не підкоряється царським наказам про пошанування богів і зневажає їх, бісами називаючи, иншого ж когось, розп"ятого, проповідує Богом і дітей від давнього батьківського богопошанування відвертає. Про це довідавшись, антипат послав слуг схопити блаженну дівчину. Взяли на страждання святу мученицю Акуліну в другий рік антипатства Волусіяна, у дванадцять років від її народження. І на судище нечестиве привели. На неї поглянувши, антипат сказав: «Чи ти противишся царським велінням й инших зваблюєш, аби не скорялися богам нашим, але щоб розп"ятому чоловікові поклонялися? Хіба не знаєш, що царі звеліли тих, які Ісуса визнають, всіляким мукам і смертній карі передавати? Тому й ти покинь розп"ятого, достойну ж безсмертним богам честь і жертви принеси, щоб не переконати нас віддати тебе на муки». Відповіла блаженна Акуліна: «Якщо мене гірким, о антипате, передаси мукам, станеш причиною нетлінного вінця, його ж від Спасителя мого прийняти сподіваюся, бо Його ісповідую і ніколи Його, навіть у найлютіших муках, не відречуся. Тому не зволікай. Всілякі на мене винаходь муки, аби зрозуміти, що я перед тобою стою озброєна вірою і мук твоїх не боюся. Волусіян же почав її переконувати ласкавими словами, кажучи: «Бачу, що ти ще юна, гарна і вродлива, тому змилосерджуся над тобою. Якщо віддам тебе на муки, то зразу молоде твоє тіло розшматують, кати ж не є милостивими, вони після лютих мук гіркій смерті віддадуть тебе й позбудешся життя в юності своїй, і не поможе тобі той, кого ти ісповідуєш, — Бог християнський». Свята ж відповіла: «Не потребую твого милосердя. Ти, думаючи, що наді мною змилосердився, більше мені нашкодити хочеш, бо від правдивого Бога намагаєшся мене відкинути. Тому прошу тебе: не милосердися наді мною, а жорстокішим до мене будь, аби з мого терпіння довідатися, що ті, які покладають надію на Христа, нездоланні».
Бачив антипат, що ніяк Христову рабу від ісповідання її відвернути не може, звелів її бити по лиці, кажучи: «Ось початки мук, чи приємні й солодкі тобі?» Відповіла Акуліна: «О нелюде-кате! Тому що насмілився бити лице, яке на подобу Божу створене, знай, що Той, чию подобу ношу, у день Суду свого не пробачить тобі». Суддя ж сказав: «Я гадаю, що великі боги наші спасення всього світу тримають у своїх руках. І в тому майбутньому віці також спасення всіх у своїй владі будуть мати». Те мовивши, звелів скинути з дівчини одяг, двом воїнам простягнути її і немилостиво бити, докладаючи такі слова: «Де нині Бог твій, Акуліно, про якого ти говорила, що на Суді своєму не пробачить мені? Хай прийде сюди й забере тебе з рук моїх». Після цього звелів тим, що били, зупинитись, і сказав до блаженної: «Послухай мене, бо добре тобі раджу: покинь свою нерозсудливість і відлучися від християнської єресі, якщо хочеш від мук звільнитися. Хто-бо вирятується з моїх рук, покладаючись на того, який сам, коли Його розпинали, не врятувався? Кого ж із тих, що почитають Його, царі наші залишили жити?» На це відповіла Акуліна свята: «Чи думаєш, о найлютіший кате, що муки, які ти накладаєш, я відчуваю? Знай точно, що скільки батько твій диявол подає тобі на мене підступу, стільки, або й більше, Бог мій подає мені моці й терпіння». Волусіян же засумнівався, бачачи таку мужню поведінку блаженної дівчини. Тоді сказав: «Дам тобі декілька днів, щоб ти подумала й помудріла, поклонилася богам, за що і життя на землі, і від царів достойну собі честь отримаєш». Спитала ж свята: «Скільки ж днів мені на це відпустиш?» Відповів Волусіян: «Скільки хочеш?» Акуліна мовила: «Прошу тебе, щоб не давав ти мені дня ані години, аби я про те думала: з дитинства добре навчилася одному поклонятися Богові й прибігати до того, хто на небі живе, на земне ж дивиться». Волусіян же, бачачи, що дівчина в любові до істинного Бога непохитна, сказав собі: «Марні вмовляння, марні труди мої». І так розгнівався, що звелів розпеченими рожнами голову їй крізь вуха просвердлити. І коли те зробили кати, гаряч вогненна через мозок їй проходила, і тік мозок з кров"ю через ніздрі. Блаженна ж у такому стражданні молилася до Бога, кажучи: «Господи мій Ісусе Христе, Ти виховав мене з дитинства мого і променями своєї правди таємні думки мого серця просвітив, міцною і мужньою своєю силою укріпив мене, щоб мені добре проти ворога диявола стати. Ти, що безодню правдивої і великої премудрости відкрив тим, які вірять у Тебе, доверши шлях мого подвигу й незгасну свічу мого дівства збережи, щоб разом я з п"ятьма тими мудрими дівами увійшла в нескверну твою оселю і там Тебе, сповнювача бажань моїх, славити сподобилася». Так говорячи, свята мучениця Акуліна від лютого болю впала наче мертва. Думаючи, що вона мертва, антипат велів виволокти її звідти, кинути за град на поїдання псам як не достойну суду і поховання людського, бо, царські накази зневаживши, римських богів відреклася. І лежала мучениця цілий день, кинена на шляху. Коли ж надійшла година ночі, прийшов ангел Господній до блаженної, торкнувся її і сказав: «Встань і будь здорова, іди викрий Волусіяна, бо він і його поради є нічим». І зразу свята Акуліна встала здорова і хвалила Бога, кажучи: «Дякую Тобі, життя мого Творче, що подаєш мені здоров"я і від нечестя визволяєш рабів твоїх. Ти-бо, Господи, був перед віками, і на віки маєш бути, ані нема иншого Бога, окрім Тебе. Про те смиренно Тебе прошу, щоб, коли закінчу подвиг страждання, вінця слави Твоєї сподобилася від Тебе і щоб, відомими твоїми обіцянками насолодившись, разом з ликом святих твоїх, що за Тебе постраждали, Тебе я оспівала». Господь же згори відповів: «Іди, буде так, як ти просиш». Те почувши, блаженна возвеселилася вельми й пішла в град. Коли досягла воріт градських, зразу вони самі по собі відчинилися. І прийшла блаженна аж до палат Волусіяна (поводирем їй був ангел Господній). Увійшла туди, ніхто їй не боронив, і стала перед антипатом, коли той спав. Він же, зі сну прокинувшись і побачивши її, що перед ним стояла, налякався, закликав кувикуларіїв своїх і спитав: «Хто це перед очима моїми стоїть?» Вони ж принесли свічки, мовили: «Це справді Акуліна, яка після багатьох ран була мертвою, за град псам на поїдання ти її викинути велів». Коли антипат це почув, ще більше налякався і звелів, взявши її, пильнувати до ранку. Коли ж настав день, поставив її знову перед судом своїм і спитав: «Чи ти Акуліна?» Відповіла свята: «О беззаконний чоловіче, очі серця твого осліплені від батька твого диявола, хіба й тілесними очима не бачиш? Я — Акуліна, раба Господня, стою перед тобою». Антипат же, рукою очі протираючи, розгубився. І сказав сам до себе: «Якщо горіла голова і мозок витік, а не померла, то які муки можуть їй пошкодити?» Те мовивши, видав вирок на страту їй такий: «Акуліну, захисницю нечестивої єресі християнської, літами юну, але чарівницю превелику, яка безсмертних богів не шанує ані царським наказам не скоряється, яку ми, хоч і довго трудилися, переконуючи, але від такої несамовитости відвернути не змогли, — після багатьох мук, які мало тої чарівниці торкнулися, за град вивівши, смертним у голову усіченням стратити наказуємо».
Такий вирок смертний прийнявши, блаженна дівчина йшла за град, на місце страти. Його досягнувши, випросила для себе одну годину, щоб помолитися до Бога. Піднісши очі до неба, сказала: «Господи, Боже мій всесильний, дякую Тобі, що старждання мого кончину явив мені. Славлю Тебе, Боже мій, Творче всіх, що не марно шлях свій я закінчила. Благословлю Тебе, Майстре всього, що ката осоромив, мене ж вінця нетлінного сподоболяєш. Прийми в мирі дух мій, щоб, земне покинувши, отримала я небесне». Так помолилася блаженна, прилинув голос з неба, що промовляв: «Прийди, діво вибрана, що гнів ката здолала й диявольське жало подвигом своїм знищила. Прийми приготовану для тебе винагороду». Коли той голос зверху до неї пролунав, перш ніж кат підняв меча над її шиєю, свята мучениця Христова сном смерти заснула. Спекулятор, бачивши, що вже мучениця передала дух свій, проте не сміючи не слухатись наказу антипатового, відтяв мечем мертву голову блаженної дівчини — і з рани замість крови витекло молоко. Християни ж, що тоді там були, мощі її, дорожчі від коштовного бісеру, взяли, дорогоцінними ароматами й новими плащаницями обгорнули і в гробі у граді Вівлос чесно поховали. І подавалося від гробу її багато зцілень хворим на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Трифилій святий народився і вихований був на Кіпрському острові, зовнішньої філософії навчився у Вируті, на духовну ж любомудрість наставився від святого Спиридона, єпископа Тримитунського, учнем його був. На архиєрейський сан сам Бог наперед його вибрав і передзнаменував. Ще коли не був архиєреєм, явлений був в архиєрейському чині цареві Констанцієві у видінні, про що в житії святого Спиридона написано так: "Коли помер великий Константин і між синами царство його розділилося, прийняв схід старший син Констанцій. Коли ж він був у великому граді келисирійському Антіохії, впав у хворобу тяжку, якої лікарі не могли зцілити. Тому хворий цар покинув лікарів, прибіг молитвами до Бога, що може душі й тіла зцілювати, і в Нього на хворобу свою зцілення просив старанно. І бачив у сонному видінні ангела, який показував йому лик багатьох святих єпископів, посеред них показав двох найкращих, які виглядали на вождів і начальників иншим. їх одних цілителями хвороби його назвав. Коли цар збудився зі сну і про бачене розмірковував, не впізнавав, хто ті, що їх бачив. Як-бо мав їх упізнати, коли імена і батьківщина їхні були невідомі? А найбільше через те, що один з них не був насправді єпископом, а тільки мав ним стати, але вже в тому сані був показаний. Довго не знав цар, що робити, тоді раду добру прийняв. Зібрав до себе єпископів із навколишніх градів і впізнавав поміж ними бачених у видінні двох єпископів, але не знайшов. І знову прикликав, із дальших країв, але й серед них не виявив бачених. Відтак розіслав по цілому світі, аби зі всіх країв його володіння всі єпископи до нього зібралися. Дійшло ж те цареве веління, краще сказати прохання, і на острів Кіпр до блаженного Спиридона, єпископа Тримитунського, — йому ж все про царя від Бога у видінні було відкрите. Тому встав Спиридон і пішов до царя, взявши зі собою учня свого Трифилія, з яким цареві у видінні був явлений. Трифилій же тоді, як же мовиться, не був ще єпископом. Дійшли до Антіохії, увійшли в царське. Був же Спиридон вбраний у бідний одяг, мав у руці палицю фінікову, і митру убогу на голові, і флакончик глиняний на грудях висів, як же був звичай тим, що живуть у святому граді Єрусалимі, носити єлей із хреста святого. Коли так він входив, хтось зі світлих слуг, що були в царських палатах, бачивши його, посміявся з нього як з одного з убогих і не дозволив увійти, вдарив його в щоку. Той же, незлостивий, за словом Господнім, підставив йому і другу. Але той, зрозумівши, що то єпископ і бачачи своє прогрішення, прощення смиренно просив, що й отримав. Увійшов святий перед царя — зразу пізнав його цар: у такому образі явленим бачив його. Вставши з місця свого, підійшов і поклонився Божому рабові, просячи його зі сльозами, аби помолився за нього до Бога і вилікував від хвороби його. Святий же Спиридон торкнувся до голови царевої — зразу здоровий став цар і радів зі свого зцілення, молитвами святого отриманого. Вшанував його цар вельми і цілий день той з ним веселився, гостячи доброго лікаря свого. Трифилій же дивувався дуже всій славі царській, красі палат, вельможам, що предстояли, цареві, що сидів, і всьому дивному і золотовидному облаштуванню, і службі слуг, у світлий одяг одягнених. Спиридон же сказав йому: "Чому дивуєшся, брате? Хіба гордість і слава царська робить царя праведнішим від инших? Хіба не так само, як кожен з убогих, цар помирає і його віддають похованню? Хіба не однаково ми станемо перед Страшним Судом? Чому проминальне як незмінносуще шануєш? І з того, що є нічим, дивуєшся, коли належить більше шукати того, що нематеріяльне й вічне, і любити негинучу небесну славу".
Після цього по недовгім часі святого Трифилія поставлено було єпископом града Левкусійського на острові Кіпр, проте він не дуже відлучався від духовного свого отця і вчителя Спиридона святого, але приходив до нього задля користи своєї, що видно з цього. Ішов якось Спиридон святий із Тримитунда до града, що називався Киріна. Ішов з ним і Трифилій, учень його, був уже тоді єпископом Левкусії Кіпрської. Коли ж переходили гору, що називалася Пентадактиль, і були на місці, що називалося Паримна (місце те добре і родюче, і багатьох речей утіхи, садів і вертоградів, сповнене), Трифилій, тим місцем утішений, забажав і самому бути господарем якогось виноградника в Паримні, і мати прибуток церкві своїй хотів, і думав про те довго в серці своєму. Не втаїлася ж та думка Трифилієва перед прозорливими очима Спиридона. Великий отець духом зрозумів її і сказав: "Чому, о Трифилію, суєтне весь час думаєш, поля бажаючи і винограду, які насправді ціни не мають, лише такими видаються і думкою викликають бажання серця людського до себе? Маємо маєток на небі, якого ніхто не відбере, маємо дім нерукотворний, того шукай, тим і передчасно (богомислієм) насолоджуйся, що не може переходити від одного до иншого, але, раз ставши їхнім володарем, завжди маєш спадок, якого не відберуть". Те чувши, Трифилій користь прийняв і після того таке показав життя, що бути йому посудиною вибраною Христовою, як же колись Павлові. І незліченних дарів божественних сподобився.
Ще ж і таке про святого Трифилія, як же і про святого Спиридона, історіографи грецькі Никифор і Созомен пишуть: "Колись було на Кіпрі зібрання єпископів того острова задля церковних потреб. На тому зібранні був святий Спиридон, також і святий Трифилій — муж, досвідчений у премудрості книжній, що у Вируті довгий час у молоді свої літа учився. Просили отці Трифилія святого, аби сказав з уст учительне слово в церкві до людей. І коли учив, трапилося йому згадати слова Христові, сказані до розслабленого, у святого євангелиста Марка написані так: "Встань і візьми одр свій". Трифилій же не сказав "одр", але замість одра сказав "ложе", кажучи: "Встань і візьми ложе своє". Те чувши, святий Спиридон встав з місця свого, не терплячи слухати переміни слів Христових, і сказав до Трифилія: "Хіба ти кращий від того, який сказав "одр", що слова того соромишся?" Те сказавши, вийшов з церкви перед усіма. І не зле то зробив: сам був препростий ученням, а Трифилія, що хизувався красою риторства свого, трохи присоромив, смиренномудрости й покори навчив" (Доти про те вищезгадані історіографи). Відомо ж, що цей святий Трифилій Богові угодив на кінець, його богоугодження засвідчила Церква у присвячених йому гимнах. У них же йдеться, що цей угодник Божий мав душу милостиву, чистий помисел, серце небунтівливе, віру чисту, любов нелицемірну, життя прекрасне, чистоту дівства, живе джерело сліз, піст, для ангелів дивовижний. Обходячи навколишні краї, пізнанням Христа, наче променями, просвічував потаємне. І випас добре стадо своє, перейшов від тутешнього, щоб стати у лику єрархів Христа, Спасителя нашого, Йому ж слава навіки. Амінь.
Місяця червня в 14-й день
Святий пророк Єлисей родом був із града Авел-Мехоли, син Шафата, із племені рувимського. Ще з народження чудотворцем великим був явлений. Коли ж бо він народився, телиця бездушна золота в Силомі, що далеко від Єрусалиму, їй же ізраїльтяни, що були в ідолопоклонництві, приносили жертви й поклонялися, наче богові, у саму годину Єлисеєвого народження заревіла так сильно, аж голос її було чутно в Єрусалимі, через що всі вельми дивувалися. Один єрей, Духа Святого сповнений, мовив: "Пророк Божий великий народився нині, який має зруйнувати зроблених руками і розбити сильних".
Коли ж став він мужем дорослим і в дівственній чистоті життя своє задля кращого богоугодження проводив, покликаний був від Бога пророкувати таким чином. Коли орав Єлисей землю дванадцятьма парами волів, святий пророк Ілля був на горі Хорив, розмовляючи з Богом. І звелів Бог Іллі, щоб ішов помазав Єлесея замість себе на пророка. Пішов же Ілля святий, побачив, що Єлисей оре, — і поклав на нього плащ свій, й оголосив йому волю Господню, і назвав його пророком, і вслід за собою йти звелів. Єлисей же, зразу все покинувши, готовий був усім серцем іти за Божим пророком святим Іллею. Лише просив його, аби дозволив йому йти додому поцілувати батька та матір. І дозволив йому Ілля. Той же пішов, взяв одну пару волів, якими сам орав, і заколов їх, і рало порубав на дрова і на вогонь поклав, і спік м"ясо, і поклав перед людьми, що трапилося їм там бути, і сусідами. Почастувавши їх, попрощався з батьком і матір"ю, і пішов услід за Іллею, і служив йому, повчаючись від нього бачити багато тайн Божих. І став, благодаттю Божою, пророком, не меншим, ніж учитель і наставник його Ілля святий. Коли ж хотів Бог раба свого Іллю взяти на вихорі вогненною колісницею на небо й переселити його в рай, велів Ілля Єлисею, аби сказав, якого дару в Бога просить, — його ж попросив би для нього він, Ілля, молитвою своєю. "Проси, — казав, — щоб зробив я щось для тебе, перед тим як буду взятий від тебе". Єлисей же не просив якоїсь тимчасової земної речі: нічого не потребував на землі той, хто покинув все Бога ради, духом же й тілом убогим був: ані здоров"я тіла і довгих днів не просив: не хотів у дочасному житті довго перебувати, сподіваючись успадкувати життя вічне, — попросив подвійної благодаті Святого Духа, що у святому Іллі була. "Аби був, — казав, — Дух, що в тобі, подвійно в мені", тобто дар пророкувати і дар чудотворення, щоб людей, які заблукали від Бога, пішли за Ваалом, і словом пророчим навчати, і чудотворенням утверджувати, і до єдиного Бога істинного знову навертати. Й отримав прошене, сказав до нього Ілля: "Коли побачиш, що мене забрано від тебе, буде тобі так". І було: коли вони йшли і розмовляли, з"явилася перед ними колісниця вогненна з кіньми вогненними і розділила обох. І взятий був Ілля вихором на небо, і дивився Єлисей, і гукнув: "Отче, отче, коліснице Ізраїлева і коні її!" Наче кажучи: "Як колісниця возить на собі вантаж і вагу людську, так ти, о отче, обтяжених гріхами ізраїльтян, як сильний немочі немічних носив і терпів. І як же візник править запряженими в колісницю кіньми, так ти, отче, правив царями і князями земними, запряженими в народну упряж, наче коні в колісницю". І не бачив більше Єлисей вогненної тої колісниці, яка далеко від очей його з Іллею у висоту піднялася. І почав плакати за ним, як за батьком своїм, роздираючи ризи свої. І побачив у висоті плащ святого Іллі, що спускався і покрив його. І прийняв його на утіху своєї печалі і на знамення отриманого подвійного духа Іллі. І мав його в себе як найдорожчий скарб чи як коштовну царську порфиру. І нею, як раніше Ілля, зробив таке чудо: коли хотів ріку Йордан перейти, вдарив плащем об воду — і розступилася вода, і перейшов Єлисей по сухому. Бачили те сини пророчі, що в Єрихоні мешкали, мовили один одному: "Ось спочиває дух Іллі на Єлисеї". І прийшли й поклонилися йому. Святий же Єлисей, прийшовши до Єрихону, пробув там якийсь час. І казали йому мужі градські: "Ось життя міста нашого добре, як же бачиш, пане, але води погані, через них же й земля неплідна". І сказав Єлисей святий: "Принесіть мені відро нове й насипте в нього солі". І зробили те мужі. Він же взяв відро, вийшов до витоку води, насипав там солі й мовив: "Так говорить Господь: зцілюється вода ця і вже не буде від неї смерти й неплідности". І зцілилися води єрихонські за словом Єлисея. Після того Єлисей святий з Єрихону пішов до Ветил-граду. Там люди ізраїльські відступили від Бога й поклонялися ідолам. Коли зближався до града, діти малі, що бавилися біля мурів, побачили пророка святого, з лисою головою, й почали насміхатися з нього, кажучи: "Іди, лисий, іди, лисий". Святий же, поминувши їх, оглянувся і побачив, що біжать за ним і те саме, насміхаючись, викрикують, — тоді прокляв їх іменем Божим. І тут вийшли з лугу дві ведмедиці й розшматували з них сорок дві дитини, инші ж ледве втекли до граду. Цю кару Божий пророк праведним судом навів на тих дітей, і лихослів"я їхнє покаравши, і зупиняючи, аби, дорослого віку дійшовши, гіршої вдачі не були, і батькам їхнім за ідолопоклонництво помсту чинячи, і навчаючи, щоб у добрій настанові виховували дітей своїх — аби їм знати, як боятися Бога й шанувати чесно Його слуг. І пішов звідти святий на гору Кармельську, і з Кармелю повернувся в Самарію.