У той час піднялися ізраїльтяни на боротьбу проти моавитян з такої причини. Цар моавитянський, його ж земля вельми багата була стадами худоби, давав цареві ізраїльському щороку данину — сто тисяч ягнят і сто тисяч овечих рун. Коли ж помер Ахав, цар ізраїльський, Меса, цар моавитянський, відступив від Ізраїля і перестав давати звичну йому данину. Тоді Йорам, син Ахава, який царював над Ізраїлем у Самарії і нечестя батьківського тримався, зібравши військову свою силу, ще ж і Иосафата богоугодного, царя Юди, із Єрусалиму на допомогу собі прикликавши, також і царя едомського, підручного собі, взявши, пішов на Моава шляхом пустельним едомським. З провидіння Божого був у полках і святий пророк Єлисей. Йшли ж ті три царі з полками своїми сім днів, не було води для людей і худоби, і вже знемагали всі від спраги. І сказав Йорам, цар ізраїлевий, зітхаючи: "Зібрав нас Господь, трьох царів, аби віддати в руки Моава". Цар же юдейський Йосафат мовив: "Чи нема тут у полках якогось пророка Господнього, щоб ми попросили через нього Господа?" І відповів один отрок царя ізраїлевого, кажучи: "Є тут Єлисей, син Шафата. Він був слугою Іллі-пророка, лив воду на руки його". І сказав Йосафат-цар про Єлисея: "Є в тому мужі слово Господнє". Тому всі три царі прийшли до святого Єлисея і просили його, аби помолився до Господа і щоб відкрилося йому про них. І мовив святий Єлисей до Йорама, царя ізраїлевого: "Що мені й тобі, ти йди нині до пророків батька свого Ахава і до пророків матері своєї Єзавелі — їх спитай, хай скажуть, що має з вами бути". Йорам же, цар ізраїлевий, зі смиренням сказав до нього: "Для того Господь зібрав нас, трьох царів, аби передати в руки Моава?" І сказав йому Єлисей: "Живий Господь, перед силою якого стою, що якби не шанував богоугодного царя Иосафата, не зважав би на тебе й не поглянув би на тебе, ідолопоклонника. Проте приведіть мені співака". І привели до нього співака-левита, що добре умів Псалми Давидові співати. Коли ж той співав Давидові псалми, була рука Господня (тобто Духа Святий) на Єлисеї, і сказав: "Викопайте нині потоки і ями глибокі, бо так говорить Господь: не побачите вітру, ані дощу, а потоки і ями водою наповняться, і будете пити ви, і люди ваші, і худоба ваша. Ще ж і Моава передасть Господь у руки ваші, і переможете силу його, і зруйнуєте кожен град міцний, і всі дерева багатоплідні позрізуєте, і кожне джерело води перекриєте каменем і землею, і цілу землю моавитянську пустелею зробите". І збулися ті всі слова пророчі, бо зранку в час жертви, яку благочестивий цар єрусалимський Йосафат щодня приносив Богові через священичі руки, побачили всі люди води, що Божим велінням текли по едомському шляху. Вони спершу в полк Йосафата прийшли, тоді й в инші, і наповнили всі ями, і потоки, і долини, і все зело намочилося й було вологе. Пили й охолодилися водою всі досить, пішли на Моава, і вразили силу моавитянську раною великою, і цілу землю ту повоювали, і спустошили, за словом Божого пророка, і з торжеством до себе повернулися.

Після цього вдова одна, що була жінкою одного із синів пророчих, возвала до Єлисея, кажучи: "Раб твій, мій муж, помер, його ж добре знаєш, що рабом був, що боявся Господа, нині ж приходить позикодавець, йому ж муж мій заборгував багато, і, нічого не знайшовши, що в мене, убогої, можна було б взяти, хоче двох синів моїх, котрих на втіху вдівства свого, як дві зіниці очей моїх маю, у рабство собі забрати". Так жінка та перед пророком голосила. Називає її дехто дружиною Авдія-пророка, урядника дому Ахава, який заховав сто пророків Божих перед мечем цариці Єзавелі, годував їх у час голоду, і все майно своє на те витратив, і в позикодавців заборгував. Помираючи ж, залишив жінку і дітей на промисел Божий, звелів їм на Господа безсумнівну мати надію. Святий же пророк Єлисей, змилосердившись над нею і дітьми її, сказав: "Що хочеш, щоб я зробив для тебе? Що маєш нині у домі своєму, розкажи мені". Вона ж мовила: "Нема в раби твоєї нічого в домі, тільки трохи єлею в посудині". І сказав їй святий: "Іди і позич у сусідів своїх посуду порожнього багато і повертайся до свого дому з синами своїми. Налий з олії твоєї потрохи у весь посуд — і будеш мати наповнений". Пішла жінка, зробила так. І попросила посуд, занесла до свого дому, замкнула двері за собою і налила зі своєї посудини у посуд попрошений. І сини її підійшли, помагали їй, подаючи посуд, і не закінчувалася олія в її посудині, як з джерела текла. Коли ж наповнилися всі посудини, сказала жінка до синів своїх: "Підсуньте мені ще посуду". І сказали сини: "Нема вже більше порожнього посуду". І зупинилася олія. І побігла жінка радісно, сповістила про те чоловіку Божому. І сказав до неї Єлисей: "Іди продай олію і заплати борги позикодавцям своїм, а те, що залишиться, — їж із синами своїми".

Після цього йшов якось святий пророк Єлисей через град Шунем, і тут жінка якась чесна затримала його, щоб з"їв хліба в домі її. І пригостила чоловіка Божого сердечно. Випадало йому багато разів через град той ходити: коли йшов з Кармеля до Йордану, чи в Галгали, чи в Єрихон, чи звідти на Кармель повертався. І заходив у дім жінки тої їсти хліб, бо була благочестива й добродійна. І сказала та жінка до мужа свого: "Я розумію, що той чоловік, який часто переходить через град цей, Божий і святий. Збудуймо йому світлицю малу, і поставмо ложе, і трапезу, і престол, і свічник, аби, коли з дороги заходить до нас, мав свій покій". І було так. Гостив там пророк святий, коли траплялося йому в граді тому бути. Якось, коли відпочивав чоловік Божий у тій світлиці, для нього збудованій, думав, як би віддячити гостинній жінці тій, бачив-бо велику її добродійність. І сказав до Гіозія, отрока свого: "Приклично до мене сумаїтянку цю". І прикликав хлопець. І сказав до неї чоловік Божий: "Вділила ти нам гостину свою, що віддам тобі? Може, є в тебе якесь слово до царя, чи князя, чи воєводи?" Вона ж сказала: "Нема в мене жодної потреби, посеред людей-бо своїх живу". Коли ж пішла від нього, сказав святий до Гіозія: "Чим віддячусь за благодіяння жінки цієї?" І сказав до нього Гіозій: "Ось нема в неї дітей, а муж її старий, помолися за неї до Бога, хай подасть їй спадкоємця — сина". І зробив те угодник Божий, возніс за неї гарячу молитву до Бога і прийняв сповіщення. Сказав до отрока свого: "Приклич до мене знову сумаїтянку". І прикликав її отрок. І сказав до неї чоловік Божий: "У той час і в ту годину зачнеш сина". Вона ж, поклонившись, мовила: "Прошу тебе, пане мій, не обдури мене, раби своєї". Святий же переконував її повірити неоманливому слову. І після цього зачала жінка, і, коли настав час, народила сина, і вигодувала його. Одного року в час жнив вийшов хлопчик до батька свого і до женців. Трохи там затримався, сказав до батька: "Голова мене болить". Батько ж сказав до слуги: "Неси його до матері". І поніс слуга хворого хлопця в дім до матері, лежав він на колінах матері до полудня і помер. Вона ж, взявши мертвого, понесла до світлиці пророка, поклала на ложе й вийшла, зачинивши двері. Прикликала мужа свого, нічого йому не сказала про смерть сина, але попросила його, кажучи: "Пошли зі мною одного отрока й одне осля, хай піду до чоловіка Божого на Кармель і повернуся швидко". І сказав до неї муж: "Чого до нього підеш, адже нині не новий місяць ані не субота (у ті дні до святого пророка Єлисея, що на Кармельській горі перебував, збиралися люди, аби славословити Бога і на повчання). Жінка ж мовила: "Хоч і не субота ані не новий місяць, проте піду". І пішла з поспіхом. Коли зближалася вона до гори Кармельської, пізнав чоловік Божий прихід її і сказав до Гіозія, отрока свого: "Ось сумаїтянка іде, вийди їй назустріч і скажи їй: "Мир тобі, мир мужу твоєму, мир дитині твоїй". Вона ж сказала: "Мир". Прибігши до святого Єлисея, жінка припала до нього, схопила його за ноги. І підійшов Гіозій, хотівши забрати її, та сказав Єлисей: "Залиш її, бо душа її прескорбна нині, Господь утаїв від мене печаль її і не сповістив мені". І сказала жінка: "Хіба просила я сина в Господа мого, хіба не сам ти, пане мій, випросив для мене його в Бога? Я ж казала тобі: "Не обманюй раби своєї", — і нині син мій помер". Розчулився над нею чоловік Божий, дав палицю свою Гіозієві і велів, аби той скоро йшов і поклав палицю на померлого хлопця. Мати ж померлого хлопця, не задоволена тим, мовила до святого пророка: "Живий Господь, і жива душа твоя, не залишу тебе". І, вставши, святий Єлисей пішов услід за нею. Гіозій же випередив його, поклав палицю на лице хлопцеві — і не було голосу ані послуху. Повернувся, зустрів чоловіка Божого і розповів йому, що не встав хлопець. Прибув же святий пророк Єлисей у град і в дім тої жінки, зайшов до світлиці, де хлопець померлий лежав на ложі його. Замкнув Єлисей святий двері, помолився до Господа, ліг на хлопця, поклав уста на уста його, очі свої на очі його, руки свої на руки його і ступні свої на ступні його — і дмухнув на нього, і зігрілося тіло хлопцеве. Встав пророк і, походивши по покої тому, знову підійшов і схилився над хлопцем сім разів. І розплющив хлопець очі свої. Покликав Єлисей Гіозія, сказав йому: "Приклич мені сумаїтянку". І прикликав її Гіозій, і сказав до неї Єлисей: "Візьми сина свого". І впала жінка до ніг чоловіка Божого, кланяючись йому до землі. І взяла сина свого живого, радіючи і хвалячи Бога.

Звідти пророк Божий Єлисей пішов у Галгали, де колись люди ізраїльські, ідучи в землю обітовану, переходили ріку Йорданську. Затримався ж Єлисей святий у Галгалах. Був голод у землі тій. Сини пророчі, учні його, перебували при ньому, наслідуючи богоугодне в чистоті й безкорисливості життя його — на подобу ченців у новій благодаті. Чоловік Божий та учні його перебували на окремому місці безмовному. І сказав Єлисей одному зі слуг своїх: "Постав цебро велике на вогонь і звари страву для синів пророчих (було ж їх коло ста мужів). Вийшов же один з них на поле збирати дике зілля і знайшов дикий плід, на виноград подібний, що колокинтиди називався, гіркий безмірно, через що дехто називав його жовчю землі. Є й для здоров"я шкідливий той плід, хоч і на ліки почасти придатний. І якщо хтось без певної міри його з"їсть, то помре. Збирач не відав про шкідливу силу того плоду, набрав повний поділ і всипав у казан до страви. Коли ж страву ту було поставлено перед синами пророчими і почали її їсти, відчули гіркоту, разом і шкоду, і закричали до святого, кажучи: "Смерть у цьому казані, чоловіче Божий!" І перестали їсти, бо неможливо було. Святий же Єлисей звелів всипати в цебро трохи борошна. Не борошном шкідливість виганяв, але чудотворення своє прикривав — солодкою стала страва, і шкода на лік перетворилася. І їли всі, і наситилися, і були здорові. Прийшов же до святого Божого пророка один боголюбивий муж із града Ваал-Шаліша. І приніс хліби малі ячмінні з першовижатого ячменю — двадцять хлібин. І звелів чоловік Божий поставити хліби ті перед учнями своїми. Сказав до нього отрок його: "Не досить святим мужам цих малих хлібів". Святий же мовив йому: "Постав перед ними, хай їдять. Так-бо говорить Господь: "їсти будуть і не забракне їм". І було так: сто мужів їли до ситости, і залишилося багато окрайців, за словом Господнім, мовленим устами пророка.

Воєводою всієї військової сили у царя асирійського був князь сильних, на ім"я Нейман, муж великий перед паном своїм, царем асирійським, хоробрий і щасливий у бою. Прокажений був дуже, проте не знаходилося лікарів, які могли б його вилікувати. Воїни сирійські полонили в землі Ізраїлевій малу дівчинку, привели її до Сирії і дали жінці воєводи свого Неймана. Та дівчинка чула від батьків своїх про святого пророка Єлисея і про великі чуда Божі, що відбуваються через молитви його. І сказала пані, котрій служила: "Якщо б пан наш був у пророка, що в Самарії, добре б йому було, бо пророк Божий очистив би його від тої хвороби". Ті слова дівчинки жінка Нейманова сповістила самому Нейманові, кажучи: "Так і так говорить дівчинка із землі Ізраїлевої". Нейман же пішов до царя свого і просив, щоб відпустив його в землю Ізраїльську, у Самарію, до пророка Божого на зцілення. Цар же не лише не боронив йому туди йти, але й лист від себе до царя Ізраїля Йорама, сина Ахави, дав. Взяв Нейман десять талантів срібла, і шість тисяч золотих, і десять пар одягу на зміну гарного — це ж усе в дар Божому чоловікові. Пішов у землю Ізраїлеву і віддав цареві Иорамові від царя свого послання, у якому ж написано було так: "Ось нині, коли прийде цей лист мій до тебе, знай, що послав я до тебе Неймана, раба мого, щоб очистив ти його від прокази". Цар же Ізраїлевий Йорам прочитав листа царя асирійського, засмутився вельми і роздер ризи свої, кажучи: "Хіба я Бог, що може умертвлювати й оживляти, що прислав до мене мужа прокаженого, аби я очистив його від прокази? Але розумійте і побачите далі, що шукає він на мене причини, аби піти війною". Довідався святий пророк Єлисей, що цар смутний і роздер ризи свої, і послав до нього, кажучи: "Чого сумуєш і ризи свої роздер? Хай прийде до мене нині Нейман і хай зрозуміє, що є пророк Божий в Ізраїлі". Прийшов же Нейман на конях і колісницях і став при дверях дому Єлисеєвого, і послав до нього святий Єлисей слугу свого, кажучи: "Іди обмийся сім разів у Йордані — і зміниться тобі тіло, й очистишся". Розгнівався Нейман і пішов, кажучи: "Я думав, що сам вийде до мене, і, ставши наді мною, прикличе ім"я Бога свого, і покладе руку свою на рани мої, і очистить проказу. Він же до Йордану йти велить мені, наче ріки Дамаску Авана і Фарфар не кращі від Йордану і всіх вод Ізраїля, щоб я в них омився й очистився?" Те кажучи, пішов із Самари в гніві. Радили йому отроки, щоб не чинив непослуху пророкові Божому, і казали: "Коли б велике якесь слово сказав тобі пророк, чи ти не виконав би його веління? Нині ж це мале звелів тобі: обмийся в Йордані й очистишся — ти ж не хочеш послухати". Прийняв Нейман пораду отроків своїх і до ріки Йорданської зблизився, зійшов з колісниці й занурився в Йордан сім разів, за словом чоловіка Божого. І стало тіло його як тіло дитини малої, й очистилося від прокази. І повернувся знову до святого Єлисея, він сам і весь почет його. Ставши перед ним, мовив: "Нині я зрозумів, що нема Бога у всій землі, лише в Ізраїлі, прийми тому від раба свого ці дари, які я приніс тобі". І дав Нейман чоловікові Божому золото, срібло й одяг. Святий же Єлисей сказав: "Живий Господь, перед яким я стою, що нічого не прийму". І змушував Нейман пророка, аби взяв принесене. Той же не слухав його — не взяв. І сказав Нейман до святого: "Якщо нічого не хочеш взяти від мене, то дай мені, рабові своєму, тягар із землі цієї чорної, скільки дві пари волів можуть повезти. Хай привезу в дім мій, зроблю з неї вівтар для Господа, Бога Ізраїля, бо відтепер раб твій не принесе жертви і всепалення богам иншим, лише одному Богові істинному". Святий же Єлисей не боронив йому взяти прошеного і відпустив з миром. Коли ж пішов Нейман від чоловіка Божого Єлисея, отрок Єлисеїв Гіозій сказав собі: "Ось пан мій, відраду вчинивши Нейманові, сирійцю цьому, не взяв з рук його принесених дарів. Живий Господь, що я маю наздогнати його і взяти від нього щось". І встав Гіозій, побіг услід за Нейманом, і бачив Нейман, що біжить за ним, — повернувся з колісницею назустріч йому. І сказав Гіозій: "Мир тобі". Також і Нейман відповів йому "Мир". Знову Гіозій мовив: "Пан мій послав мене до тебе, кажучи: "Ось нині прийшли до мене два отроки з гори Єфремової, від синів пророчих, дай-бо для них талант срібла і дві зміни одягу". І поклав Нейман два таланти у два мішки і дві зміни риз, завдав те на плечі двом отрокам своїм і послав з Гіозієм. Прийшов з ними Гіозій до себе в присмерку вечірньому, взяв від них принесене, відпустив їх, а дари зачинив у хатині своїй. Сам пішов, став перед паном своїм, і сказав йому святий Єлисей: "Звідки ти прийшов, Гіозію?" І сказав Гіозій: "Не ходив раб твій нікуди". І сказав йому Єлисей святий: "Чи не ходило серце моє з тобою і не бачило, як повертався муж колісницею своєю назустріч тобі, і прийняв ти від нього срібло й одяг, і хочеш купити за те срібло вертогради, й оливні сади, і виноградники, й овець, і волів, й отроків, й отроковиць. Ось-бо проказа Нейманова хай прилипне до тебе і до насіння твого навіки". І вийшов Гіозій з-перед лиця Єлисеєвого прокажений, наче сніг.

Якось сказали сини пророчі до святого Єлисея: "Ось місце, де ми живемо перед тобою, затісне для нас. Ходімо тому до Йордану й візьмімо звідти кожен по колоді одній — зробимо собі житло, щоб перебувати тут". І сказав святий: "Ідіть". Мовив йому один із них: "Йди і сам, отче, з рабами твоїми". Встав чоловік Божий і пішов з ними. Коли прийшли до Йордану, зрубали дерево. Один з них відрубував колоду — і тут залізо спало з топорища і впало у воду. Закричав він: "О Господи мій, цю сокиру я позичив у друга!" Спитав тоді чоловік Божий: "Де впало залізо?" І показав він йому місце. Святий же, зламавши дерево, кинув його у воду — і сплило залізо. І мовив святий до лісоруба: "Візьми його сам". Той же простягнув руку і взяв його. Така була того святого мужа в Бозі сила, що й природній тягар заліза міг перетворити в легкість: залізний сікач, як листок з дерева, плавав по воді. Бачив же й те, що на відстані, наче те, що перед очима його відбувалося. Багато разів цар сирійський, йдучи на Ізраїль війною, радився з воєводами своїми, кажучи: "На місце те чи инше перейдімо і зробімо засідку на царя ізраїльського". Святий же Єлисей, передбачивши те, посилав до царя Ізраїлевого, кажучи: "Побережи себе, не йди на те місце, бо там сирійці на тебе засідку зробили". Цар же посилав туди довідатися, чи правда, і, довідавшись, пильнував себе уважно здалеку. Пославши воїнів своїх, нападав несподівано на сирійців і перемагав їх. Це ж було не раз і не два. І збентежився цар сирійський: прикликавши отроків своїх, сказав до них: "Чому не скажете, хто таємно сповіщає мої таємниці цареві Ізраїля і передає мене в руки його?" І сказав один з отроків його: "Ні, пане мій, царю, не від нас це трапляється, але пророк Єлисей, що в Ізраїлі, сповіщає цареві Ізраїля всі слова, які таємно в ложниці своїй говориш". І сказав цар сирійський: "Ідіть довідайтеся, де пророк той, щоб, пославши воїнів, я привів його перед себе". І сповістили йому, кажучи: "Ось у Дотані нині перебуває". Послав туди цар коней, і колісниці, і силу важку — прийшли вночі й оточили град. Рано-вранці раб Єлисея, вставши, вийшов і побачив, що сила сирійська обступила град з багатьма кіньми й колісницями. І сказав отрок до Єлисея: "О пане, що нам робити?" І сказав йому Єлисей святий: "Не бійся, бо більше з нами, ніж з ними". І помолився Єлисей до Бога: "Господи, відкрий нині очі отрока Твого, хай побачить силу Твою". І відкрив Бог очі отрокові, і побачив той: гора навколо Єлисея була повна коней і колісниць вогненних. Вийшов святий Єлисей з отроком своїм із града назустріч сирійцям, і вони дійшли до нього. Помолився Єлисей до Господа і сказав: "Врази, Господи, народ цей небаченням". І вразив їх Господь небаченням, за прошенням Єлисея. Сказав до них Єлисей: "Це не той шлях і не той град, до якого йдете, але ходіть за мною — я заведу вас до мужа, якого шукаєте". І завів їх у Самарію. Коли увійшли в Самарію, помолився Єлисей, кажучи: "Господи, відкрий їм очі, хай побачать, де вони". І відкрив Господь очі їхні, і бачили, що були посеред Самарії. Довідався про них цар, побачив їх і спитав Єлисея святого: "Чи велиш, отче, щоб розбив їх?" Відповів святий: "Не стратиш їх, бо не ти привів їх сюди ані зброєю своєю не полонив їх. Але дай їм їсти і пити, хай їдять і п"ють. І відпусти їх, хай ідуть до пана свого". Поставив цар перед ними багату гостину, і їли, і пили, і пішли до царя свого, і більше постановили не приходити із Сирії в землю Ізраїля.

Коли після цього досить часу минуло, Венадад, цар асирійський, підняв війну на Йорама, царя ізраїльського. Зібрав ополчення своє і прийшов, обсів Самарію, стольний град царів Ізраїля, де ж був і святий пророк Єлисей. І був голод великий у граді, що вбогі люди й дітей своїх їли. Якось, коли цар Ізраїля по мурі градському ходив, жінка одна крикнула до нього, кажучи: "Спаси мене, пане мій царю". Відповів їй цар: "Якщо тебе не спасе Господь, то як я спасу тебе? Чи із засіків, чи з току дам тобі їсти? Проте скажи, чого потребуєш". Вона ж почала скаржитися на товаришку свою, кажучи: "Ця жінка сказала до мне: "Дай мені сина свого, немовля, хай з"їмо його нині, а завтра мого сина з"їмо". І спекли ми сина мого, і з"їли. І сказала я їй на другий день: "Дай сина твого, і з"їмо його". Вона ж сховала сина свого". Почув цар Ізраїля слова жінки, роздер ризи свої і розгнівався вельми на пророка Божого Єлисея, що той радою своєю стримував його, аби не корився цареві асирійському і не давав град у руки його, але чекав допомоги Божої. І сказав цар: "Так хай зробить мені Бог і так хай додасть мені, якщо буде Єлисей з головою своєю нині". І зразу послав ката відтяти голову пророкові. Чоловік же Божий сидів у домі своєму, і старці ізраїльські сиділи з ним. І сказав святий до них: "Чи не знаєте, що цар Йорам, син убивці Ахава, який убив невинного Навудія, послав спекулятора, аби прийшов сюди і відтяв голову мені. Але зачиніть двері міцно і не пустіть його сюди, допоки і сам пан, що послав його, за ним не прийде. І послухайте, чи не чутно кроків пана його вслід за ним". Коли це святий говорив, наздогнав цар посланого ката, бо зразу розкаявся у словах своїх. І побіг сам швидко вслід за посланим, аби не виконував наказу його: знав, що святий Єлисей-пророк і невинний, й ізраїльському царству потрібний, бо багатьом благодіяв. Прийшов цар до пророка Божого, сказав: "Ось яке зло від Господа допустилося на нас. І що далі чекати маємо від нього? Передам град цареві асирійському, і поклонюся йому, щоб не вимерли ми всі з голоду, бо краще нам живими бути, скорившись йому, ніж, чинячи спротив, загинути з голоду". Святий же пророк Єлисей до царя і до всіх, що там були, сказав: "Почуйте слово Господнє. Так говорить Господь, що в годину цю ранку міра муки пшеничної буде за один статир, і дві міри ячменю за один статир у воротах Самарії (статир — гріш, який дорівнює чотирьом драхмам чи двадцятьом мідякам)". І відповів тристат, наближений до царя, і сказав до Єлисея: "Навіть якщо відкриє Господь хліби небесні, то не буде так, як ти кажеш". І сказав йому святий Єлисей: "Ось ти побачиш своїми очима те, проте того хліба не маєш їсти". Утішився трохи цар, пішов у палати свої. Коли тої ночі молився Єлисей святий до Господа Бога за звільнення града, послав Бог збентеження полку асирійському: почули вони голос зброї, й іржання коней, і голос сили великої. І сказали один одному: "Ось нині найняв на нас цар Ізраїля царя хіттейського, і царя єгипетського, і прийшли на нас із силою своєю". Сповнилися тому асирійці страху великого й мовили: "Утікаймо звідси, біжімо". І, вставши вночі із царем своїм, втекли — і залишили сіни свої, і коней, й ослів, і все, що в стані їхньому було. Самі лише душі свої рятуючи, втекли. Тої ж ночі чотири мужі прокажені, що при воротях града сиділи, сказали один одному: "Чого тут сидимо й чекаємо смерти? Якщо увійдемо в град, то помремо від голоду, якщо тут сидітимемо, то однаково помремо. Тому увійдімо в полк асирійський, і, якщо лишать нас жити, живими будемо, якщо ж уб"ють, то хай помремо й не будемо більше терпіти страждань у житті цьому. Краще нам від меча загинути, ніж від голоду". Так порадившись, встали й увійшли в полк асирійський, коли пітьма нічна все покрила. Увійшовши, не знайшли жодної людини, і пройшли через полк, і нікого не бачили, і дивувалися. Увійшли ж в один намет — і їли, і пили, і взяли звідти срібло, і золото, й одяг, і пішли сховали. І зайшли в наступний намет — взяли звідти, що хотіли й скільки нести могли, і сховали. Тоді сказали собі: "Недобре ми чинимо нині, день-бо цей — день благовіщення, а ми мовчимо. Якщо залишимося тут до світла ранкового, виявимося винні в грісі. Ходімо в град, сповістимо в граді. І в домі царевому". І пішли до воріт града, і сказали сторожі: "Ми заходили в полк асирійський, і не було там ані мужа, ані голосу людського, лише коні прив"язані, й ослята, і сіни їхні зі всім багатством". Набрамна ж сторожа сповістила те в дім царя. Вставши вночі, сказав цар до отроків своїх: "Скажу вам підступ асирійців, що вони нам нині зробили: зрозуміли, що ми голодні, вийшли зі стану свого і ховаються десь на полі, кажучи: "Хай вийдуть з града голодні, і візьмемо їх живими, і в град увійдемо". Отроки ж радили цареві, аби послав довідатися, чи то правда. І послав цар Ізраїля двох вершників, які, увійшовши в полк і нікого не знайшовши, побігли услід асирійцям аж до Йордану. І був шлях увесь усіяний одягом і зброєю, яку кидали асирійці, втікаючи з великого страху. І повернулися посланці, сповістили цареві й цілому градові — і вийшли всі люди з града й розграбували всі стани асирійські. І була міра муки пшеничної за один статир і дві міри ячменю за один статир, за словом Господнім. І поставив цар біля воріт вищезгаданого тристата свого, на якому спочивав руками своїми. Коли той хотів покерувати, аби не тіснилися люди біля воріт, потоптали його, і помер там — як же чоловік Божий Єлисей казав, коли той тристат не вірив слову Божому, сказаному устами пророка про достаток хліба, і супроти відповів, кажучи: "Навіть якщо хлібниці небесні відчинить Господь, не буде так".

Чудесний же був великий цей угодник Божий і в инших пророчих даруваннях і діяннях, як же про те детально в царських книгах написано. Голод семилітній, який мав бути в Ізраїльській землі, провістив, смерть Венедада, царя асирійського, знав наперед. Газаїлові ж прийняття асирійського царства передбачив. Єгу, одного з князів ізраїльських, на царювання помазав, на винищення богоненависного ідолопоклонницького Ахавового дому наставив, який й убив двох царів ідолопоклонницьких — Єгорама Ізраїльського і Ахазію Юдейського, що внуком був попереднього доброго царя Йосафата, але не наслідував діда свого — відійшов у нечестя. Убив же і Єзавель ту нечисту, жінку Ахава, матір же Йорама. І всіх жерців Ваалових і волхвів повбивав — у тому всьому мав допомогу через благословення і молитви святого пророка Єлисея. Після смерти ж Єгу царював в Ізраїлі син його Иоаш, потім внук його Єгоаш. За його царювання розхворівся в Самарії чоловік Божий до смерти, у глибокій старості вже був. І прийшов Иоаш, цар Ізраїлевий, відвідати його, і плакав за ним, кажучи: "Отче, отче, коліснице Ізраїлева та вершники її". І сказав йому Єлисей: "Візьми лук і стрілу, відчини вікно на схід, у бік Сирії, і поклади стрілу на напнутий лук". І зробив так цар. Пророк же Божий поклав руки свої на руки цареві і сказав йому: "Стріляй до Сирії". І вистрілив цар. І сказав пророк: "Ця стріла — Господнє спасення, переможеш Сирію". І знову сказав до нього пророк: "Вдар ногою до землі". Вдарив цар тричі і став. Розгнівався на нього чоловік Божий і мовив: "Якщо б ти вдарив п"ять разів або шість, здолав би Сирію до кінця. Нині ж лише тричі переможеш її". Так пророкував святий Єлисей. Помер, і поховали його чесно. Не лише ж за життя свого багато чуд творив, але й після смерти своєї був чудотворцем. Того ж року трапилася річ така. Мертвого одного на поховання із града Самарійського винесли, і раптом воїни з Моава по-розбійницьки напали на землю ту. Грабарі ж, побачивши здалеку воїнів, покинули мертвого у гробі Єлисеєвому і втекли в град. Тіло мертвого чоловіка, впавши, торкнулося костей Єлисеєвих — й ожив чоловік той, і став на ноги свої, з гробу вийшов і пішов до града. Так і після смерти прославив Бог угодника свого, про що Богові нашому від усіх хай буде слава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.