— Гадаєте, це пов’язано із Шахсуваровим?

— Дуже ймовірно.

— Отже, як Ви доповідали минулого разу, ним зацікавилося ЦРУ, а тепер ще й світові ЗМІ і навіть наші неповороткі українські колеги. Вам, адмірале, не здається, що це усе вказує на необхідність діяти негайно?!

— Точно так!

— Дійте!!!

— Буде зроблено, — ад’ютант вийшов.

Повертатися до кабінету самодержця, який він залишив трохи більше години тому, адміралові дуже не хотілося, але мусив. Провідні інформаційні агенції навипередки повідомляли про сенсацію у Дніпропетровську. Колишній полковник КДБ, один із найбагатших людей Росії Владімір Шахсуваров, попросив політичного притулку у Сполучених Штатах. Про це він оголосив на терміново скликаній прес-конференції, яку провів просто у лікарняній палаті.

Мотиви цього прохання олігарх виклав сухим, без зайвих емоцій, тоном. Але саме це й надавало їм ваги та переконливості: встановлення у Росії неосамодержавного режиму, придушення демократичних свобод, загальна корупція та розкрадання національних багатств, державний терор щодо інакодумства…

Американський уряд вже офіційно повідомив, що звернувся до українського з проханням вжити усіх заходів безпеки стосовно новоявленого борця за свободу. Український на те заявив: «Уряд діятиме у рамках національного законодавства та міжнародного права і завжди докладатиме усіх зусиль, щоб гарантувати на своїй території цілковиту безпеку усім, хто там перебуває. Пан Владімір Шахсуваров може будь-якої миті залишити територію України у будь-якому напрямку або лишатися на ній. Жодних офіційних документів щодо екстрадиції пана Шахсуварова з Росії на адресу української влади не надходило.»

— Випередив він нас, сука така! — зиркнув самодержець на ад’ютанта, щойно той переступив поріг.

— Це усе американці, пане президенте…

Афроамериканець обома руками підніс до рота велике горня з холодним морсом і, задоволено приплямкуючи, зробив кілька ковтків. Витерши губи долонею, він нахилився до Томаса:

— Хазяїн зізнався, що на околиці Дніпропетровська в нього є обладнане за останнім словом сучасної техніки сховище. Там зберігається чимало золота у банківських зливках, кільканадцять десятків мільйонів у надійних валютах та багато старовинних коштовностей. За сховищем ведеться зовнішнє відеоспостереження мікроскопічною камерою, замаскованою на найближчому ліхтарному стовпі.

— Припускаю, що Хазяїнову резервну скарбницю пограбували — тож і звернувся до вас.

— Саме так — у десятку. Ви, Томасе, завжди відзначалися неабиякою інтуїцією, але є дивні обставини. Ось погляньте, — зв’язковий дістав електронний планшет, — це запис камери спостереження. Хазяїн, виявляється, мав змогу спостерігати за золотими засіками прямо зі своєї каліфорнійської камери.

До статуї чорно-рябого бугая голштинської породи, що бовваніє на перехресті біля Таромського, у густих сутінках наближався гурт із п’яти чоловіків. Якість запису була кепською — через темряву годі було до ладу роздивитися їхні обличчя. На кілька секунд статую та гурт людей біля неї огорнула якась матово-сіра мряка, а наступної миті — чоловіки вже йшли до лісосмуги. Двоє з них обережно несли якийсь ящик.

— У Хазяїна оперативно вкрали щось не дуже габаритне, — констатував Томас.

— Справді, щось невелике, і дійсно, дуже швидко. Ось погляньте на кадрування, — зв’язковий перегорнув зображення. — Бачите — на останньому незіпсованому кадрі таймер камери показує нуль годин сімнадцять хвилин, сорок три секунди, потім кілька зіпсованих кадрів, і на першому ж якісному — ми бачимо, що минуло близько хвилини.

— За цей час вони десь взяли цей ящик.

— Скриню, старовинну скриню, Томасе. Роздивившись її збільшене зображення, Хазяїн пересвідчився: вона із його сховища. Але він переконаний, що навіть маючи усі ключі і коди, дістати з нього скриню протягом кількох десятків секунд — неможливо.