— Тільки мені більше своїми оборудками голови не мороч, я вже на пенсії. Завтра тобі зателефонують і призначать зустріч.

Звіт стеження за Людмилою, отриманий наступного ранку, дав лише один результат — зачинилася вдома, на дзвінки не відповідає, дверей не відчиняє. Отже, з тим покидьком Транихиїлом не зустрічається, чогось боїться, — зробив висновок Йосип. У геть кепському настрої він поїхав на зустріч.

Рекомендований прокуроршою капітан виявився високим, небагатослівним і дуже молодим на вигляд. Вправно склавши своє довготелесе тіло на жорсткій лаві під розлогим деревом у віддаленому куточку парку Глоби[29], він уважно слухав розповідь Йосипа. А той, як йому здавалося, добре підготувався.

— …Минулої суботи, — говорив Бланк, — я випадково побачив на площі Петровського того злодія, який вирвав у мене портфель.

— За яких обставин?

— Іду площею, коли раптом бачу: на узбіччі різко гальмує брудний мікроавтобус, з нього вискакують двоє, хапають якогось хлопчиська прямо з тротуару, вкидають у бусик — і зникають.

— Це ще хтось бачив?

— Багато людей, але той, хто першим вхопив хлопця, голосно сказав: «Так ось де ти! Мама ж хвилюється! Третю добу додому не з’являєшся!» Гадаю, у такий спосіб вони хотіли створити у перехожих враження, що це лише родинна справа.

— Точніше, заспокоїти сумління свідків, якщо вони вагатимуться, чи дзвонити до міліції. У правильних школах дітей навчають, як протидіяти кіднепінгу[30]. В таких випадках вони мають на усе горло волати: «Я їх не знаю!». Саме така фраза мобілізує увагу перехожих. Викрадений вочевидь цього не знав.

— Але слухайте, що сталося далі: парубок, який ішов поперед мене метрів за десять, раптом розвернувся і щодуху почав тікати.

— Просто злякався чи, гадаєте, був причетний до викрадення або знайомий із викраденим? — запитав капітан.

— Ймовірно, що був знайомим. Я бачив, як за кілька секунд до того вони одне одному помахали руками.

— Гаразд, але до чого тут Ваша справа із поцупленим портфелем?

— Той, що тікав, стежив за мною того дня. Я зауважив його за кілька хвилин до того, як у мене вирвали портфель.

— Певні?

— На сто відсотків. Я його тоді добре роздивився. У нього така пика, на мавпячу схожа, і капловухий він.

— Пане Бланк, даруйте, але давайте ще раз: що було у портфелі?

— Ну, я ж вам вже говорив — мені важливий сам портфель, а не його вміст.

— Чим він такий важливий?

— Розумієте, я колись цікавився вченням Олени Блаватської. Постійно мав при собі один сувенір, із нею пов’язаний, та й сам портфель придбав у садибі Блаватських.