— Тобі треба дбати про власну родину.
— Із цим все добре, — сказала Ейлін, указуючи великим пальцем на цифрову рамку. — Я за ними наглядаю.
— Смішно.
— Не дуже. Та я розумію, тобі потрібен спокій. Дзвони, як щось знадобиться. О, і не хвилюйся за вечерю — я вже замовила тобі китайську їжу у «Швидкому Огляді», доставлять за двадцять хвилин.
— Ти же знаєш, що я тебе люблю.
— Так, — промовила Ейлін, прямуючи до дверей. — Знаю.
Раптом вона зупинилась.
— Ого.
— Що таке?
— У тебе гості.
Розділ 2
«Гості» з’явились у приземкуватій кошлатій подобі детектива з відділу вбивств поліції Нью-Йорка Роджера Кірса. Кірс увійшов до будинку, намагаючись триматись якомога нахабніше, озирнувся довкола так, як це роблять копи, і сказав:
— А тут непогано.
Майя насупилася, навіть не приховуючи роздратованості.
Кірс скидався чимось на печерну людину. Кремезний та широкий, руки — закороткі для такого тіла. Обличчя виглядало зарослим навіть одразу ж після гоління. Кошлаті брови нагадували про останню стадію перетворення гусені, а волосся на тильному боці рук можна було завивати плойкою.
— Сподіваюся, ви не проти, що я заїхав.
— Чого б це я була проти? — сказала Майя. — О, справді, уся ця тема зі щойно-похованим-чоловіком.
Кірс удав, що розкаюється.
— Я розумію, можна було обрати більш слушний час.
— Та невже?