Вона сіла й розвела руками, наче говорила: «Вперед».

— Чому ви з Джо зустрілись у Центральному парку?

— Він мене попросив.

— По телефону, так?

— Так.

— Це не було незвично?

— Ми там уже зустрічалися.

— Коли?

— Не знаю. Неодноразово. Я вже казала. Мені подобається ця частина парку. Зазвичай ми розстеляли там ковдру, обідали на станції для човнів… — вона опанувала себе, зупинилась, ковтнула слину. — Це просто приємне місце, ось і все.

— Упродовж дня — звісно. Але ж уночі це доволі-таки глухе місце, чи не так?

— Ми завжди там почувалися спокійно.

Детектив посміхнувся до неї.

— Даю руку на відсіч, вам у більшості місць спокійно.

— Тобто?

— Якщо побувати там, де побували ви, я маю на увазі всі ті небезпечні місця, парк високого щабля в цьому переліку не займе, — Кірс кашлянув у кулак. — Тож чоловік подзвонив вам, сказав: «Давай там зустрінемось», і ви так і зробили.

— Саме так.

— Окрім того, що… — Кірс глянув у записник, лизнув палець, заходився перегортати сторінки. — Він вам не телефонував.

Він підвів на неї очі.

— Перепрошую?

— Ви сказали, що Джо вам подзвонив і сказав із ним там зустрітись.