І на що це я наважився? Навіть світло не зумів увімкнути!

Він несміло рушив углиб підземного коридору, подумки дошукуючись у собі, чим так нестримно вабили його катакомби. Ніби притягували до себе. Манили…

Якийсь звук.

Роберт здригнувся.

Невже тут хтось є? Він завмер на місці. Може, мама? Може, вона здогадалася, де він, і подалася навздогін? Якусь мить він навіть палко сподівався на це.

Але ні… Надто мало часу минуло. Мама ніяк не могла виявити його відсутність удома. Та вона, напевно, погукала б його. Він добре її знав.

Роберте! — крикнула б мама. — Роберте! Ти тут? Хлопчику мій!

У її голосі вчувався би страх. Гарантовано! Навіть істерика…

Знову сторонній звук.

Кроки?

Кроки по жорстві.

Роберт судомно ковтнув.

Хто б це міг бути?

Умберто? Ні. Умберто влаштовував вечірку для археологів. О’кей. Це — не мама і не Умберто. Хто ж тоді? Котрийсь з археологів? У цей час доби? Чому ж не увімкнув ліхтар? Охоронець?

Або… ЩОСЬ цілком інше?

Роберт вже злився сам на себе. Оця його вічна непогамовна цікавість…

Він і не пригадував, скільки разів мама просила його спам’ятатися. «Мусиш подумати про наслідки, перш ніж кидатися у якусь авантюру», — завжди казала вона.

Кілька років тому Роберт заліз на будівельний майданчик по сусідству. Гаразд, заліз не зовсім точне слово. Прокрався — більш відповідне. Він лише хотів з’ясувати принцип роботи бульдозерів та екскаваторів. Чи керують ними за допомогою важелів? Чи мають вони педалі газу й гальма, як звичайні автомобілі? Коробку передач? Він прослизнув на будову через дірку в паркані. Щоправда, довелося її розширити, інакше не проліз би. Роберт гадав, що робочий день уже закінчився. Та раптом за два метри від нього приземлилася сталева балка, вагою у кілька тонн. Завили сирени. Уся робота відразу зупинилась. Прибіг якийсь чоловік, перекинув хлопця собі через плече й відніс до адміністративного барака. Як він лютував! Чи розуміє Роберт, що ледь не загинув під балкою? Начальник будови зателефонував до мами, попросив її прийти й забрати сина.

Трохи згодом знову сталася неприємність. На ютюбі Роберт побачив, що відбувається, коли змішати соду з водою. Він сам захотів перевірити хімічну реакцію. Заховався після уроків під партою і дочекався, коли в хімічній лабораторії нікого не було. Приніс відерце з водою. У шафці знайшов пляшечку з фенолфталеїном і бляшанку з содою. Одягнув гумові рукавиці, вилив фенолфталеїн у воду. А тоді вкинув добрячу грудку соди. Суміш миттю вибухнула з таким ляском, аж вікна задрижали. З відра вихопилися клуби пари. І відразу спрацювала протипожежна сигналізація. Засліплений випарами, Роберт навпомацки дістався до дверей і, похитуючись, вивалився у коридор. За кілька хвилин до школи під’їхали пожежні авта з увімкненими сиренами. На той момент Роберт разом зі своїми однокласниками стояв на подвір’ї, вдаючи, ніби він ні при чому. Але його, звісно ж, розкусили.

І ось він знову встругнув щось подібне. Опинився у катакомбах. Де йому, чесно кажучи, нічого робити. Умберто ясно дав зрозуміти, як небезпечно для життя тинятися підземеллям, ще не розвіданим до кінця археологами.