— Ах! — захоплено вигукнув Альдо Манчіні. — Тепер я збагнув! Розумію, чому ти подумав, ніби це — анкх. Але насправді все не так. Цей символ — коптський хрест!

— Коптський хрест? — перепитав Роберт.

— Копти були однією з перших християнських громад. Коптська церква в Єгипті заснована євангелістом Марком ще 42 року нашої ери. Нині їхній хрест має зовсім інший вигляд. А в ті часи коптські християни поєднали давній єгипетський ієрогліф анкх з християнським символом — хрестом. Ти справді бачив такий хрест у підземеллі? Оце знахідка! Справжня сенсація! Принаймні для фахівців. Найдавніша відома мені поява подібного єгипетського хреста в нашому місті. Це свідчить про те, що копти бували в Римі в III столітті й чомусь викарбували свій релігійний символ на стіні катакомб. Можливо, якийсь заможний коптський єгиптянин помер у Римі та був похований поруч із римськими християнами. Дуже цікаво, направду…

Справжня сенсація.

Покидаючи Ватикан, Роберт почувався надзвичайно збуджено й радісно. Він підстрибом біг римськими вулицями до свого помешкання. Коптський хрест уб’є наповал і маму, й Умберто. Вони ж навіть не забажали підійти, коли він кликав їх подивитися на свою знахідку. І не повірили його розповіді. Водночас Роберт розумів, що саме через це відкриття йому закрита дорога в катакомби. Замало доказів. Їх треба більше. Роберт зупинився. Якщо йому знадобилося лише кілька хвилин для справжньої сенсації, то що можна знайти в підземеллі, маючи багато часу? Роберт знав, що робити. Знав, мабуть, ще тоді, коли Умберто заборонив йому спускатися в катакомби, але тоді спробував навіть не думати про можливість потай від усіх прослизнути в підземелля, знайти нішу з горщиком, який затуляв викарбуваний знак, і сфотографувати коптський хрест, довівши тим самим його існування. А потім дослідити, які ще загадки приховують катакомби. Бо ж саме для цього він приїхав до Рима.

Але як втілити задум? І коли?

Можливість вималювалася ще того вечора.

Повернулася мама, гукнула його з порога. Роберт вийшов до передпокою привітатися. Мама була вся запилюжена й спітніла після довгого робочого дня в катакомбах.

Вона знічено кахикнула й сказала:

— Слухай, Роберте!

— Гм?

— Ти не гніватимешся, якщо побудеш сьогодні ввечері вдома сам?

— Сам?

— Я тобі залишу трохи грошей, зможеш піти в «Мак-Дональдс».

— Навіщо?

— Розумієш, Умберто запросив археологів на вечерю — невеличке святкування.

— Що святкуватимете?

— Та нічого особливого. Початок розкопок. Я можу відмовитися, якщо ти проти. Чи може, усе ж піти?

— Звісно, піди!