— Кидай свої ключі.

Застогнавши, Донован простяг ліву руку і жбурнув ключі, вони впали за кілька дюймів від його тіла.

Джул схопила ключі та відчинила багажник. Вона забрала свою валізу на роликах і стрімголов побігла вниз вулицею, перш ніж Донован зміг підвестися.

Коли шосе у Сан-Хосе-дель-Кабо лишилося далеко позаду, вона вповільнила ходу й оглянула свою сорочку. Одяг мав досить чистий вигляд. Джул спокійним та повільним рухом провела рукою по обличчю — на випадок, якщо на ньому щось було: бруд, піт або кров. Вона витягла з валізи пудреницю і, дивлячись у дзеркало через плече, оглянула себе ззаду.

Позаду нікого не було.

Вона нафарбувалася матовою рожевою помадою, закрила пудреницю та рушила ще повільніше.

Вона не повинна мати такий вигляд, наче від чогось тікає.

Повітря було тепле, а з барів гучно лунала музика. Поблизу багатьох барів вешталися туристи: білі, чорношкірі та мексиканці — усі налигані й галасливі. Дешевий відпочинок для простих людей. Джул викинула Донованові ключі та мобільний у сміттєбак. Вона шукала таксі або автобус, але не бачила жодного транспорту.

Що ж, нехай.

Їй треба сховатися й перевдягтися на випадок, якщо Донован шукатиме її. Якщо він працює на Ноа, то переслідуватиме Джул. Або просто захоче помститися.

Уявіть себе зараз на відео. Коли ви ходите, тіні проминають по вашій гладкій шкірі. Під одягом утворюються синці, але ж зачіска справляє неперевершене враження. Ви озброєні гаджетами, тоненькими шматками металу, які втілюють небачене майстерне поєднання технологій і нападу. При собі маєте отрути та антидоти.

Ви — центр історії. Ви і тільки ви. У вас є така собі цікава первісна казка, незвична освіта. Тепер ви безжальна, ви блискуча, ви практично безстрашна. Позаду — безліч жертв, тому що ви робите геть усе необхідне, аби лишитися живою, — а це норма вбитих на день, ось і все.

У світлі вікон мексиканського бару ви маєте розкішний вигляд. Після битви ви зашарілись. І дивіться, як вам пасує одяг.

Так, це правда, що ви злочинно жорстока. Навіть по-звірячому. Одначе це ваша робота, і ви напрочуд кваліфікована, тому це сексуально.

Джул продивилася хрінову купу фільмів. Вона знала, що жінки рідко опинялись у центрі таких історій. Натомість вони тішили око своєю вродою, були супутницями, жертвами або коханками. Здебільшого вони існували для того, щоб допомагати величному білошкірому гетеросексуальному героєві протягом його бісової епічної подорожі. Якщо у фільмі і була героїня, то важила вона дуже замало, одягу також було обмаль, а її зуби були виправлені.

Джул знала, що вона не схожа на тих жінок. Вона ніколи не виглядатиме, як вони. Але вона була усім, чим були ті героїні, а в деякому сенсі навіть більшим.

Вона також знала й це.

Вона дісталася третього бару в Кабо і шмигнула всередину. Бар був умебльований дерев’яними столами, а на стіні висіло риб’яче опудало. Більшість відвідувачів були американцями, які напивалися мов свині після дня спортивної риболовлі. Джул швидко попрямувала вглиб зали й, озираючись через плече, зайшла до чоловічого туалету.

У ньому нікого не було. Вона вмостилась у кабінці. Донован нізащо не шукатиме її тут.

Сидіння унітазу було мокре і заляпане жовтим. Джул, покопирсавшись у валізі, знайшла чорну перуку — лискучий «боб»[5] із чубком. Вона натягла перуку, стерла помаду, нанесла темний блиск для губ та припудрила носика. Поверх білої футболки вона вдягнула чорний кардиган і застебнула усі ґудзики.