— У мене?.. Ой, точно. Вибачте.

Вона витерла дно своєї склянки серветкою.

— Послухайте, я не мала наміру випитувати. Насправді, як правило, я не така збудлива.

— Не треба ніяких вибачень, — сказав він. — Усі письменники люблять поговорити про свої книжки. Інколи, лежачи вночі в ліжку, я уявляю статтю з моїм інтерв’ю в «Плейбої». Марна трата часу. Вони вибирають тільки тих авторів, чиї книжки модні в студентських кампусах.

Військово-повітряний молодик підвівся. Перед фасадом до бордюру з сичанням пневматичних гальм причалював «Ґрейгавнд»[20].

— Дитиною я чотири роки прожив у Салимовому Лігві. Там, на Бернс-роуд.

— На Бернс-роуд? Зараз там уже нічого нема, крім Мочарів та маленького цвинтаря. Його тут називають Злагідний Пагорб.

— Я жив у моєї тітки Сінді. Сінтії Ставенс. Мій тато помер, розумієте, а мама пережила… ну, щось на кшталт нервового розладу. Отже, вона здала мене в оренду тіточці Сінді, поки не впорядкує власні справи. Тітонька Сінді посадовила мене на автобус і відправила на Лонг-Айленд, назад до мами, приблизно через місяць після тієї великої пожежі.

Він подивився на своє обличчя у дзеркалі поза апаратом газованки.

— Я плакав в автобусі, їдучи від мами, і плакав в автобусі, їдучи від тітоньки Сінді, з Єрусалимового Лігва.

— Я народилася в рік тієї пожежі, — сказала Сюзен. — Найбільша бісова подія, яка бодай колись ставалася в цьому містечку, а я її всю проспала.

Бен розсміявся.

— Таким чином, ви років на сім старші, аніж мені подумалось там, у парку.

— Справді? — вигляд у неї був задоволений. — Дякую вам… хто б міг подумати. Дім вашої тіточки, певне, геть згорів.

— Так, — сказав він. — Та ніч серед моїх найяскравіших спогадів. Кілька людей з індіанськими помпами[21] на спинах прийшли до дверей і сказали, що нам треба вибиратися. Це було дуже хвилююче. Тітонька Сінді крутилася по хаті, хапаючи речі, вантажачи їх у свій «Гадсон»[22]. Господи Ісусе, яка то була ніч.

— Вона була застрахована?

— Ні, але будинок був орендованим і ми майже все цінне віднесли в машину, окрім телевізора. Ми намагались його підняти, та не змогли навіть з місця зсунути. То був «Відео Кінг» із семидюймовим екраном і збільшувальною лінзою перед кінескопом. Тортури для очей. Утім, у нас був лише один канал — багато кантрі-музики, фермерські новини та «Клоун Кітті»[23].

— І повернулись тепер сюди, щоб написати книгу, — зачудувалася вона.

Бен відповів не відразу. Міс Куґан розпаковувала блоки сигарет і заповнювала вітринну стійку біля каси. Немов якийсь крижаний привид, порпався за своїм високим аптечним прилавком провізор, містер Лабрі. Хлопець із ВПС стояв біля дверей автобуса, чекаючи, коли повернеться з туалету водій.

— Так, — сказав Бен.