— Якої роботи ви прагнете?

Вона знизала плечима.

— У мене диплом бакалавра мистецтв Бостонського університету… не вартий паперу, на якому його надруковано, якщо по правді. Основна спеціалізація мистецтво, додаткова — англійська мова і література. Істинний подвійний глухий кут. Абсолютно поза конкуренцією в категорії освічених ідіоток. Мене навіть не навчали, як опорядкувати офіс. Дехто з дівчат, з якими я ходила до старшої школи, зараз займають ситні секретарські посади. Мені ж нелегко дався навіть курс «Друкування на машинці для особистих потреб», мені, особисто.

— То що залишається?

— Ох… можливо, якесь видавництво, — невпевнено промовила вона. — Або якийсь часопис, реклама, можливо. У таких місцях завжди знайдуть, як використати того, хто вміє малювати на замовлення. Я вмію. Я маю портфоліо.

— Ви маєте пропозиції? — запитав він лагідно.

— Ні… ні. Але…

— Не варто вам їхати до Нью-Йорка без пропозицій, — сказав він. — Повірте мені. Ви стопчете собі всі підбори на туфлях.

Вона знічено усміхнулась.

— Гадаю, вам краще знати.

— У вас тут що-небудь продавалося?

— О, так, — раптом засміялась вона. — Найбільший мій продаж на сьогодні був на замовлення корпорації «Сінекс». Вони відкривали в Портленді новий кінотеатр із трьома залами і разом купили дванадцять картин, щоби повісити у себе в фоє. Заплатили сімсот доларів. Я сплатила перший внесок за мою маленьку машину.

— Вам треба зняти номер у якомусь готелі в Нью-Йорку, десь на тиждень, — сказав він, — і обійти з вашим портфоліо всі журнали і видавництва, які тільки зможете знайти. Домовляйтеся про візити місяців за шість заздалегідь, щоби редактори й кадровики не мали нічого на той час у своїх календарях. Тільки заради Бога не зривайтеся з прикілка навмання у велике місто.

— А як щодо вас? — запитала вона, полишивши соломинку й зачерпуючи ложкою своє морозиво. — Що ви робите у штаті Мейн, у процвітаючій громаді Єрусалимового Лігва з населенням тринадцять сотень душ?

Він знизав плечима:

— Намагаюся написати роман.

Вона вмить спалахнула схвильованістю.

— У Лігві? Про що він? Чому тут? Чи ви…

Він серйозно подивився на неї:

— У вас капає.