239
Adam Smith: Wealth of Nations, ed. E. Cannan, vol. 1, Chicago 1976, р. 351.
240
Стаття «Праця» в «Енциклопедії» згадує (цілком у сенсі Сміта) як ще один аргумент на користь продуктивної праці потенціал вільної, ні до чого не прив’язаної праці – для саморуйнації: «Ми маємо в самих собі активний принцип, що підштовхує нас до дії. Оскільки ця активність не має ніякого реального об’єкта, дух замикається сам у собі, він мутнішає, хвилюється, а звідси народжуються нудьга, тривога, примхливі й безладні бажання, забування обов’язку і звичка до пороку».
241
Margaret Schabas: «Smith’s Debt to Nature», in: Oeconomies in the Age of Newton, ed. M. Schabas/Neil de Marchi. Durham/North Carolina, 2003. Також: Margaret Schabas: The Natural Origins of Economics. Chicago 2005.
242
Конкретне формулювання: повітря «wrought into composition» (виковується у сплав) (цит. за: Robert E. Schofield: The Enlightenment of Joseph Priestley. University Park, PA 1997, р. 263). Слово «wrought», староанглійська форма минулого часу дієслова «to work», за часів Гейлза, очевидно, мало сучасне значення, обмежене обробкою металу. Враховуючи подальший розвиток теорії фіксованої праці Сміта, цю передісторію не варто недооцінювати. Смітове уявлення про фіксовану працю таке само метафоричне, як і опис Гейлза хімічних процесів як «праці», утім, обидва міняються своїми позиціями. Вони по черзі виконують роль іншого і таким чином гарантують неперервність руху, наче у контрдансі пари, що танцюють від початку ряду до кінця і назад.
243
Поняття редукції запровадив сучасник Гейлза Георг Ернст Шталь у зв’язку зі своєю теорією горіння. Згідно з нею, всі горючі тіла містили в собі горючий матеріал, що називався «флогістон». Попередниця пізнішої теорії кисню Лавуазьє, теорія флогістону багато в чому підготувала для неї ґрунт, зокрема, демонстрацією зворотності хімічних перетворень, яку Шталь розумів як додавання і, відповідно, віднімання часточок флогістону. Той факт, що вирішальним поштовхом його теорія завдячувала спостереженням процесів плавки металу (а отже, царині праці), додає припущенню щодо зв’язку між хімією та політичною економією XVIII ст. додаткової ваги. Опис Шталя плавки металу за допомогою деревного вугілля перегукується з уявленням Лока про вміщування праці до її матеріалу, оскільки вугілля не тільки чинить вплив через високу температуру, а й «додає до металу щось тілесне» (цит. за: Peter Laupheimer: Phlogiston und Sauerstoff. Stuttgart 1992, S. 20). Метали під впливом вогню «“випалювалися”, перетворювалися на “вапно”, і це… відбувалося тому, що флогістон виривався з металевого вапна, випаровувався, залишаючи після себе вапно. У процесі редукції, навпаки, флогістон, що міститься у деревному вугіллі, знову додається до металевого вапна і знову утворює метал» (S. 21).
244
Lavoisier: «Réflexions sur l’air», August 1772, in: René Fric: Contributions à l’étude de l’évolution des idées de Lavoisier sur la nature de l’air et sur la calcination des métaux, in: Archives internationales d’Histoire des Sciences, vol. 12, 1959, p. 145. Точно відтворена Фріком орфографія Лавуазьє у цьому випадку модернізована. Лавуазьє вживає для редукції також поняття «оживляти заново» (reviviffier), що доводить стійкість елементів донаукової уяви навіть у такого рішучого представника авангарду математизації і наукового підходу до природи.
245
Адам Сміт іще не використовує формули г-т-г і т-г-т (таким чином їх уперше сформулював Карл Маркс), але з процесом грошово-товарного обміну він, звичайно, був знайомий якнайкраще.
246
The works of Robert Boyle, ed. Michael Hunter und Edward B. Davis. London 2000, vol. 8, p. 121.
247
Рівень абстрагування від «органічного» обох теорій стає очевидним, якщо порівняти їх зі станом знань, на тлі яких вони формувалися. У випадку Лавуазьє це так звана флогістонова теорія горіння, у випадку Сміта – фізіократичне вчення про ниву як єдиного творця вартості. Флогістон уявлявся як елемент, що міститься у всіх матеріалах, здатних до горіння. У старій (до Лавуазьє) хімічній номенклатурі він визначався як масляниста або жирна земля. (Дефініція terra pinguis походить від Йоганна Йоахіма Бехера, на якого посилається сам автор флогістонової теорії Георг Ернст Шталь.) Отже, Сміт і Лавуазьє ставлять на місце двох конкретних матеріальних видів землі – сільськогосподарської та хімічної – дві абстракції: працю та кисень. Або, інакше кажучи, Сміт і Лавуазьє бачили справжніх виробників багатства і вогню вже не в речах чи матерії самих по собі (нива та горючий матеріал). Останні були лише матеріальними засобами, місцем дії, в якому / на якому в дію вступали принципово інші сутності – абстракції праці та кисню.
248
A. L. Lavoisier: Œuvres de Lavoisier, vol. 6: Correspondance, ed. P. Bret. Paris 1997, p. 697. Історія науки віднедавна звернула увагу на те, що Лавуазьє також прямо цікавився питаннями економічної теорії. Насамперед його «інтерес до вимірювання» та його «прагнення збалансувати припливи і відпливи в економіці та в хімії» визначили його як хімічні, так і економічні проекти (Jean-Pierre Poirier: Lavoisier: Chemist, Biologist, Economist. Philadelphia 1996, р. 43). Він поділяв думку фізіократів і Адама Сміта, згідно з якою звільнена від усіх державних і корпоративних обмежень економіка laissez-faire є кращою гарантією підтримання рівноваги. Втручання держави, подібно до лікарських утручань, мають обмежуватися метою мобілізації власних цілющих сил організму, тобто «відновленням нормального рівня сили, властивого ослаблому органові». Зростання цін розглядалися подібно до підйому температури як симптом нерівноваги і з ними слід було відповідно чинити (або ігнорувати їх). «Горе лікареві (державному діячеві та медику), який бореться із законом природи і додає до хвороби політичного тіла шкідливий вплив своєї владності» (цит. за: M. Norton Wise: Mediations: Enlightenment Balancing Acts, or The Technologies of Rationalism, in: World Changes: Thomas Kuhn and the Nature of Changes, ed. Paul Horwich. Cambridge/Mass./London 1993, р. 22). У поєднанні хімічних і економічних інтересів Лавуазьє був аж ніяк не поодиноким випадком. З протилежного напрямку – від економіки до хімії – рухався фізіократ Тюрго, ба більше, він навіть випередив на рік Лавуазьє з тезою про те, що зростання ваги металів за їхньої кальцинації (горіння, окиснювання) обумовлено їхнім зв’язком із частиною повітря (Henry Guerlac: «The Origin of Lavoisier’s Work on Combustion», in: Archives internationales d’histoire des sciences, vol. 12, 1959, р. 127 f.).