249
Henri Bergson: Creative Evolution. New York 1911, р. IX: «Наша дія знаходить свою точку опори, а наша вправність – свої інструменти… наші поняття сформувалися за моделлю твердих тіл… наша логіка є переважно логікою твердих тіл».
250
У зворотному напрямі зміцніння та затвердіння спрямований психоаналітичний творчий принцип Фройда: «Нехай “воно” стане “я”!» І тут чутно очевидний натяк на слова Бога: «Нехай станеться земля!» і таке саме очевидне рішення на користь твердої землі раціо на противагу небезпечному потоку позасвідомого, якому водночас належить бути джерелом будь-якої сили, будь-якого життя і, врешті, раціо. Фройдова картина свідомості, верхівка айсберга, що підноситься над масою позасвідомого, може бути розширена, поглиблена і перетлумачена. Це може бути не тільки ілюстрація кількісного співвідношення «я» та «воно», а й водночас опис їхньої «фізики». Адже айсберги є тимчасово затверділою (замерзлою, кристалізованою, фіксованою) водою. Вони знову повертаються, коли досягають кінця своєї подорожі, до рідкого стану океану.
251
Simonde de Sismondi: Neue Grundsätze der politischen Ökonomie, Bd. 1. Berlin 1901, S. 88.
252
Thomas Hobbes: Leviathan, ed. C. B. Macpherson, London u. a. 1968, р. 300 (im Kapitel über die Ernährung (nutrition) des Staates).
253
Георг Зіммель, який у «Філософії грошей» не згадує про використання золота як прикраси, розглянув цей аспект декількома роками пізніше у своїй роботі «Психологія прикраси». Блиск постає тут як випромінювання, а останнє – як соціальне піднесення носія через посилення його особистого випромінювання («радіоактивність людини»). «Промені прикраси, чуттєва увага, яку вона викликає, розширюють або посилюють царину особистості. Її стає, так би мовити, більше завдяки прикрасам». Прикраси є «синтезом володіння і буття суб’єкта». Його надмірність, що долає межі економічного виміру, становить його специфічну вартість. Адже «надмірне «переливається через міру», тобто тече далі від свого вихідного пункту, і тією мірою, якою воно все ж таки біля нього утримується, закладає навколо ділянки самої лише нужди ширшу ділянку, що є принципово безмежною» (Georg Simmel: «Die Psychologie des Schmuckes», in: Der Morgen. Wochenzeitschrift für die deutsche Kultur, 2. Jg., 1908, S. 454–459. Цит. за: ttp://socio.ch/sim/verschiedenes).
254
Honoré de Balzac, ibid., vol. 4: Eugénie Grandet, ca. 1970, p. 173. Іншим класичним прикладом є Гарпагон Мольєра. Його скарги на крадіжку шкатулки скидаються на скаргу закоханого, в якого відняли об’єкт його обожнювання. («Небесна справедливість. Я тут, я пропав, вони мене задушили, вони вкрали мої гроші».) Лихвар Гобсек в однойменному бальзаківському оповіданні розглядає діаманти, що потрапили до нього в заклад, не по-діловому, а як зголоднілий розглядає їжу. «Його бліді щоки набули кольору; його очі, в яких, схоже, відбивався блиск каменів, сяяли надприродним вогнем. Він підвівся, підійшов до вікна і підніс діамант так близько до свого беззубого рота, наче хотів проковтнути його» (Honoré de Balzac, ibid., vol. 3, p. 38).
255
Hans Freyer: Die Bewertung der Wirtschaft im philosophischen Denken des 19. Jahrhunderts. Leipzig 1921, S. 44.
256
Щастя людини насамперед залежить від усвідомлення того, що тебе люблять (англ.). – Прим. пер.
257
Цит. за: Douglas J. Den Uyl/Charles L. Griswold Jr.: «Adam Smith on Friendship and Love», in: The Review of Metaphysics, vol. 49, 1996, p. 610.
258
Любов (amour), що єднала колектив фаланстеру Фур’є, була симбіозом сексуальності й християнської емпатії. Фур’є: «Любов у фаланстері не є, як це зазвичай у людей, відпочинком, розвагою, що відволікає від праці; навпаки, це душа і рушійна сила будь-якої праці та інтересу до світу загалом» (цит. за: Jonathan Beecher: Charles Fourier. The Visionary and His Work. Berkeley/Los Angeles/London 1986, р. 303). У сенсімоністській утопії, що сама себе визначала як релігію, ця християнська любов мала бути «унікальним принципом єднання». Вона постає як певний алхімічно-суспільний еліксир. «Любов… це ЖИТТЯ у ЄДНОСТІ: розум, сила лише форми її маніфестації. Будь-яке знання, будь-яка дія або, якщо хочете, будь-яка теорія, будь-яка практика походять з ЛЮБОВІ та повертаються до неї» (Henri de Saint-Simon/Barthélemy Prosper Enfantin: Œuvres de Saint-Simon et d’Enfantin, Bd. 42: Doctrine saint-simonienne. Nouveau christianisme. Exposition de Bazard au nom du collège. Paris 1865–1878, Nachdruck Aalen 1964, S. 331, S. 335. – курсив в оригіналі). Урешті, молодий Гегель періоду «Духу християнства» (1798–1800). Для нього християнська любов так само, як і для філософів часів французької реставрації, є відповіддю на раціоналістичне подрібнення світу Просвітництвом і абстрактні терористичні чесноти революції. Таємна вечеря – це вечеря любові. Процес кривавого знищення, яким він є сам по собі, стає завдяки сублімації через любов шляхом до виливання духу Христа на його учнів. «Коли вони їдять хліб і п’ють вино, його тіло і його кров переходять у них, відтак Ісус перебуває в усіх, і його єство божественно, як любов, пронизує їх» (Hegel, Werke, ibid., Bd. 1. Frankfurt/M. 1969, S. 367).