Якщо примат генітальної зони визначений уже в дитячому інфантильному житті, то найлегше уникнути невдалої функції сексуального механізму з провини попередньої насолоди. Для цього справді застосовуються заходи у другій половині дитинства (від восьми років до настання статевої зрілості). У ці роки генітальні зони поводяться так, як і під час зрілості; вони стають місцем відчуття збудження і змін «готовності», якщо відчувається якась насолода від задоволення інших ерогенних зон, хоча цей ефект залишається ще безцільним, тобто не сприяє продовженню сексуального процесу. Таким чином, уже в дитячому віці поряд із задоволенням від насолоди виникає певна кількість сексуальної напруги, хоча менш постійної і не такої повної. Тепер можемо збагнути, чому при дослідженні джерел сексуальності ми могли з таким же правом сказати, що відповідний процес діє в сексуальному відношенні, як той, що задовольняє, так і як той, що збуджує. Ми помічаємо, що в процесі пізнання спершу уявили собі відмінність інфантильного та зрілого сексуального життя перебільшено великим і вносимо тепер корективи. Інфантильні прояви сексуальності зумовлюють не лише відступ від нормального сексуального життя, але й нормальну його форму.
Проблеми сексуального збудження
Для нас залишилося зовсім незрозумілим, звідки береться сексуальна напруга, що розвивається одночасно з насолодою при задоволенні ерогенних зон і якою є сутність цієї насолоди[46].
Найвірогідніше припущення, що ця напруга походить якимось чином із самої насолоди, не лише само по собі надто неймовірне, воно відкидається, бо при найбільшій насолоді, пов’язаній із виливом статевих продуктів, не з’являється жодної напруги, а навпаки — будь-яка напруга припиняється. Тому насолода та сексуальна напруга можуть бути пов’язані між собою непрямим шляхом.
Роль сексуальних виділень
Крім факту, що за звичайних умов лише звільнення від сексуальних виділень покладає край сексуальному збудженню, є ще й інші підстави пов’язати сексуальну напругу із сексуальними виділеннями. У людей, що живуть в утриманні, через різні, але правильні проміжки часу статевий апарат звільняється від сексуальних виділень вночі під час сновидіння, що нагадує сексуальний акт і супроводжується відчуттям насолоди. Щодо цього процесу (нічні полюції) важко відмовитися від погляду, що сексуальна напруга, яка вміє знайти короткий галюцинаційний шлях для заміщення акту, є функцією накопичення сім’я в резервуарах для статевих продуктів. Про те ж свідчить досвід щодо вичерпності сексуального механізму. За відсутності запасів сім’я не лише неможливе виконання сексуального акту, зникає й подразливість ерогенних зон, відповідне подразнення яких не може викликати задоволення. Попутно ми таким чином дізнаємося, що певний ступінь сексуальної напруги потрібен навіть для збудливості ерогенних зон.
Таким чином, доводиться припустити, якщо не помиляюся, досить поширений погляд, що накопичення сексуальних продуктів створює сексуальну напругу та підтримує її тим, що тиск цих продуктів на стінки органів, в яких вони накопичуються, діє як подразнення на спинномозковий центр, стан якого сприймається вищими центрами та віддзеркалюється у свідомості як певне відчуття напруги.
Якщо збудження ерогенних зон підвищує сексуальну напругу, то це могло б відбуватися лише таким чином, що ерогенні зони перебувають в анатомічному зв’язку з цими центрами, підвищують тонус збудження за достатньої сексуальної напруги, приводять у дію сексуальний акт, а за недостатньої — викликають продукцію статевих виділень.
Слабкість цього вчення, якого дотримується, наприклад, і Крафт-Ебінґ у своєму описі сексуальних процесів, полягає в тому, що, створене для пояснення статевої діяльності зрілого чоловіка, воно звертає мало уваги на троякі обставини, які також мусять бути пояснені. Ці обставини стосуються дитини, жінки та чоловіка-кастрата. В усіх трьох випадках не може бути й мови про накопичення статевих продуктів у такому ж сенсі, як у чоловіка, що ускладнює просте застосування схеми. Все ж необхідно визнати, що можна знайти факти, які надають можливість підпорядкувати цьому вченню ще й зазначені випадки. Також доводиться остерігатися того, щоб не приписати фактору накопичення статевих продуктів чогось такого, на що він, мабуть, не здатен.
Оцінка внутрішніх статевих частин
Спостереження за чоловіками-кастратами свідчать, що сексуальне збудження може значною мірою бути незалежним від продукції статевих секретів, адже трапляються випадки, коли операція не впливає на лібідо, хоча здебільшого спостерігається протилежний ефект кастрації, що й є мотивом операції. Крім цього давно відомо, що недуги, які знищили продукцію чоловічих статевих клітин, залишають неторканими лібідо та потенцію індивіда, що став уже стерильним. Тому не так уже дивно, як пише К. Ріґер, що втрата чоловічих зародкових залоз у зрілому віці може залишитися без будь-якого наслідку для душевного стану індивіда. Кастрація, виконана в ранньому віці, до настання статевої зрілості, хоча і наближається за своїм впливом до мети усунення статевих ознак, однак при цьому, крім втрати самих по собі статевих залоз, доводиться брати до уваги ще й затримки в розвитку інших факторів, пов’язаних із відпаданням цих залоз.
Хімічна теорія
Досліди над тваринами з видаленням зародкових залоз (яєчка й оварії) і відповідним чином змінена пересадка нових таких органів у хребетних тварин (див. вище цитовану працю Ліпшютца) пролили, нарешті, опосередковане світло на походження сексуального збудження і при цьому ще й зменшили значення накопичення клітинних статевих продуктів. За допомогою експерименту стало можливим перетворити (Е. Штейн) самця на самку і зворотно самку на самця, причому змінювалася і психосексуальна поведінка тварини, відповідно й одночасно із соматичним статевим характером. Але цей визначальний для статі вплив має не та частина зародкової залози, яка виробляє специфічні статеві клітини (сперматозоїди і яйцеклітини), а її інтерстиційна тканина, якій автори надають особливого значення як «залозі статевого дозрівання».
Отож можливо, що подальші дослідження покажуть, що нормальна «залоза статевого дозрівання» має двостатеву будову, — чим анатомічно обґрунтовується вчення про бісексуальність вищих тварин, і тепер уже ймовірно, що вона — не єдиний орган, який має стосунок до продукції сексуального збудження і статевих ознак. У будь-якому разі, це нове біологічне відкриття примикає до того, що нам уже раніше було відомо про значення щитоподібної залози в сексуальності. Можемо припустити, що з інтерстиційної частини зародкової залози виділяються особливі хімічні речовини, які сприймаються кров’ю та заряджають певну частину центральної нервової системи сексуальною напругою, — як це нам відомо щодо перетворення токсичного подразнення в особливе подразнення органа іншими сторонніми для організму отруйними речовинами. Яким чином виникає сексуальне збудження завдяки подразненню ерогенних зон, за наявності заряджання центральних апаратів, і яка суміш суто токсичних і фізіологічних подразнень виходить при цих процесах — зараз не час будувати навіть гіпотези. Для нас достатньо триматися, як істотного в цьому погляді на сексуальні процеси, припущення, що існують особливі речовини, які походять із сексуального обміну речовин. Адже ця гіпотеза, що здається довільною, підкріплюється поглядом, на який мало звертали уваги, але який дуже на наї заслуговує. Неврози, які можна пояснити лише порушеннями сексуального життя, виказують найбільше клінічної схожості з феноменами інтоксикації й утримання, які виходять при первинному вживанні отруйних речовин (алкалоїдів), що дають насолоду.
Теорія лібідо
З цими гіпотезами про хімічну основу сексуального збудження чудово узгоджуються наші уявлення і наше розуміння психічних проявів сексуального життя. Ми виробили собі поняття про лібідо як про кількісно мінливу силу, що може вимірювати всі процеси та перетворення в царині сексуального збудження. Це лібідо ми відрізняємо від енергії, яку взагалі слід покласти в основу душевних процесів, щодо її особливого походження, і цим також приписуємо їй особливий якісний характер. Відділенням лібідозної психічної енергії від іншої ми висловлюємо наше припущення, що сексуальні процеси організму відрізняються від процесів живлення організму особливим хімізмом. Аналіз перверсій і психоневрозів переконав нас у тому, що сексуальне збудження виникає не лише з так званих статевих частин, а й з усіх органів тіла. У нас, таким чином, виникає уявлення про певну кількість лібідо, представленого психічно, як ми казали, «Я-лібідо» (Ich-libido), продукція якого, збільшення або зменшення, розподіл і зсув, має надати нам можливість пояснити спостережувані психосексуальні феномени.
Але аналітичне дослідження цього «Я-лібідо» стає доступним лише тоді, коли це лібідо знайшло психічне застосування, щоб прив’язатися до сексуальних об’єктів, тобто перетворитися на «об’єкт-лібідо». Ми бачимо тоді, як воно концентрується на об’єктах, фіксується на них або залишає ці об’єкти, переходить із них на інші і з цих позицій спрямовує сексуальну діяльність індивіда, яка веде до задоволення, тобто до часткового, тимчасового згасання лібідо. Психоаналіз так званих неврозів перенесення (істерія, невроз нав’язливості) дає нам можливість переконатися в цьому.
Щодо долі «об’єкт-лібідо» ми можемо також сказати, що, будучи відділеним від об’єктів, воно залишається витати в стані напруги і, нарешті, повертається до «Я», тож воно знову стає «Я-лібідо». «Я-лібідо» на противагу «об’єкту-лібідо» ми називаємо також нарцисичним лібідо, й у нас складається уявлення щодо обох форм лібідо. Нарцисичне лібідо, або «Я-лібідо», здається нам великим резервуаром, з якого надсилаються схильності до об’єктів і в який вони знову повертаються; нарцисична прихильність лібідо до «Я» видається станом, реалізованим у ранньому дитинстві, лише прикритим завдяки пізнім його відросткам, але по суті, що так і залишився незмінним за їхньою спиною.
Завдання теорії лібідо невротичних і психотичних недуг мало б полягати в тому, щоб висловити в термінах економії (енергетики) лібідо всі феномени, що ми спостерігали, та процеси, що нами припускаються. Легко збагнути, що доля лібідо буде при цьому мати найбільше значення, особливо в тих випадках, де йдеться про пояснення глибоких психотичних захворювань. Складність полягає в такому випадку в тому, що метод нашого дослідження, психоаналіз, поки що дає нам правильну інформацію лише про перетворення «об’єкт-лібідо», а «Я-лібідо» він не може цілком відокремити від інших діючих в «Я» енергій. Тому подальший розвиток теорії лібідо наразі можливий винятково спекулятивним шляхом. Але якщо, за прикладом К. Г. Юнґа, занадто розширити поняття лібідо, взагалі ототожнюючи його з рушійною психічною силою, то завдяки цьому зникають завоювання всіх психоаналітичних спостережень.
Відділення сексуальних потягів від інших і водночас обмеження поняття лібідо цими першими знаходять потужне підкріплення у викладеному вище припущенні про особливий хімізм сексуальної функції.