Психоаналітичне дослідження найрішучішим чином опирається спробам відокремити гомосексуальних від інших людей як особливу групу. Вивчаючи й інші сексуальні відхилення, а не лише ті, що відкрито проявляють себе, можна дізнатися, що всі люди здатні на вибір об’єкта однакової із собою статі й роблять цей вибір у своєму несвідомому. Більше того, прихильності лібідозних почуттів до осіб своєї статі грають, як і фактори нормального душевного життя, не меншу, а як рушії захворювання — важливішу роль, ніж пов’язані з протилежною статтю.

Психоаналізу, навпаки, здається первинною незалежність вибору об’єкта від його статі, однаково вільна можливість володіти як чоловічими, так і жіночими об’єктами, як це спостерігається в дитячому віці, у примітивних станах і в епохи стародавньої історії; і з цього первинного стану шляхом обмеження в той чи інший бік розвивається нормальний або інвертований тип. За змістом психоаналізу винятковий сексуальний інтерес чоловіка до жінки постає проблемою, яка потребує пояснення, а не чимось само собою зрозумілим, що має своєю основою хімічне тяжіння. Вирішальний момент стосовно остаточного статевого вибору приходить лише після настання статевої зрілості й є результатом цілого ряду чинників, які ще не підлягають обліку, частково конституційних, частково випадкових за своєю природою. Без сумніву, деякі з цих факторів можуть виявитися настільки потужними, що мають відповідний вирішальний вплив на ці результати. Але загалом численність визначальних моментів знаходить своє відображення в розмаїтті вихідних картин явної сексуальної поведінки людей. Підтверджується, що у людей інвертованого типу загалом переважають архаїчні конституції та примітивні психічні механізми. Найсуттєвішими їхніми ознаками видається вплив нарцисичного вибору об’єкта та збереження еротичного значення анальної зони. Але немає жодної користі в тому, щоб на підставі таких конституційних властивостей відокремлювати крайні типи інвертованих від інших. Те, що є у таких крайніх типів, як, мабуть, цілком достатнє обґрунтування їхньої ненормальності, можна також знайти, лише не так помітно вираженим, у конституції перехідних типів і в явно нормальних. Різниця в результатах за своєю природою може бути якісного характеру: аналіз показує, що відмінність в умовах лише кількісна. Серед факторів, що спричиняють випадковий вплив на вибір об’єкта, зауважимо, що ми відкрили заборону (сексуальне залякування в дитинстві) та звернули увагу на те, що наявність обох батьків відіграє визначну роль. Відсутність сильного батька в дитинстві нерідко сприяє інверсії. Потрібно, врешті-решт, наполягати на вимозі, щоб проводилася сувора відмінність між інверсією сексуального об’єкта та змішуванням статевих ознак у суб’єкта. Певна частка незалежності цілком очевидна і в цьому відношенні.

Цілий ряд точок зору, що мають значення, в питанні про інверсії виклав Ференці в статті «До нозології чоловічої гомосексуальності (гомоеротики)» (Intern. Zeitschrift für ârztliche Psychoanalyse», 1914. — № 11). Ференці цілком справедливо засуджує той факт, що під назвою «гомосексуальність», яку він хоче замінити вдалішим терміном «гомоеротика», змішують багато дуже різних нерівноцінних в органічному і психічному відношенні станів на тій підставі, що у них усіх є загальний симптом інверсії. Він вимагає суворої відмінності принаймні щодо двох типів: суб’єкт-гомоеротика, що відчуває і поводиться, як жінка, і об’єкт-гомоеротика, абсолютно мужній, що замінив жіночий об’єкт об’єктом однакової із собою статі. Першого він вважає справжнім «проміжним сексуальним» типом, як і М. Гіршвельд, другого, менш вдало, називає невротиком, котрий страждає нав’язливістю. Боротьба зі схильністю до інверсії, так само як і можливість психічного впливу, є лише у об’єкт-гомоеротика. І після визнання цих двох типів необхідно додати, що у багатьох осіб змішується певна частка суб’єкт-гомоеротики з певною частиною об’єкт-гомоеротики.

В останні роки праці біологів, передусім Е. Штейнаха, пролили яскраве світло на органічні умови гомоеротики, як і статевих ознак загалом.

За допомогою експериментального досвіду кастрації з подальшою пересадкою зародкових залоз іншої статі вда­лося у різних ссавців перетворити самців на самок і навпаки. Перетворення торкнулося більш-менш повно соматичних статевих ознак і психосексуальної пове­дінки (тобто суб’єкт- та об’єкт-еротики). Носієм цієї зумовлюючої стать сили вважається не та частина зародкової залози, яка складає статеві клітини, а так звана інтерстиційна тканина цього органа («залоза змужніння»).

В одному випадку вдалася статева зміна у чоловіка, котрий втратив яєчка внаслідок туберкульозного захворювання. У статевому житті він поводився як пасивний гомосексуаліст, по-жіночому, й у нього спостерігалися дуже яскраво виражені жіночі статеві ознаки вторинного характеру (волосся на голові й обличчі, скупчення жиру в грудях і на стегнах). Після пересадки крипторхічного людського яєчка цей чоловік став поводитися по-чоловічому та спрямовувати своє лібідо нормальним чином на жінку. Водночас соматичні жіночі ознаки зник­ли (A. Lipchütz. Die Pubertâtsdrüse und ihre Wirkung. — Bern, 1919).

Було б безпідставно стверджувати, що завдяки цим прекрасним дослідам учення про інверсії набуває нових підстав, і передчасно чекати від них безпосередньо нового шляху до загального «лікування» гомосексуальності. В. Фліс цілком слушно наголосив, що ці експериментальні досліди не знецінюють учення про загальний бісексуальний природжений нахил вищих тварин. Мені здається ймовірнішим, що подальші дослідження такого штибу дадуть пряме підтвердження передбачуваній бісексуальності.

[7] Найглибша відмінність між любовним життям стародавнього світу і нашим полягає, мабуть, у тому, що античний світ робив наголос на самому потязі, а ми переносимо його на об’єкт потягу. Давні люди пова­жали потяг і готові були облагородити ним навіть малоцінний об’єкт, тоді як ми низько оцінюємо прояв потягу самого по собі та виправдовуємо його перевагами об’єкта.

[8] Не можу не нагадати про готовність гіпнотизованого коритися та вірити гіпнотизерові, яка змушує мене припускати, що сутність гіпнозу треба бачити в несвідомій фіксації лібідо на особистості гіпнотизера (за допомогою мазохістського компонента сексуального потягу). Ференці пов’язав цю ознаку сугестивності з батьківським «комплексом» (Jahrbuch für psychoanalytische und psychopathologische Forschungen, 1909).

[9] Однак варто зауважити, що сексуальна переоцінка розвинена не в усіх механізмах вибору об’єкта та що нижче ми познайомимося з іншим, безпосереднішим поясненням сексуальної ролі інших частин тіла. Момент «голоду», який подавали Хохе та Блох для пояснення переходу сексуального зацікавлення з геніталій на інші частини тіла, як мені здається, позбавлений цього значення. Різні шляхи, якими просувається лібідо із самого початку, відносяться один до одного, як сполучені посудини, і необхідно зважати на феномен колатеральних течій.

[10] Зазвичай у жінки не помічається сексуальної переоцінки чоловіків, але вона майже завжди присутня щодо дитини, яку вона народила.

[11] Ця слабкість залежить від конституційних умов. Пси­хоаналіз довів вплив сексуального залякування в ранньому дитинстві як випадкової умови, що відтісняє від нормальної сексуальної мети та спонукає до її заміни.

[12] Більш глибоке психоаналітичне дослідження при­вело до правильної критики твердження Біне. Всі прив’язані до нього спостереження мають своєю метою перше зіткнення з фетишем, за якого цей фетиш виявляється таким, що вже привертає сексуальний інтерес, тоді як із супровідних обставин не можна збагнути, яким чином він опанував цим зацікавленням. Крім цього всі ці сексу­альні враження «раннього дитинства» припадають на вік після п’ятого-шостого року життя, тим часом як психо­аналіз змушує сумніватися в тому, чи можуть ще в такому пізньому віці заново утворитися патологічні фіксації. Реальний стан речей полягає в тому, що за пер­шим спогадом про появу фетишу лежить загибла та забута фаза сексуального розвитку, яка замінена фетишем як «вкриваючим спогадом», залишком та осадом якого й є фетиш. Повернення цієї фази, що збігається з першими дитячими роками розвитку, в бік фетишизму, як і вибір самого фе­тишу, детермінований конституцією.

[13] Відповідно до цього черевик або туфля є символом жіночих геніталій.

[14] Психоаналіз заповнив наявну ще ваду в розумінні фетишизму, вказавши на значення загубленого завдяки витісненню копрофільної насолоди від нюху (riechlust) при виборі фетишу. Нога та волосся — об’єкти, які дужче пахнуть, — стають фетишами після відмови від нюхових відчуттів, що стали неприємними. У перверсії, що складається з фетишизму ноги, сексуальним об’єктом завжди є брудна нога з неприємним запахом. Інший матеріал для пояснення вподобання, спрямованого на ногу як фетиш, випливає з інфантильних сексуальних теорій (див. нижче). Нога замінює відсутній penis у жінки.

У деяких випадках фетишизму ноги вдалося довести, що спрямований спершу на геніталії потяг до підглядання, що прагнув знизу наблизитися до свого об’єкта, затримався на своєму шляху завдяки забороні та витісненню, тому зберіг ногу або черевик як фетиш. Жіночі геніталії, відповідно до дитячих поглядів, малювалися уяві як чоловічі.

[15] Як мені здається, не підлягає жодному сумніву, що поняття «гарного» коріниться в сексуальному збудженні та початково означає те, що сексуально збуджує («принади»). У зв’язку з цим має місце той факт, що самі геніталії, вигляд яких викликає найсильніше сексуальне збудження, ми ніколи, власне, й не вважаємо «гарними».

[16] Аналіз відкриває у цій перверсії, як і в більшості інших, несподіване розмаїття мотивів і значень. Нав’язливість ексгібіціонізму, наприклад, дуже залежить ще від кастраційного комплексу; завдяки йому при ексгібіціонізмі постійно підкреслюється цілісність власних (чоловічих) геніталій і повторюється дитяче задоволення з приводу відсутності такого органа у жіночих геніталій.

[17] З цього приводу порівняйте повідомлення, подане нижче, про прегенітальну фазу сексуального розвитку, в якому підтверджується ця думка.

[18] Порівняйте згадану нижче «амбівалентність».