Резюме

Тепер буде своєчасним спробувати підсумувати викладене вище. Ми виходили з ухилянь статевого потягу щодо об’єкта та його мети і зустрілися з питанням, чи ці ухилення є наслідком вродженого нахилу чи життєвих впливів? Відповідь на це запитання випливає з нашого погляду на умови прояву статевого потягу у психоневротиків, численної та не дуже віддаленої від здорових групи людей, — погляду, що базується на психоаналітичному дослідженні. Ми виснували таким чином, що у цих осіб можна довести схильність до всіх перверсій як несвідому силу, що проявляється в утворенні симптомів, і могли сказати, що невроз є таким собі негативом перверсії.

З огляду на відоме нам тепер значне поширення схильності до перверсії, ми змушені прийняти таку точку зору, що схильність до перверсії становить загальну початкову схильність статевого потягу людини, з якого упродовж періоду дозрівання розвивається нормальна сексуальна поведінка, внаслідок органічних змін і психічних затримок. Ми сподіваємося, що зможемо довести початкову схильність у дитячому віці; серед сил, що обмежують напрямок сексуального потягу, підкреслимо сором, відразу, співчуття та соціальні конструкції моралі й авторитету. Таким чином, у кожному зафіксованому відхиленні від нормального сексуального життя маємо бачити затримку в розвитку й інфантилізм. Значення варіацій початкової схильності маємо висунути на перший план, а між ними і життєвими впливами припустити співвідношення кооперації, а не протилежності. З іншого боку, нам здавалося, що позаяк початкова схильність має бути комплексною, то саме статевий потяг здавався нам чимось, що складається з багатьох чинників, які ніби розпадаються в перверсії на свої компоненти. Отже, перверсії здавалися нам, з одного боку, затримками, а з іншого — дисоціацією нормального розвитку. Обидва погляди зливалися в припущенні, що статевий потяг дорослого утворюється завдяки поєднанню багатьох душевних рухів дитячого життя в одну цілісність, одне прагнення з однією-єдиною метою.

Ми додали ще й пояснення переважання перверсних схильностей у психоневротиків, дивлячись на них, як на колатеральне наповнення побічних шляхів при загороді головного русла течії завдяки «витісненню», відтак, звернулися до розгляду сексуального життя дитини[56]. Ми висловили жаль із приводу того, що дитячому віку відмовляли в сексуальному потягу і що сексуальні прояви дитини, які часто спостерігаються, описували як виняткові явища. Нам здавалося, що дитина приносить із собою у світ зародки сексуальної діяльності й уже при прийомі їжі отримує сексуальне задоволення, яке намагається перманентно випробувати повторно за допомогою добре відомих актів «смоктання» (ludeln). Але сексуальна діяльність дитини розвивається не нарівні з іншими її функціями, а регресує після короткого періоду розквіту, від двох до п’яти років, під час так званого латентного періоду. Результат сексуального збудження в цей час не припиняється, а триває і дає запас енергії, яка здебільшого використовується на інші, не сексуальні цілі, а саме: з одного боку — на приєднання сексуальних компонентів до соціальних почуттів, а з іншого (за допомогою витіснення та реактивного утворення) — на продукування пізнішого сексуального обмеження. Таким чином, сили, призначені для того, щоб стримати сексуальний потяг у певних межах, творяться в дитячому віці за рахунок здебільшого перверсних сексуальних переживань і за допомогою виховання. Інша частина інфантильних сексуальних переживань не знаходить такого застосування і може проявитися як сексуальна діяльність. У такому випадку можна дізнатися, що сексуальне збудження дитини походить із різних джерел. Передусім виникає задоволення завдяки відповідному чутливому збудженню так званих ерогенних зон, у ролі яких може виступати, ймовірно, будь-яке місце на шкірі та будь-який орган чуття, цілком імовірно, й будь-який орган, між тим як існують відомі специфічні ерогенні зони, збудження яких, завдяки певним органічним меха­нізмам, забезпечено із самого початку. Надалі виникає сексуальне збудження як побічний продукт при цілому ряді процесів в організмі, як тільки вони досягають певної інтенсивності, особливо під час сильних душевних потрясінь, хоча й болісних за своєю природою. Збудження з усіх цих джерел ще не об’єднуються, а лише переслідують кожне окремо свою мету, що складається лише у відчутті певної насолоди. Отже, в дитинстві статевий потяг не сконцентрований, спершу він не має об’єкта, аутоеротичний.

Ще в дитинстві починає виділятися ерогенна зона геніталій — або таким чином, що, як і будь-яка інша зона, надає задоволення при відповідному чутливому подразненні, або завдяки тому, що не зовсім зрозумілим чином разом із задоволенням із інших джерел одночасно викликається сексуальне збудження, вступає в особливі взаємини з генітальною зоною. Нам доводиться шкодувати, що не вдалося достатньо чітко з’ясувати відносини між сексуальним задоволенням і сексуальним збудженням так само, як і між діяльністю генітальної зони з іншими джерелами сексуальності.

Завдяки вивченню невротичних страждань ми помі­тили, що в дитячому сексуальному житті із самого початку спостерігаються зачатки організації сексуаль­них компонентів потягів. У першій, дуже ранній стадії на першому плані знаходиться оральна (ротова) еротика; друга з цих прегенітальних організацій характеризується переважанням садизму й анальної еротики; і лише в третій фазі сексуальне життя зумовлюється участю власне генітальної зони.

Як один із найнесподіваніших результатів, було встановлено, що цей ранній розквіт інфантильного сексуального життя (від двох до п’яти років) містить у собі і вибір об’єкта з усією його багатою душевною діяльністю, тому пов’язану з ним відповідну фазу, незважаючи на недостатнє об’єднання окремих компонентів потягу та на не­ви­зна­ченість сексуальної мети, доводиться вважати най­значнішою предтечею пізнішої сексуальної організації.

Факт дворазового початку сексуального розвитку у людини, тобто перерва цього розвитку завдяки латентному періоду, видався нам вартим особливої уваги. У цьому, мабуть, і полягає умова здатності людини до розвитку вищої культури, але і її схильність до неврозу. У родинно близьких до людини тварин, наскільки ми знаємо, не можна довести нічого подібного. Джерела походження цієї людської індивідуальності варто було б шукати в найдавнішій історії людського роду.

В якому обсязі сексуальна діяльність у дитячому віці може вважатися нормальною, нешкідливою для подальшого розвитку, цього ми сказати не можемо. Характер сексуальних проявів виявився мастурбаційним. Надалі досвід показав нам, що зовнішній вплив спокуси може призвести до передчасного порушення латентного часу до його припинення і що при цьому статевий потяг дитини виявляється фактично поліморфно-перверсним; потім — що будь-яка подібна рання сексуальна активність знижує здатність дитини піддаватися вихованню.

Незважаючи на неповноту наших знань про дитяче сексуальне життя, ми мали здійснити спробу вивчити її зміни, викликані настанням статевої зрілості. Ми вибрали з них дві зміни як такі, що мають найбільше зна­чення: підпорядкування всіх інших джерел сексуального збудження примату генітальної зони та процес вибору об’єкта. Обидва мають прообрази вже в дитячому житті. Перша зміна відбувається завдяки механізму використання попередньої насолоди, причому зазвичай самостійні сексуальні акти, пов’язані з насолодою та відхиленням, стають підготовчими актами для нової сексуальної мети: вилив статевих продуктів, досягнення якого за величезної насолоди призводить до зникнення сексуального збудження.

При цьому нам довелося брати до уваги диференціа­цію статевої істоти на чоловіка та жінку, і ми відкрили, що для того щоб перетворитися на жінку, потрібно виконати нове витіснення, що знищує певну частку інфантильної мужності та готує жінку до зміни, керованої генітальною зоною. Нарешті, ми дослідили, що вибором об’єкта керує сексуальна схильність дитини до її батьків і няньок, що намічається в інфантильному віці й оновлюється при настанні статевої зрілості завдяки інцестному обмеженню, і перекинута з цих осіб на схожих із ними. Додамо ще, нарешті, що під час перехідного періоду настання статевої зрілості соматичні та психічні процеси розвитку якийсь час протікають паралельно, не пов’язані між собою, поки з проривом інтенсивного, душевного, любовного руху до іннервації геніталій не виникає необхідна нормальна єдність любовної функції.