— І не лише за ним, якщо це буде додатковою втіхою, — додав Ден. — У дуже реальному розумінні, зараз Пітер належить усій Вільній зоні.

Френ прошепотіла:

— Я просто хочу, щоб він жив, бо він мій і я його люблю.

Вона подивилася на Стю.

— І він — мій зв’язок зі старим світом. Він більше схожий на Джесса, ніж на мене, і я рада. По-моєму, це правильно. Чи ти розумієш, коханий?

Стю кивнув, і в нього виникла химерна думка: як же йому хотілося б посидіти з Гепом, Нормом Брюеттом і Віком Пелфрі, випити з ними пивка, подивитися, як Вік курить свою смердючу самокрутку, розказати їм, як усе було. Вони завжди називали його Мовчуном Стю; старий Стю, казали вони, як «блін» скаже — так і це вже забагато. Але тепер він би їм усі вуха проговорив. Балакав би день і ніч. Він наосліп схопив Френ за руку, відчуваючи сльози в очах.

— У нас обхід, — сказав Джордж, встаючи, — але Пітера ми будемо уважно спостерігати, Френ. Щойно ми все будемо точно знати, одразу вам повідомимо.

— А коли я зможу його годувати? Якщо… якщо він не…

— За тиждень, — сказав Ден.

— Але ж це довго!

— Це для нас усіх буде довго. У Зоні в нас шістдесят одна вагітна, і в дев’ятьох дитина зачата до супергрипу. Для них це буде особливо довго. Стю, приємно було познайомитися! — Ден простягнув руку, Стю її потиснув. Лікар вийшов швидко, як людина, яка поспішає робити важливу справу.

Джордж потиснув руку Стю і сказав:

— Побачимося, ну, хоча б завтра по обіді, не пізніше, угу? Тільки скажіть Лорі, щоб записала вас на зручний час.

— Навіщо?

— Нога, — сказав Джордж. — Болить, правда ж?

— Не те щоб дуже…

— Стю! — Френні сіла на ліжку. — Що в тебе з ногою?

— Поламана, погано зрослася, перевантажена, — сказав Джордж. — Кепська справа. Але поправна.

— Ну… — почав Стю.

— Ніяких «ну»! Дай я подивлюся, Стюарте! — бганка-забаганка повернулася.