Ту вечірку всі її учасники запам’ятають надовго. Прощальну вечерю влаштовували гуртом. Столи, які повиносили з-під навісу їдальні, поставили підковою у саду під лимонними деревами. На тих деревах плоди висіли так рясно і низько, що можна було, не підводячись з лавки, зривати свіжу духмяну закуску до коньяку.

На вечірку зібралися майже всі учасники прес-туру. За винятком хіба що Шкурланда, який ніяк не міг насититися молодим медом своєї юної Оленки, та ще Серьоги. Бо після того, як він звабив Миколину коханку, Серьога уникав колективних застіль, побоюючись чоловічого остракізму. Саша, набравши харчів на дві тарілки, поніс їх у номер. Серьога ж нашвидкуруч повечеряв за окремим столиком і, шепнувши Ліді, яка сиділа поруч із Здоровилом, щоб довго не барилася, пішов до себе в будиночок.

Всідалися за наперед визначеною чоловіками схемою. Так, щоб між двома мужчинами сиділи дві жінки. І не будь-які, а саме ті, яких уподобали наферомонені самці. Дарма, що далеко не всі учасниці прес-туру були схильними до блуду. Адже їхали в подорож у надії відпочити не лише від сімейних клопотів та щоденного стояння уранці і ввечері біля кухонного мартену, а й від постійних чоловічих сексуальних домагань.

До прощального столу позносили усі привезені з дому і куплені вже в Туреччині спиртні припаси. Замість обіцяних шашликів, на вечерю їм подали смажені на решітці ніжки Буша. Однак і таким делікатесом усі були задоволені. Бо після семиденного харчування переважно свіжими овочами, впереміш зі смаженими яйцями та соєвими сосисками, залюбки з’їли б навіть чорта. Що ж до напоїв, то Петро Здоровило виставив пляшку фірмового «Холодного яру», Микола — пляшку «Традиційної», Лєночка з Олексієм «Лугу нову», Зоя й Валентина, у яких після стамбульських мандрів виявилися однакові смаки, — по пляшці «Борисфену». Одеситки Ріта і Лія Удюка — місцеву ракію. Навіть Штопори, на що після Ларисиних вибриків ніхто вже й не сподівався, принесли коньяк і пляшку сухого вина.

За розмовами якось непомітно були випиті коньяк і горілка. Тільки мелькнув непоганий «сухарик». Одеситки, які налягали на розбавлену мінеральною водою каламутну, схожу на молоко ракію, пропонували своє пійло усім бажаючим. Микола теж скуштував тієї суміші. Але присмачений анісовою есенцією напій не припав йому до вподоби. Тож Микола послав молоденького оператора Льошу по випивку до бару.

Веселе товариство ріділо без зайвого шуму. Раз-по-раз його тихцем покидали пари, щоб усамітнитись подалі від сторонніх очей.

І лише Зоя протягом усього вечора ніяк не могла заспокоїтись. Навіть добряче випивши, вона все продовжувала нарікати:

— Ну, Саша, ну Шкурланд! Хоч би в останній вечір відірвався від своєї мурзилки й посидів з народом!

— Та заспокойся ти, Петрівно. Навіщо він тобі здався, той Шкурланд? — урезонювала подругу Валентина. — У чоловіка любов. Йому не до нас.

— Але ж відписуватися за поїздку доведеться нам, — не вгавала Зоя. — Я ж не напишу в газеті, що система «Усе включено» передбачає не лише харчування та випивку, а ще й юну коханку для Шкурланда на десерт.

— Еге, та ти ревнуєш! — втрутився у розмову Микола.

— І зовсім не ревную, — тамуючи образу невдоволеної самиці, відказала Зоя. — Просто совість треба мати. Злупив із нас такі бабки, за які можна було купити путівки у той же самий «Едем», «Олімпос палас» або «Джастін» і не тинятися, як ті старці з одного готелю у інший, в надії, що нас поселять і нагодують. А тепер, замість того, щоб, бодай, попросити пробачення, зачинився у номері з молоденькою коханкою.

— Усе ти правильно сказала, — мовив Петро Здоровило, який до часу мовчки слухав балачки колег. — Одного не розумію, до чого тут молода коханка? Мені таку, то й я плював би з лимонного дерева на усе чесне товариство.

— То може я її заміню? — припала до Петрового плеча Ліда, яка все ще намагалася пробудити у Миколи ревність. Бо після того, як у Серьоги поцупили флакончик з феромонами, шалений потяг до нього згас так само раптово, як і з’явився. Ніби Ліді сім баб пошептало. Але той не помічав довкола себе нікого, крім довгокосої буковинської красуні Ауріки, яка горнулася до Миколи так, ніби усе життя прожила з ним у любові та злагоді.

— І не боїшся, що Петро розчавить тебе своїми центнерами? — куснула Ліду Аурічина сусідка Ольга. Після учорашнього ретельного знайомства зі Здоровиловими апартаментами, вона цілком справедливо заявляла на їхнього господаря свої права й тулилася до Петра з іншого боку.

— А я молитву жіночу прочитаю, — навмисно дуже голосно і задерикувато відповіла Ліда. — Знаєш таку: «Дай Боже витримати й отримати максимум задоволення!»?

— Друзі, годі лаятися! — спробувала залагодити неприємну ситуацію самозакохана одеська поетка Лія Удюка. — Давайте, я вам ліпше свої нові вірші почитаю. Ось послухайте, — вона відсьорбула з бокала каламутної ракії й почала, натхненно підвиваючи у кінці кожного рядка:

По тих словах Зоя тихенько схлипнула. Микола ж, у якому прокинувся талант пародиста, витягуючи з кишені кулькову ручку, звернувся до товариства:

— Люди добрі, дайте клапоть патеру!

Хтось передав пару паперових серветок і він почав щось гарячково записувати.