Коли з тилами було покінчено й Ауріка повернулася догори обличчям, Миколі пересохло у роті, а тілом прокотилася легка дрож. Він ледве пересилив себе, щоб не припасти до жінки поцілунком. Кілька разів глибоко вдихнув, щоб пригамувати душевний трепет. Потім пшикнув з балончика на шкіру і тремтячими пальцями почав втирати рідину. Те тремтіння передалось Ауріці й перетворилося на легкий щем у персах і ще десь глибоко між ногам. І чим довше над її тілом чаклували сильні чоловічі руки, тим сильнішим ставало її бажання.

Микола працював, не покладаючи рук і не обминаючи жодного клаптика її прекрасного тіла. Ті всюдисущі пальці й долоні спускалися усе нижче і нижче. Якось непомітно, самі по собі кудись утекли зі стегон малесенькі трусики і він став сильніше відчувати запах розпашілої жіночої плоті. Той запах розбудив між його ногами чоловічу силу. Та ще й таку потужну, як у далекій юності.

Миколі закортіло припасти до Ауріки губами, й обціловувати її, де можна й не можна. І ось саме в ту мить, коли він уперше легесенько торкнувся губами її прекрасного тіла, з гуркотом відчинилися вхідні двері й з коридору почувся п’яний голос Івана Протяга.

— Не поняв! Чого це у мене відімкнено?

Микола лише встиг прикрити Ауріку простирадлом, як той же голос, але вже у кімнаті запитав:

— А що це ти робиш у моєму номері?!

— Отямся, Іване, тут я живу, — відповів Протягові Микола, затуляючи собою Ауріку.

— Ні! Тут я живу! — стояв на своєму Іван.

— Ти живеш у будиночку поруч, — втовкмачував п’яному Микола.

— Це ти живи поруч! — затявся пан Протяг. — А мені й тут зручно.

— Іване, іди до себе. Тобі спати пора, — спокійно, але твердо наполягав Микола.

— А ти мені не вказуй, що пора, а що не пора! — огризався той.

Раптом Протяг помітив, що хтось лежить на ліжку під простирадлом.

— Кого це ти там ховаєш?! — як на п’яного, Іван аж занадто вправно ухопив простирадло за ріжок, зірвав з Ауріки і його погляду відкрилося абсолютно голе смагляве тіло юної богині.

— Та ви тут трахаєтеся! — вигукнув незваний гість. — І не соромно?! У вас же сім’ї удома!

Микола, у якого увірвався терпець, ухопив Протяга за шкірку й виштурхав на ганок. Але той ще довго не міг заспокоїтись. Гупав у двері ногами. Щось кричав про розпусту. Вгамувався лише тоді, коли на той лемент надійшов Іванів сусід по будиночку й повів п’яного мораліста спати.

Але нашим героям було від того не легше. Уся чарівність весняної ночі, яка обіцяла їм обом щастя, розвіялась, мов туман, залишивши на згадку солодкий душевний щем. І той щем, провівши Ауріку додому, Микола ще довго вгамовував, плаваючи у холодному басейні, в якому утопали яскраві тропічні зорі.