Книги

Пригоди українців у Анталії

22
18
20
22
24
26
28
30

— Як ваша засмага?

— Вже краще, але ще болить.

— На ніч змащу вас чудодійним засобом і до ранку опіки як рукою зніме. Навіть сліду від них не залишиться. А знаєте, що, — подумавши запропонував Микола. — Ходімо до мене. Просто зараз.

— А це зручно? — трохи сором’язливо запитала вона.

— Цілком, — відповів Микола. — Я у номері один. Тож ніхто підглядати не повинен. А мені можете довіряти. Я вас ніколи не скривджу.

— Я вам вірю. Але що подумають інші?

— А їм яке діло, до того, що до мене у гості прийшла найпрекрасніша із жінок?

Коли вони зайшли до кімнати, Ауріка відчула якусь незрозумілу ніяковість.

— Роздягайтесь і влаштовуйтесь як удома, — тремтливим голосом припрошував Микола, розстеляючи одне з ліжок. — А я тим часом розберуся у своїх припасах. О, саме те, що треба, — узяв до рук аерозольний балончик.

Ауріка стояла посеред кімнати, не рухаючись.

— Чому не роздягаєтеся? — запитав він. — Можна подумати, що я вас ніколи в купальнику не бачив.

— Одна справа на пляжі, — відповіла вона, — а в чоловічому готельному номері — зовсім інша.

— Але не можу ж я обробляти ваші опіки крізь одяг. Тим більше, я вже вам якось пояснював, що від дотику до тіла чоловічих рук не вагіт…, — Микола осікся на півслові, раптом зрозумівши що сказав безтактність.

— Я б і рада завагітніти, та не можу, — зі сльозами у голосі відповіла вона.

— Гаразд, заспокойтеся, — винувато мовив Микола. — Я не хотів вас образити.

— Та це я винна, — заспокоювала його Ауріка. — Прийшла по допомогу, а сама… — І подумавши, мовила: — Тільки відверніться. — А за якийсь час Микола почув:

— Тепер можна.

Коли він повернувся, то мало не вигукнув від захвату. У тьмяному освітленні електричної лампочки, на білосніжному простирадлі він побачив засмаглу, прекрасну, як сама досконалість, жінку-німфетку, яка в самих лише трусиках-стрінгах лежала донизу обличчям.

«Не даремно ж кажуть, що маленький песик завжди щеня», — подумалось Миколі.

Із балончиком у руці він якось аж дуже обережно приступився до ліжка, сів скраєчку й почав пшикати на червонувато-коричневу спину, а потім легесенькими дотиками пальців втирати у шкіру маслянисту рідину.