— Підростеш — дізнаєшся. А зараз зробимо так: Вадим ретельно перевіряє Жорині зв’язки у виконкомі. З кимось він напевно контактував останнім часом… І не раз. Треба негайно розшукати на комутаторі “слухача”. Навряд чи там щось надрозумне придумали. Доручи кільком тямущим хлопцям ревізію мережі. Певен, є незареєстрована відпайка. Це теж терміново, але паралельно з основним розслідуванням. Іще одне, хлопці… Зверніть увагу, чи не виявлять себе особи, котрих дужа розтривожила історія з Деркачами. Все ж таки це не Палермо. Початківці, так би мовити. А я тим часом, власне, над вбивством поміркую. Щось тут не в’яжеться…

Вадим підвівся:

— Можна йти?

— Так. І постав машину на службову стоянку виконкому — можливо, вона мені знадобиться.

Вадим акуратно пробіг по підступних диктових дошках і вислизнув на вулицю.

Сагайда підійшов до. вікна, відхилив фіранку й уважно оглянув подвір’я.

— Як старанно тебе “пасуть”? — поцікавився Матвій Петрович.

— Коли як. Досі я був впевнений, що то Деркачеві штучки. Психологічний тиск. Він же до мене підкочувався.

— Он як? Відкрито?

— Не зовсім. Через Тетяну. Вона з Деркачихою товаришувала.

— Ще цікавіше! І як же він “підкочувався”?

— Та все на сімейні посиденьки кликали. А мене щось здорово стримувало — навіть тоді, коли я нічогісінько не знав про рекет…

— Ти вибач, що втручаюся в інтим… Але скажи чесно: у вас з Тетяною— остаточно?

— Хіба з моєю собачою службою буває щось остаточно?

— Не перебільшуй, — почухав потилицю Шеремет, а тоді спохмурнів. — “Хвіст” за собою сьогодні помітив?

— Начебто ні, — мовив Сагайда і знову глянув у вікно.

— Не втрачай пильності. Обережність не завадить.

Сагайда вже й ногу на підвіконня поставив, коли Матвій Петрович раптом спитав:

— Ти коли сьогодні з Тетяною побачишся?

— Я й сам хотів би це знати, — здивовано глянув на нього Сагайда.