Вона переступила через нього, рушивши до Рене, яка схилилася у прочинених водійських дверях. Коли Гарпер підійшла, жінка гойдала Ґілберта Клайна в обіймах. Кров досі струменіла з відкритої рани у нього на шиї, але вже зовсім мляво. Переднє сидіння було все в крові.

Гарпер відзначила — майже відсторонено — відтяту руку, яка й досі стискала пістолет, обережно покладену на панель приладів. Рене завбачно підняла обрубок і помістила туди, де Мальборо нізащо б не дістав свій «ґлок», якби надумав його повернути.

— Ми майже дочитали «Небезпечні мандри», — промовила Рене. — Ґіл казав мені, що ніколи б не подумав, що йому так сподобається історія про балакучих звіряток. А я відповіла, що життя дивна штука. Я от ніколи б не подумала, що закохаюся в чоловіка, який крав автівки.

Рене не плакала й говорила напрочуд чітко.

— Він замкнув дроти, щоб завести вантажівку. Ми не знайшли ключів. Поки він це робив, то сказав, що це найкраще ілюструє правдивість твердження, що злочинці, щойно їх випускають з в’язниці, беруться за старе. Сказав, що шкодує, бо мимоволі довелося підвищити рівень рецидивізму. Я хіба за якусь мить втямила, що він жартує. Стриманий був, не те слово. На власні дотепи навіть не усміхався, куди вже там засміятися. Годі було вгадати, коли він жартує. Ох, Гарпер, мені без нього жити не хочеться. Я почуваюся, наче все життя прожила, не відчуваючи смаків. А тоді в таборі з’явився Ґіл, і все змінилося. Усе почало смакувати. А тоді цей покидьок застрелив його, і тепер Ґіл мертвий, а я повернуся до життя без барв та смаків. Не знаю, чи здатна на це.

Гарпер раптом закортіло дібрати потрібні слова. Хтозна, може, такі й були, проте вона ледь трималася на ногах, паморочився мозок, і з голови повилітали геть усі думки. Натомість вона пригорнула Рене рукою і незграбно поцілувала її у вухо. Рене заплющила очі, схилила голову й тихо, довірчо заплакала.

Мальборо-Мен скрикнув.

Гарпер розвернулася і побачила Еллі, яка стояла над чоловіком. Дівчина знову тримала брата на руках. Вона спинилася, подумалося Гарпер, щоб добряче копнути Мальборо в ребра.

— Ах ти ж сука недобита, ти горітимеш, а я ще подрочу на твої обвуглені цицьки! — кричав Мальборо-Мен.

— Як захочеш подрочити, — відказала Еллі, — доведеться навчитися це робити лівою рукою, каліч.

— Він не заслуговує жити, — промовила Рене, витираючи обличчя. — Після того, скільки людей загинуло. Це несправедливо.

— Хочеш, я прикінчу його? — озвався Пожежник. Гарпер навіть не здогадувалася, що він вже спустився і стояв позаду неї. Він і сам похитувався, і виглядав так само кепсько (може, навіть і гірше), як вона почувалася. Піт стікав його змореним, блідим обличчям. Проте очі в нього були темними, як вороняче крило, й цілковито спокійними.

Він узявся за пожежну сокиру, яка стояла зіпертою на автівці.

Рене все обміркувала, а тоді захитала головою.

— Ні. Усе-таки ні. Гадаю, я надто слабка й дурна, бо не можу поквитатися, поки є нагода.

— Як на мене, це робить тебе якою завгодно, та тільки не слабкою. Аж ніяк, — відповів Пожежник. Він озирнувся на Еллі, яка долучилася до них. — Еллі, тобі доведеться вести вантажівку. А ще знайти місце неподалік, де всі ви зможете сховатися. Я зустрінуся з вами пізніше.

— Що ти таке торочиш? — запитала Гарпер. — Ти їдеш із нами.

— Не зараз. Пізніше.

— Джоне, це ідіотизм. Тобі не можна лишатися самому. Ти ледве стоїш.

Він відкинув цю заувагу, захитавши головою.