Гарпер підвелася, думаючи: «Я жбурну й поцілю у нього вогнем та врятую своїх друзів». Вона знову подумки завела пісню, виспівуючи без слів. Драконяча луска на долоні потрохи яскравішала, розжарюючись, немов нитка в лампочці. Проте рука гуділа від болю і все ніяк не загорялася. Поки Гарпер чекала на перші спалахи полум’я, Мальборо-Мен випростався, однією ногою став на підніжку, просунув пістолет крізь вікно і вистрілив.

Рене заклякла, підвела голову, зиркнула на перед вантажівки, а тоді кинулася долілиць, розпластавшись на даху автівки.

Від драбини їх відділяло дванадцять футів.

Гримнула рушниця Еллі. Серед кола каменів ховалося шестеро чоловіків зі зброєю, дівчина тримала їх на місці, не даючи нікуди поткнутися з-за брил. Еллі вилаялася та заклала в гвинтівку новий набій.

Мальборо-Мен припав до боку вантажівки й щез з-перед очей. Зі свого місця Гарпер не могла побачити, де той подівся. Як і Рене. Та він причаївся десь там — поволі крадучись попід вантажівкою, поки не зможе вилізти на дах і пристрелити Рене Ґілмонтон.

Поряд з Гарпер виріс Нік, вдивляючись униз із заспаним, непрочуманим виразом. Вона взяла малого за плече й повернула до себе, пригорнувши обличчям до грудей, так само, як майже рік тому Реймонда Блая — хлопчика, якому кортіло визирнути у вікно і подивитися, що коїться на шкільному подвір’ї. Гарпер не хотілося, щоб Нік бачив те, що відбуватиметься далі — хоча сама вона не могла відвести погляд.

Рене нишком лежала на даху пожежної вантажівки. Рухалася лише її права рука — нею вона намагалася намацати щось поряд із собою. Пальцями Рене знайшла краєчок відсіку, який відчинила, коли шукала, як запустити драбину. Жінка потягнулася всередину і вхопилася за держак пожежної сокири.

Мальборо-Мен рвучко вискочив, наче Пилип з конопель, по-звірячому вишкірившись і водячи дулом пістолета увсебіч. Рене опустила сокиру на його зап’ястя, і він з криками відстрибнув назад. Його рука так і зосталася на даху, міцно тримаючи руків’я пістолета. Рене пожбурила її геть, змахнувши лезом сокири. Права рука Мальборо полетіла, щезнувши з очей.

Мальборо заскімлив: його тихий, низький крик, повний люті та болю, лунав, наче відгомін з дна колодязя.

Рене стала навколішки на краю даху. Вона повернула голову й глянула у бік кабіни. Щось прокричала, однак Гарпер була задалеко, щоб розчути. Їй здалося, що жінка гукала Ґіла. Рене просиділа так, здавалося, довгу мить, хоча насправді збігло всього кілька секунд. Тоді вона розвернулася і знову взялася за кривошип, тепер уже мляво його крутячи.

Мальборо-Мен кричав і кричав, не спиняючись.

«Фрейтлайнер» скреготливо порснув повітрям і почав здавати назад. Будівля церкви знову задрижала, коли авто витягло плуг з проробленої діри, волочачи за собою уламки в бік футбольного поля.

Вантажівка від’їхала від каплиці на п’ятдесят ярдів, а тоді з ляском спинилася. Зусиллями Джеймі на лобовому склі автівки тепер красувалося павутиння з тріщинок. Гарпер раптом спало на думку: Джеймі вдалося поранити Джейкоба, добряче зачепити. Можливо, вона майже прикінчила його.

Еллі пожбурила гвинтівку і присіла навпочіпки.

— Порожньо! — вигукнула дівчина. — Набої скінчилися.

Ручки пожежної драбини виринули збоку, поволі здіймаючись до поруччя. Пожежник підвівся, злегка хитаючись, потягнувся через край та вхопив її, вирівнюючи.

— Ходу. Спускаймося. Уже. Ти перша, — промовив Пожежник, кивнувши до Гарпер.

— Нік... — почала вона.

— Еллі доведеться посадити його собі на спину.

— Він у мене, — відповіла дівчина, підповзаючи помостом до Ніка.