Але, щойно підвівшись, він захитався і ледве не впав. Гарпер помітила, як затріпотіли його повіки. У цій позі Джон нагадував їй дівча-інженю з музичних комедій 40-х років, яке намагається привабити любчика. Якусь мить неможливо було опиратися враженню, що він от-от поточиться і полетить, перечепившись через залізні поручні, в діру в центрі вежі та щезне у задимленій темряві.

Джеймі вхопила його за лікоть до того, як він встиг перелетіти через поруччя. Гарпер скрикнула, відпустила руку Еллі й поповзла помостом до нього. Коли вона вже була поряд, Джон знову опустився на одне коліно.

Гарпер доторкнулася до його щоки і відчула липкий піт.

— Дзвін зараз б’є? — ледь розбірливо пробурмотів Джон.

— Ні, — відповіла вона. — Саме зараз — ні.

— Господи. Отже, це у мене в голові так гуде, — він притис долоні до скронь. — Здається, мене зараз знудить.

— Навіть не намагайся встати.

— Ми мусимо їх відігнати, якщо таки хочемо звідси вибратися.

— Лишайся на місці. Переведи подих. Користі з тебе буде мало, якщо відключишся.

Вона відпустила його руки й підвелася, вкладаючи усе серце в безмовну пісню. Її права рука обернулася на вогненну шаблю. Викусіть ложечку цього, вилупки.

Гарпер пожбурила вигнуте лезо блакитного полум’я в нічну темряву. Воно просвистіло, викрешуючи у повітрі блискотливі латки вогню, і неприродно крутнулося, завернувши за край даху і непомітно опустившись на «сілверадо інтимідейтор». Залунали крики, коли капот авто розірвало у яскравому спалаху світла.

Кулі задзеленчали об дзвін, барабанили по перилах та з сердитим виттям, немов люті оси, пролітали повз них. Гарпер припала додолу, з її полум’яної руки валив дим.

Одна з куль поцілила в линву, на якій висів дзвін, і розітнула її, лишаючи всього декілька волокон. Велетень гойднувся, видавши кволий дзеленькіт. Ті останні кілька ниток, що втримували його, з мелодійним звуком луснули, наче гітарні струни. Дзвін упав у чорний отвір. За якусь мить з лунким «ДЗЕНЬ», від якого здригнулося повітря, він ударився об підлогу церкви. Від удару в них перед очима задрижали клуби диму, а Гарпер позакладало вуха.

Нік підвів голову і збентежено роззирнувся. Удар дзвона був таким гучним, подумалося Гарпер, що навіть глухого пробудив.

— О Господи, тепер ще що за хрінота!.. — закричала Джеймі, вдивляючись на північ, а тоді поквапилася повз Пожежника до іншого краю вежі.

Джейкоб.

«Фрейтлайнер» розвернувся, примірившись на північний бік церкви. З рипучим ревінням вантажівка загуркотіла вперед, опустивши плуг і прямуючи в каплицю.

Джеймі підвелася, спираючи гвинтівку на плече. Вистрілила. На кабіні вантажівки креснула біла іскра. Дівчина смикнула засув, і на землю вистрибнув порожній набій — ясний полиск латуні. Джеймі заклала наступний набій і вистрелила знову. Лобове скло вкрилося блакитною тріщиною. Вантажівка вильнула вліво, і Гарпер подумала: «Попався». Але тоді «фрейтлайнер» перемкнувся на вищу передачу і, промчавши останні п’ятдесят футів, протаранив стіну каплиці.

Гарпер відкинуло на кам’яну балюстраду. Відчуття було таким, наче велетенська невидима рука вхопила згори будівлю, відірвавши її від фундаменту, й порухом посунула на кілька футів південніше. Задній кут будівлі, який виходив на північ, завалився. У повітря здійнялися гуркіт обваленого шиферу і тріскіт потрощеного дерева. Велика охоплена полум’ям купа уламків посипалася на перед «фрейтлайнера», поховавши плуг у звивистих хмарах диму та розкришених уламків. Вежа затремтіла від удару. Джеймі відступала, щоб відкрити затвор свого «22-го», коли поштовхом її відкинуло у повітря. Дівчина налетіла на металеві перила, які обгороджували центральний отвір. Вона впустила гвинтівку, змахнувши руками у спробі за щось вхопитися... але марно.

— Джеймі! — закричала Еллі вслід дівчині, яка понівечила їй обличчя. Через Ніка вона нізащо не змогла б підхопитися, та й на це не було часу.