— Власне… — я підняв руку, знову його перериваючи. — Я обдумав вашу пропозицію ще трохи, і мені доведеться її відхилити. Краще я знайду яйце сам, спасибі. — Я встав. — Ви і інші «шестірки» можете піти нахер.

Сорренто почав сміятися. Довгий, щирий сміх, який був більш, ніж трохи тривожним.

— О, ти неймовірний! Це було так добре! Ти справді переконав нас, малий! — Коли його сміх затих, він сказав: — Ось відповідь, яку я очікував. Отже, дозволь мені зробити нашу другу пропозицію.

— У вас є ще одна? — я сів і поклав ноги на стіл. — Добре. Валяйте.

— Ми перерахуємо п’ять мільйонів доларів безпосередньо на твій рахунок в ОАЗі прямо зараз, натомість ти проведеш нас до Перших воріт. Це все. Тобі треба тільки дати нам детальні покрокові інструкції як зробити те, що ти вже зробив. Далі ми самі. Ти зможеш продовжувати пошуки яйця самотужки. І наша угода буде залишатися в цілковитій таємниці. Нікому не потрібно про неї знати.

Визнаю, на секунду я задумався. П’ять мільйонів доларів вистачило б мені на все життя. І навіть якщо я допоможу «шісткам» пройти Перші ворота, немає жодної гарантії, що вони зможуть пройти двоє інших. Я досі не був певен, чи зможу це зробити.

— Повір мені, синку, — сказав Сорренто. — Тобі варто прийняти цю пропозицію. Поки ще можеш.

Його батьківській тон безмежно роздратував мене, і це допомогло прийняти рішення. Я не міг продатись «шісткам». Якщо я це зроблю, і вони якимось чином виграють змагання, я буду відповідальним. І я не зможу з цим жити. Сподіваюся, що Ейч, Арт3міда та інші мисливці почуватимуться так само.

— Я пас, — я забрав ноги зі столу і встав. — Дякую за ваш час.

Сорренто подивився на мене з сумом, тоді жестом показав знову сісти.

— Насправді, ми не зовсім закінчили. У нас є для тебе фінальна пропозиція, Парзівалю. І наостанок я залишив найкращу.

— До вас не доходить? Ви не можете мене купити. Тому відмахайтеся. Прощавайте. До. Побачення.

— Сядь, Вейде.

Я завмер. Він щойно використав моє справжнє ім’я?

— Так, — гаркнув Сорренто. — Ми знаємо, хто ти. Вейд Оуен Воттс. Народився дванадцятого серпня дві тисячі двадцять четвертого року, обоє батьків померли. І ми також знаємо, де ти. Проживаєш з тіткою, в трейлерному парку на Портленд-авеню, сімсот, Оклахома-Сіті. Блок п’ятдесят шість ка, якщо бути точним. За даними нашої команди спостереження востаннє тебе бачили, коли ти заходив у трейлер тітоньки три дні тому, і відтоді не виходив. Це означає, що прямо зараз ти досі там.

Прямо позаду нього відкрилося вікно відеоспостереження, показуючи наживо стеки, де я жив. Вид був з повітря, можливо, зйомка велася з літака або супутника. З цього кута вони могли спостерігати тільки за двома основними виходами трейлера. Отже, вони не бачили, як я щоранку виходив через вікно в пральні, або щовечора через нього повертався. Вони не знали, що насправді прямо зараз я був у сховку.

— Ось де ти, — сказав Сорренто. Повернувся його приємний, поблажливий тон. — Тобі потрібно більше виходити на вулицю, Вейде. Це не здорово проводити весь свій час у закритому приміщенні. — Зображення збільшилося кілька разів, приближаючи трейлер тітки. Тоді переключилося в режим теплобачення, і я побачив яскраві контури більш ніж десятка людей, дітей і дорослих, які сиділи всередині. Майже всі вони були нерухомі, ймовірно, увійшли в ОАЗу.

Я був надто приголомшений, щоб говорити. Як же вони мене знайшли? Передбачалося, що ніхто не може отримати інформацію про обліковий запис ОАЗи. І моєї адреси навіть не було в профілі. При створенні аватара її не обов’язково було вказувати. Тільки ім’я і малюнок сітківки ока. То як вони дізналися, де я живу?

Якимось чином вони отримали доступ до моїх шкільних записів.

— Твоїм першим поривом зараз може бути вийти і втекти, — сказав Сорренто. — Закликаю тебе не робити цієї помилки. Трейлер в даний час підключений до великої кількості вибухівки. — Він витягнув щось схоже на пульт дистанційного керування з кишені і підняв його. — І мій палець на детонаторі. Якщо ти вийдеш з цієї чат-сесії, через декілька секунд помреш. Ти розумієш, що я тобі кажу, містере Воттс?