— Догнав, — сказав він. — Спасибі, друже.

— Щасти.

Коли вікно дзвінка погасло, я задався питанням, як ми з Ейчем зможемо залишитися друзями під час всього, що чекає на нас попереду. Жоден з нас не хотів працювати в команді, тож від цього моменту ми прямі конкуренти. Чи я з часом шкодуватиму, що допоміг йому сьогодні? Чи злитимуся, що мимоволі привів його до схованки Мідного ключа?

Я відкинув ці думки і відкрив мейл від Арт3міди. Це був старомодний лист.

Дорогий Парзіваль,

Вітаю! Бачиш? Ти тепер знаменитий, як я і казала. Хоча, схоже, ми обоє тепер в центрі уваги. Трохи страшно, еге ж?

Дякую за пораду грати на лівій стороні. Ти мав рацію. Якимось чином це спрацювало. Але не думай, що тепер я тобі щось винна, містер. :-)

Перші ворота були досить шаленими, скажи? Зовсім не те, що я очікувала. Було б круто, якби Галлідей дав мені можливість грати Еллі Шіді, але що поробиш!

Ця нова загадка справжня головоломка, чи не так? Сподіваюся, її розшифрування не займе ще п’ять років.

У будь-якому разі, я просто хотіла сказати, що це була велика честь зустрітися з тобою. Сподіваюся, що наші шляхи знову перетнуться найближчим часом.

Щиро,

Арт3міда

P.S. — Насолоджуйся першим місцем, друже. Це не надовго.

Я перечитав її повідомлення кілька разів, посміхаючись, наче дурненький школяр. Тоді набрав відповідь:

Дорога Арт3мідо,

І тебе вітаю. Ти не жартувала. Суперництво справді відкриває у тобі нові можливості.

Можеш не дякувати за пораду грати з лівої сторони. Ти тепер точно мені винна. ;-)

Нова загадка легесенька. Якщо чесно, думаю, я вже її розгадав. Що стримує тебе?

Для мене теж було честю зустрітися з тобою. Якщо коли-небудь захочеш повисіти в чат-кімнаті, дай мені знати.

Нехай з тобою буде Сила,