— Ну, коли я побачив твоє ім’я в усіх новинах минулої ночі, мені спало на думку, що, скільки я тебе знаю, ти ніколи не мав грошей, щоб багато подорожувати. Будь-куди, насправді. Тому я зрозумів, якщо ти знайшов схованку Мідного ключа, він мав бути десь близько до Людуса. Чи, може, навіть на Людусі.

— Чудова робота, — відповів я, справді маючи це на увазі.

— Не зовсім. Я годинами думав своїм крихітним мозком, перш ніж нарешті здогадався обшукати карту Людуса на поверхневі особливості, описані в модулі «Tomb of Horrors». Як тільки я це зробив, все інше стало на свої місця. І ось я тут.

— Мої вітання.

— Так, це було досить легко, після того, як ти вказав мені правильний напрямок. — Він озирнувся через плече на гробницю. — Я шукав це місце багато років, а воно весь цей час було за кілька хвилин ходи від моєї школи! Я відчуваю себе повним ідіотом, що сам про це не здогадався.

— Ти не ідіот, — сказав я. — Ти розшифрував Лімерик самостійно, інакше ти б навіть не знав про модуль «Tomb of Horrors», правда?

— То ти не розлючений? — спитав він. — Що я скористався інсайдерською інформацією?

Я похитав головою.

— У жодному разі. Я б зробив те саме.

— Ну, незважаючи на це, я в боргу перед тобою. І я цього не забуду.

Я кивнув у бік гробниці позаду нього.

— Ти вже був усередині?

— Так. Я піднявся сюди, щоб зателефонувати тобі, поки чекаю, щоб сервери оновились опівночі. Гробниця зараз порожня, бо твоя подруга Артеміда вже пронеслась тут сьогодні.

— Ми не друзі, — відповів я. — Вона просто з’явилася через кілька хвилин після того, як я отримав ключ.

— Ви билися?

— Ні. Гробниця не дозволяє PvP. — Я глянув на час. — Схоже, перед оновленням тобі треба вбити ще кілька годин.

— Так. Я вивчаю оригінальний модуль «D & D», намагаюся підготуватися, — сказав він. — Хочеш дати якісь поради?

Я посміхнувся.

— Ні. Не дуже.

— Я так не думаю, — він помовчав кілька секунд. — Слухай, я повинен тебе дещо запитати. Хто-небудь у твоїй школі знає ім’я твого аватара?