2 У цій битві (при Мальплаке. — М. Р.) двадцять вісім тисяч сімсот чоловіка лягло не на полі, як каже один історик, а в крові й болоті. Їх порахував маркіз де Кревкер, ад’ютант маршала де Віллара, якому доручено поховати мертвих. Див. «Доба Людовіка XIV», рік 1709.

Зауважте, що в битві при Замі, між Публієм Сціпіоном та Ганнібалом, були французи, що служили в карфагенському війську, за Полібієм. Цей Полібій, сучасник і друг Сціпіона, каже, що кількість людей з обох боків була рівна; кавалер де Фолар з цим не згоден; він гадає, що Сціпіон наступав колонами. Але це, видима річ, не так, бо Полібій каже, що загони билися все рукопаш; віддаємо це на суд ученим.

Nota bene, що при Фарсалі в Помпея було п’ятдесят п’ять тисяч вояків, а в Цезаря двадцять дві тисячі. Різанина була велика, двадцять дві тисячі цезарівців, по впертому бої, перемогли п’ятдесят п’ять тисяч помпейців. Ця битва вирішила долю республіки і підбила під владу Нікомедового улюбленця Грецію, Малу Азію, Італію, Галлію, Іспанію тощо. Ця битва мала більше наслідків, ніж невелика Жаннина сутичка; але все ж таки це наша Жанна, наша Діва; будьмо вдячні нашому дорогому землякові, що порівняв подвиги цієї милої дівчини з подвигами Цезаря, не такого чеснотливого, як вона. Хіба шановні отці єзуїти не рівняли святого Ігнатія з Цезарем, а святого Франциска-Ксаверія з Олександром? Ті були схожі на тамтих якраз так само, як двадцять чотири Паскалеві старці на двадцять чотирьох старців з Апокаліпсису. Щоразу порівнюють будь-якого короля з Цезарем; пробачмо ж високолетному співцеві нашої героїні порівняння дрібненької сутички з битвами при Замі та Фарсалі.

3 Видимо, наш глибокодумний автор називає персами вояків Сеннахеріба, насправді ассирійців, з тої причини, що перси довгий час панували в Ассірії; але ми знаємо з певністю, що ангел Господній сам-один побив сто вісімдесят п’ять тисяч вояків Сеннахеріба, коли той насмілився наступати на Єрусалим; Сеннахеріб, побачивши всі ті мертві тіла, повернув назад. Сталося це, кажуть, р. 3293 від створення світу; проте деякі вчені думають, що ця дуже проста подія сталася 3295 p.; ми відносимо її до 3296 року, що далі й доведемо.

4 Це місце, очевидно, є наслідуванням Гомера. У Мільтона людську долю важать під знаком Терезів.

5 Натяк на погляди, викладені в книзі Кенеля, священика Ораторії.

6 Аврора Кенігсмарк — коханка польського короля Августа І і мати відомого графа Саксонського.

7 Роберт д’Арбріссель, засновник прекрасного ордену в Фонтевро: року 1100 він навернув на праву путь, немовби закинувши невід, одною проповіддю всіх гулящих дівчат у місті Руані. Він вигадав для себе новий спосіб мучеництва, а саме — спати щоночі між двома молодими черницями, щоб ошукати диявола, який, очевидно, добре відплатив йому. Він не любив салічного закону, бо настановив жінку за головного абата ченців і черниць того ордену.

8 За Платоном, людина створена була двостатевою. Таким з’явився Адам побожній Буріньйон та її наставникові Аббаді.

9 Цариця Савська одвідала Соломона і мала від нього сина, від якого, напевне, пішов рід царів ефіопських, як воно й доведено. Невідомо, що сталося з нащадками Олександра та Фалестри.

10 (В оригіналі — Птоломеєва сестра, тому у Вольтера й примітка: Клеопатра. — М. P.)

11 (В оригіналі — син основоположника Трої, тому й примітка: Ганімед. — М. P.)

12 Дурисвіти мають жезл Іакова; у магів є книга Соломона під титулами «Обручка» й «Ключ». Царські радники, чарівники при фараоновім дворі, що явили ті самі чудеса, як і Мойсей, звались Яннес і Мамбрес. Ми не знаємо ім’я піфоніси Ендорської, що викликала Самуїлову тінь, але кожному відомо, що таке тінь, а також і те, що жінка та мала дух Піфона, чи піфонічний.

13 Зороастр — власне ім’я його Зердуст — був великий чарівник, як і Альберт Великий, Рожер Бекон та шановний отець Грібурдон.

14 Набукаднетцар, Навуходоносор, син Набо-Полассара, халдейський цар, обложив Єрусалим, взяв його і закував у ланцюги Йоахіма, царя іудейського, відіславши його бранцем до Вавілона, року від створення світу 3429-го. Набукаднетцарові приснився сон, що його він забув; маги, астрологи й мудреці не могли того сна відгадати; тому Аріох, начальник охоронців царевої особи, дістав наказ позбавити їх життя; юний Даниїл розгадує сон і тлумачить його; сон той — то була прекрасна статуя й т. ін. Через деякий час по тому Набукаднетцар звелів поставити ідола з чистого золота, заввишки на шістдесят ліктів і завширшки на шість; зібравши весь свій народ, він примусив його вклонитись тому ідолові під звуки рогу, сурми, арфи, цівниці та гуслів; а коли Сідрах, Місах та Авденаго, молоді євреї, товариші Даниїлові, зреклись теє зробити, цар повелів укинути їх у піч, натоплену того разу всемеро більше, як звичайно; і вони вийшли звідти живі й здорові. Набукаднетцарові приснився ще сон: він бачив дерево велике й могутнє; верховіття його дотикалось неба, і птахи жили в гіллі. Один святий зійшов і крикнув: «Зрубайте дерево й пообрубуйте гілля!..» і далі таке. Даниїл знову витлумачив сон: він прорік цареві, що той буде відлучений від людей; що протягом семи років житиме він разом із тваринами, їстиме траву, як бики, поки волосся в нього не стане, як пір’я в орла, а пазури, як пташині; так воно й сталось. Тертулліан та св. Августін кажуть, що Навуходоносор уявив себе биком, захворівши на так звану «лікантропію». Через сім років до державця того вернувся розум, і він знову посів престол; він прожив тільки рік після свого одужання; але використав він його так добре, що св. Августін, св. Єронім, св. Єпіфаній, Теодорій та інші, згадані у Перерія, сподіваються на його спасіння.

15 Не треба плутати Георгія, опікуна Англії та ордену Підв’язки, із св. Георгієм-ченцем, убитим за народне повстання проти імператора Зенона. Наш св. Георгій — каппадокієць, полковник на службі у Діоклетіана, замучений, кажуть, у Персії, в місті Діосполі. Але ж у персів не було такого міста, отже пізніше мученицьку смерть його приточено до Мітілени, у Вірменії. У Вір­менії нема Мітілени так само, як нема Діоспола в Персії. Та в кожнім разі безперечно, що Георгій був кавалерійським полковником, бо кінь його при ньому в раю.

Пісня п’ята

1 Раніше говорили: sainte n’y touche[13], і говорили правильно. Ясно було, що це жінка, яка ніби ні до чого не торкається; а то вже спотворене слово — sainte Mitouche[14]. Мова дедалі вироджується. Я хотів би, щоб автор мав сміливість сказати «sainte n’у touche», як говорили батьки наші.

2 «Сатана» — слово халдейське, означає приблизно те, що «Аріман» — у персів, «Тіфон» — у єгиптян, «Плутон» — у греків», а в нас диявол. Тільки в нас його малюють з рогами. Див. сьомий том «De formе diaboli» превелебного отця Тамбуріні.

3 «Frappart» (я досить вільно переклав: гультяй. — М. Р.), дружній титул, яким звали один одного францисканці в XV сторіччі. Учені по-різному тлумачать етимологію цього слова; очевидно, воно означає сильного бійця, здорового забіяку, заво­діяку.