Un décrotteur à la royale
Du talon gauche estropié,
Obtint pour grâce spéciale
D’être boiteux de l’autre pied[11].
Св. Паріс таких-от чудес натворив щось із триста чи чотириста; коли б йому були дозволили, він воскрешав би мертвих; але втрутилась поліція; звідси відомий двовірш:
De par le roi, défense à Dieu
D’opérer miracle en ce lieu[12].
13 Галілей, основоположник філософії в Італії, був засуджений інквізиційним судом, посаджений у тюрму і зазнав дуже суворого ув’язнення не тільки як єретик, а й як невіглас, за те, що він довів рух Землі.
14 Юрбен Грандьє, луденський священик, засуджений соборною комісією на спалення за те, що вселив диявола в кількох черниць. Якийсь Ля Менарде був остільки дурний, що видав 1749 р. книгу, де намагався довести, що ті черниці справді-таки були одержимі.
15 Елеонора Галігаї, вельми видатна дівчина, довірена особа королеви Марії Медічі та її двірська дама, дружина Кончіно Кончіні, флорентійця, маркіза д’Анкр, маршала Франції, не тільки була обезголовлена на Гревському майдані 1617 p., як стоїть у «Скороченій хронологічній історії Франції», а й спалена, як відьма, а майно її віддано її ворогам. Знайшлося тільки п’ять радників, обурених цим страшним безглуздям, що відмовились бути на суді.
16 За Людовіка XIII парламент, під страхом засуду на галери, заборонив викладати будь-яку іншу систему, крім Арістотелевої, а далі заборонив блювотні ліки, не загрожуючи, проте, галерами ні лікарям, ні хворим. Людовік XIV у Кале вилікувався блювотними ліками, і постанова парламенту втратила свою силу.
17 Історія єзуїта Жірара та панни Ля Кадьєр достатньою мірою відома; єзуїта засудила на спалення як чарівника одна половина енського парламенту і виправдала друга.
18 Фонтевро, «Fons-Ebraldi», містечко в Анжу, за три милі від Сомюра, відоме прославленим жіночим абатством, збудованим главою ордену Робертом д’Арбріселем, що народився 1047 р. і помер 1117 р. Заснувавши свої скити в лісі Фонтевро, він обійшов босий ціле королівство, щоб схилити до каяття блудниць і закликати їх у свій монастир; він навернув тим способом на праву путь багатьох, між іншим, у городі Руані. Він переконав славнозвісну королеву Бертраду надіти рясу в Фонтевро і поширив свій орден по всій Франції. Папа Пасхалій II узяв його під опіку найсвятішого престолу р. 1106. Незадовго до своєї смерті Роберт дав титул генерала ордену жінці на ім’я Петронілла дю Шеміль, і висловив бажання, щоб на посаді генерала ордену завжди жінка заступала жінку, однаково керуючи як черницями, так і ченцями. Тридцять чотири чи тридцять п’ять жінок змінило до цього часу Петроніллу; серед них налічують чотирнадцять принцес, між ними п’ятьох із фамілії Бурбонів. Див. про це у Сент-Марта в четвертому томі «Gallia Christiana» та «Clypeus ordinis Fontebraldensis» панотця де ля Менферма.
19 Дуже можливо, що автор має тут на оці героїнь Аріосто й Тассо. Вони, певне, були не надто охайні; та рицарі не дуже-то додивлялися.
20 Англійці божаться: by god! God damn me! blood! тощо; німці: Sacrament; французи — словом, що відноситься до присягання італійців, як дія до знаряддя; іспанці: voto a Dios. Один гідний шаноби францисканець написав книгу про божіння у всіх народів, що буде, певно, дуже точна і дуже повчальна; вона оце друкується.
21 Haubert, aubergeon — панцир, кольчуга; складалась вона звичайно із залізних кілець, покритих іноді шовком чи білою шерстю; у неї були широкі рукави та нагрудник.
22 Braguettes, від braye, brасса. Ношено довгі гульфіки, що спускались від штанів; не раз була в них захована помаранча, що її презентували дамам. Рабле згадує про чудесну книгу під назвою: «Про гідність брагет». Це був відзначний привілей благородної статі. От чому Сорбонна клопоталась про спалення Діви, бо ж вона носила штани з брагетами. Шість французьких єпископів, з участю єпископа Вінчестерського, засудили її на спалення, і це було цілком справедливо; жаль, що це буває не досить часто; але ніколи не слід удаватися в розпач.
Пісня четверта
1 Як відомо, Вавилонську башту поставлено за сто двадцять років після світового потопу. Іосиф Флавій гадає, що її збудував Немрод чи то Немврод; сумлінний о. Кальме подав розріз цієї башти, доведеної до одинадцяти поверхів, і прикрасив свій «Словник» відповідними гравюрами, згідно з пам’ятниками; у книзі вченого єврея Jaleus сказано, що Вавилонська башта була двадцять сім тисяч кроків заввишки; це дуже вірогідно. Декілька мандрівців бачили уламки тієї башти.
Святий патріарх Олександр Євтихій запевняє в своїм Літописі, що будували ту башту сімдесят два чоловіки. То, як відомо, був час, коли помішались мови: уславлений Б е к о н знаменито доводить, що від єврейської мови найбільше слідів залишилось у фламандській.