7 Парламент Паризький тричі викликав гуком сурми короля, тоді ще дофіна, до мармурового столу, згідно з висновком королівського адвоката Маріньї (див. «Досліди» Паск’є).

8 Цей англійський принц — герцог Бедфорд, молодший брат Генріха V, короля Англії, коронованого, як король Франції, в Парижі.

9 Цей добрий Денис не є гаданий Денис Ареопагіт, а паризький єпископ. Абат Гілдуїн перший написав, що єпископ цей після того, як йому відрубано голову, ніс її в руках від Парижа до абатства, названого його ім’ям. Після того поставлено хрести на всіх тих місцях, де цей святий спинявся дорогою. Кардинал Поліньяк, переказуючи цю історію маркізі дю-Деффан, додав, що Денисові тяжко було нести свою голову тільки до першої зупинки, а дама та відповіла йому: «Звісно, в таких справах тяжкі бувають лише перші кроки».

10 Генріх V, король англійський, найбільший муж своєї епохи, швагер Карла VII, що з його сестрою був він одружений, умер у Венсені, визнаний за короля Франції в Парижі; його брат, герцог Бедфорд, урядував найкращою частиною Франції від імені свого небожа Генріха VI, також визнаного в Парижі за францу­зького короля парламентом, ратушею, судом, єпископом, цехами та Сорбонною.

11 Потон де Сентрайль, Ля Гір — великі полководці; Жан де Дюнуа — нешлюбний син Жана Орлеанського і графині Ангієнської; Рішмон — конетабль Франції, потім герцог Бретані; Ля Трімуйль — із знатної фамілії в Пуату.

12 Президент Луве — радник-міністр за Карла VII.

13 Ореол — це вінок із проміння, що святі мають завжди круг голови. Віроподібно, що він становить наслідування лаврового вінка, листки якого, розходячись, повивали голову героя начебто промінням; от чому дехто виводить слово ореол від laurum, laurеоlа; інші виводять його від aurum. Святий Бернард каже, що у дів цей вінок — золотий. Coronam quam nostri majores aureolam vacant, credo idcirco nominatam...

14 Жезл авгурів зовні був схожий на єпископський посох.

15 Цей Денис, патрон Франції — типовий чернецький святий. Він ніколи не був у Галлії. Див. легенду про нього у Філософськім словнику під словом Денис; звідти видно, що спершу висвятив його на єпископа афінського св. Павло; що він пішов одвідати Діву Марію і висловив їй співчуття з приводу смерті її сина; що потім він покинув єпископство афінське задля паризького; що його повішено, і він проповідував дуже красномовно з шибениці; що йому відрубано голову, щоб не дати йому говорити; що він узяв свою голову в руки і цілував її по дорозі, йдучи засновувати абатство свого імені за льє від Парижа.

Пісня друга

1 На всіх кордонах Лотарінгії стояли за тих часів стовпи з герцогським гербом — трьома орлятами; їх знято року 1738.

2 Вона була справді родом із села Домремі, дочка Жана д’Арк та Ізабо; їй було на той час двадцять сім років, і вона служила за наймичку в корчмі, отже батько її зовсім не був священик. Це поетичний вимисел, недозволенний, може, при поважному сюжеті.

3 «Їздила верхи охляп і проявляла мужність, не властиву звичайним дівчатам», — написано в хроніці Монстреле.

4 Чаклунство було тоді таке поширене, що саму Жанну спалено пізніше як чарівницю, з домагання Сорбонни.

5 Статуя Паллади, з якою пов’язувано долю Трої; майже у всіх народів були такі марновірства.

6 Ченця Жірара, на якого виказано, що він дозволяв собі дещо з панною Кадьєр, бувши її духівником, винувачено в тому, ніби він зачарував її, на неї дишучи. (Див. примітки до пісні третьої).

7 Дебора — перша жінка-войовниця, відома в історії. Іаїль, теж героїня, встромила цвяха в голову полководцеві Сізарі. Той цвях зберігається в декількох монастирях, латинських та грецьких, разом з ослячою щелепою, що нею орудував Самсон, Давидовою пращею та мечем, яким славетна Юдіта відтяла голову Олофернові, побувавши з ним в одному ложі.

8 (Тут іде Вольтерова примітка про французьке римування, нам непотрібна. — М. P.).

9 Пригода, описана в «Енеїді».

10 Пригода в «Іліаді».