– Я не чув жодної історії.
Ричер знову кивнув. Він сказав:
– Бажаю вам приємного дня.
– Вам також, сер. І вітаю вас із поверненням. Якщо ви не маєте нічого проти моїх слів.
Ричер протиснувся з крамниці надвір та якусь хвилину просто стояв під сонячними променями.
Ричер поспілкувався ще з дванадцятьма продавцями, тобто з тринадцятьма в сумі, а це означало, що він отримав уже чотирнадцять різних версій, включно з версією офіціантки. Одностайності в їхніх словах не було. Вісім із цих думок узагалі важко було назвати думками, бо це були здебільшого знизування плечима та бездумні погляди, які супроводжувалися спільним бажанням захистити себе. «
Інші шість припущень були варіаціями на фантазію офіціантки. І його власної, подумалося Ричерові. І, мабуть, теорії Ченґ також. Люди відштовхувалися від самої назви і вигадували яскраві версії, які могли здаватися правдою. Жодних справжніх доказів не було. Нікому не було відомо ні про могильну плиту, ні про музей, ні про меморіальну дошку, ні навіть про легенду місцевих старожилів.
Ричер ішов назад широкою вулицею, думаючи про одне: сон чи стрижка?
Продавець запчастин відзвітувався першим. Він сказав, що, на його думку, він чудово впорався зі старим футбольним трюком. Цієї техніки його навчили багато років тому. Слід лише обрати гарну футбольну команду та хороший рік випуску, і більшість хлопців будуть занадто задоволеними, щоб щось запідозрити. За годину ще троє продавців розповіли таку саму історію. Тільки вони не використовували футбол у розмові. Але в цілому картина була зрозумілою. Одноокий портьє в мотелі прийняв усі вхідні дзвінки, зібрав подумки всю інформацію докупи, тоді набрав телефонний номер і, коли на тому кінці зняли слухавку, сказав:
– Вони добираються до нього через назву міста. Здоровань ходить містом і всіх розпитує.
У відповідь він почув довгий тріск пластику – заспокійливий, медоточивий та переконливий. Він відповів:
– Добре, гаразд.
Проте голос його звучав невпевнено, і він поклав слухавку.
Перукарня виявилася маленьким приміщенням зі всього двома робочими місцями, і за одним із них працював перукар. Він був старим, але руки в нього не тремтіли, тож Ричера поголили, підстригли ножицями, коротко ззаду та з боків, із поступовим спаданням наперед. Його волосся було такого ж кольору, як і раніше. Так, уже не таке густе, як колись, але воно досі було на місці. Клопоти перукаря не були марними. Ричер подивився в дзеркало і побачив себе, досить охайного та причепуреного. Стрижка вартувала одинадцять доларів, що здалося йому цілком прийнятним.
Тоді він пішов назад уздовж широкої площі, і перед мотелем угледів той самий розкладний стілець, який уже бачив раніше. Він і досі самотньо стояв посеред тротуару. Звичайний білий пластик. Ричер підняв його та поставив з правого боку від бордюру, на траву біля огорожі. Подалі від центру дороги, щоб нікому не заважав. Він обертав його ногою, аж поки той не потрапив під світло сонячних променів. Тоді Ричер сів на нього, відкинувся назад та заплющив очі. Він купався в цьому теплі. І на якусь мить задрімав на свіжому повітрі літньої пори, а це було другим із його найулюбленіших способів засинати.
7
Того вечора Ричер прийшов до залізничної станції на цілу годину раніше, о шостій він був уже там, частково через те, що сонце почало сідати і не було змоги ніжитися під його променями довше, а почасти через те, що любив приходити завчасно. Він любив мати зайвий час на спостерігання. Навіть за такими простими речами, як посадка на потяг.
Елеватори стояли тихо й нерухомо, швидше за все, вони були порожніми та чекали на майбутній урожай. Велетенський склад був зачинений на всі замки. Колія мовчала. Протитуманні ліхтарі вже світилися в очікуванні наближення сутінок. З боку заходу небо ще було забарвлене в золотий колір, проте з решти боків уже стемніло. Ричеру подумалось, що до настання ночі залишилось уже небагато часу.
Малесеньке приміщення станції було відчиненим, але порожнім. Ричер увійшов досередини. Інтер’єр через своє красиве оформлення деревом нагадував пряниковий будиночок, і фарбували ці стіни точно безліч разів, у похмурий та вицвілий кремовий відтінок. Пахнуло тут, як і в будь-яких інших дерев’яних будинках на схилі дня після сильної спеки, – задушливо, запорошено та сухо.
Віконце каси мало склепінчастий вигляд і було невеликого розміру, що робило його дуже затишним. У склі був круглий отвір, щоб можна було перемовлятися. Але за самим склом завіса була опущена. Вона була коричневого кольору та мала форму плісе. Виготовили її достоту з якогось дешевого вінілу. Зверху на завісі було надруковане слово «Зачинено», і фарба, якою його надрукували, нагадувала сусальне золото.