9

Вони почали підійматися металевими сходами з правого боку «підкови» й опинилися перед номером Ченґ, двісті чотирнадцятим, який розташувався поруч із останнім номером у ряду, двісті п’ятнадцятим. Ченґ витягла свій ключ, і вони увійшли всередину. Кімната нічим не відрізнялася від будь-якої іншої кімнати, проте Ричер одразу зрозумів, що тут живе жінка. У номері було охайно та приємно пахло. Збоку стояла маленька валіза на колесах, усередині якої лежали акуратно складені речі.

Ричер запитав:

– Які записи носив із собою Ківер?

– Хороше запитання, – відповіла Ченґ. – Зазвичай ми носимо із собою ноутбуки та смартфони. Тож усі наші записи вводяться через клавіатуру. Що може видатися марудною працею, проте рано чи пізно це все одно потрібно робити. Але сенс усієї цієї роботи під прикриттям полягає в тому, щоб не вести жодних записів, то навіщо тоді щось друкувати? У нього були якісь записи, зроблені від руки, скоріше за все.

– Де?

– Мабуть, у кишені.

– Або в його номері. Залежить від їхньої кількості. Нам слід це перевірити.

– Ми ж не знаємо, де його номер. І в нас немає ключа. І нам ніхто його не дасть, бо в цих «Чотирьох сезонах»[6], вочевидь, серйозний захист особистих даних.

– Я думаю, це або двісті дванадцятий, або двісті тринадцятий, або двісті п’ятнадцятий.

– Чому це?