– І я так думав.
– Я вважаю себе хорошою людиною, але гадаю, причина не в мені.
Ричер промовчав. Ченґ промовила:
– Я не це хотіла сказати. Пробачте. Я не таку причину мала на увазі. Не хотіла б видатися самовпевненою. Я хотіла сказати, немає причин для того, щоб я була тією причиною. Боже, я тільки ще більше все псую. Я маю на увазі, ви ж не залишились для того, щоб допомогти мені. Правда ж?
– Ви бачили, як ці двоє тиснули руки?
– Звісно.
– Ось чому я залишився.
8
Ричер провів Ченґ у порожній зал очікування, і вони сіли на лаву, пліч-о-пліч у цілковитій темряві. Ричер запитав:
– Як би ви охарактеризували це рукостискання?
Ченґ перепитала:
– Як саме?
– Розповідь. Історія. Мова жестів.
– Мені це скидалось на те, що помічника керівника відрядили зустрічати якогось важливого покупця.
– Вони зустрічалися раніше?
– Не думаю.
– Згоден. І непогано це все було організовано цим місцевим чолов’ягою. Хіба не так? Майстерна гра на публіку. Ввічливо, проте без лестощів. Зовсім не так, як він потиснув би руку давньому другові, я певен. Чи своєму свекрові. Чи кредитному інспекторові з банку. Чи колишньому однокласнику, якого він не бачив двадцять років.
– То й що?
– Наш місцевий персонаж має у своєму арсеналі цілу добірку різних рукостискань, і ми можемо припустити, що він однаково вправно та спокійно володіє ними всіма. Це його фішка, так би мовити.
– Як це нам допоможе?