– Хіба не чудовий ранок?

Вона відповіла:

– Нагадує мені недільний ранок під час мого першого року в коледжі. Жодних мобільних телефонів і нічого робити.

– Хіба ваш співробітник зовсім не виходить на зв’язок із офісом?

Вона збиралася відповісти, проте раптово замовчала. Оглянула приміщення, наче подумки рахувала всіх відвідувачів, які могли стати потенційними свідками її принизливого зізнання. Тоді всміхнулася якось загадково, проте виразно, і ця усмішка була водночас і зухвалою, і невтішною, і трохи навіть змовницькою, а тоді сказала:

– Мабуть, я трохи прикрасила ситуацію.

Ричер здивувався:

– В якому сенсі?

– Наш офіс в Оклахома-Ситі є запасною квартирою Ківера. Так само, як наш офіс у Сиєтлі – моє запасне житло. На нашому сайті подається інформація про те, що наші офіси є геть усюди. І це правда. Усюди можна знайти колишнього агента ФБР із запасним житлом та несплаченими рахунками. Нашу організацію можна назвати багаторівневою. Іншими словами, у нас немає допоміжного персоналу. Ківеру немає перед ким звітувати.

– Але ж у нього якісь серйозні справи.

Ченґ кивнула.

– У нас і справді багато справ, і ми добре виконуємо свою роботу. Але те, чим ми займаємось, – це все одно лише бізнес. Низькі витрати є ключем до успіху. А ще якісний веб-сайт. Ніхто не знає, ким ти є на всі сто відсотків.

– Яку справу він міг би взяти додатково?

– Я теж багато про це думала. Точно нічого корпоративного. Не буває маленьких корпоративних справ. Деякі з них наче право на друк грошей. Вони одразу реєструються на комп’ютері, повірте мені. Це наче нагородити самого себе золотою зірочкою. Тут, скоріше за все, справа в приватному клієнтові, який платив готівкою або чеками, написаними від руки. Думаю, нічого кримінального, проте ймовірно, що справа була нудною та трохи навіть нерозумною.

– От тільки тепер Ківеру знадобилась підмога.

– Як я і казала, усе почалося з невеличкої справи, яка набрала обертів.

– Або нерозумна справа перестала бути такою вже й нерозумною.

– Або стала ще більше нерозумною.

Підійшла офіціантка й подала Ричерову другу на день безкінечну чашку кави. Він заплатив наперед, майже вчетверо перевищивши суму в чекові. Він любив каву, і не менше любив офіціанток.

Ченґ запитала: