Він вийшов з кімнати, через декілька секунд почувся гучний гуркіт кухонних шухляд. Симона усвідомлювала, що у неї не так багато часу, і, якщо вона хоче врятувати своє життя і життя Мартіна, то мусить обов"язково розрізати мотузку. Проте впоратися з цим завданням виявилося непросто. Шматок скла, який вдалося підняти з підлоги, врізався їй у пальці та завдавав нестерпного болю, до того ж, мотузка була затягнута занадто туго. Тому на ту мить, коли Нікі повернувся до кімнати, тримаючи в руці великий ніж, вона не просунулася ні на йоту.

— Послухай, навіщо ти це робиш? — їй потрібно було якимось чином відвернути увагу Нікі, щоб продовжити пиляти мотузку. — Невже ти дійсно отримуєш задоволення, коли завдаєш іншим людям болю?

— Та що ти знаєш про біль? — Нікі поклав ніж на стіл і знову став бігати з кутка в куток. Симона досягла своєї мети: вона зачепила його за живе, і тепер він не замовкне, поки не виговориться. — Ти хоч уявляєш, як мені жилося? У цьому нескінченному нестерпному жахітті.

— Ти будеш здивований, але я дуже добре це уявляю. Подібний стан переслідує мене багато років.

— Не порівнюй. Тоді тобі не було сім років, як мені.

Симона хотіла сказати, що теж втратила батька, бувши дитиною, але промовчала.

— Я абсолютно не розумів, що відбувається, — продовжував свою сповідь Нікі. — Батьки мені нічого не казали, хоча й поводилися дивним чином. І я вирішив, що брат пішов через мене, і, якщо я докладу зусилля, то рано чи пізно він повернеться. Що я тільки не робив, намагаючись наблизити цю чарівну мить: я став найкращим учнем у своєму класі; я записався на футбол і підводне плавання; я щодня надраював кімнату брата, щоб, коли він зайде до неї, вона виблискувала чистотою та порядком. Але він не повертався, і я починав впадати у відчай.

— І все ж таки, ти продовжував вірити?

— Так, я працював ще старанніше, доводячи себе практично до виснаження. Однак минали місяці, а ситуація жодним чином не змінювалася. І тільки батьки з кожним днем згасали все більше, від чого перетворювалися на похмурих примар. І ось саме тоді я зрозумів, що Алек не повернеться. Мій світ остаточно рухнув. Прийшов кінець усім ілюзіям, усім моїм надіям.

Останні слова Нікі вимовив настільки тихо, що Симона ледве їх розчула. Їй вдалося значно просунутися в поєдинку з мотузкою, і вона молилася лише про те, щоб встигнути довести справу до кінця. Нікі прикрив очі, вочевидь, намагаючись впоратися з сильним хвилюванням. Симоні це дало ще трохи часу. Нарешті він заспокоївся, кинув швидкий погляд в її бік, після чого знову заговорив:

— А потім на горищі я знайшов щоденник Алека і це повністю мене змінило. Тепер я прагнув лише одного — помститися за смерть брата. П"ять років я намагався зрозуміти, наскільки далеко можу зайти у своїй ненависті. А коли з життя один за одним пішли батьки, моє бажання помститися зміцнилося остаточно.

— Тоді ти й почав стежити за Яном? — Симона продовжувала підкладати дрова в жар: вона майже впоралася з мотузкою, їй залишалося зовсім небагато, щоб її перерізати.

— Я розшукав його без особливих зусиль і відразу почав утілювати свій план. У першу нашу зустріч він тікав від мене з такою швидкістю, наче його переслідував сам диявол. Ну а коли він ударився до горілки, тримати його в страху виявилося ще простіше.

— Його можна зрозуміти, адже ми вважали, що Алек загинув.

— Саме на це я і розраховував, — юнак повернувся до Симони, і вона внутрішньо здригнулася, побачивши вираз його обличчя. Не залишалося жодних сумнівів — Нікі був божевільний, і вмовляння тут не допоможуть. — Я хотів, щоб вас обох переслідували кошмари, щоб ви повною мірою усвідомили всю підлість свого вчинку.

— Але ж тебе не задовольнило лише залякування.

— Так, мені здалося цього недостатньо, тому я пішов далі. Я обрав слушний момент і здійснив своє правосуддя. Причому Ян був настільки п"яний, що навіть не намагався ухилитися від автівки. І знаєш... — Нікі зробив паузу та якось дивно подивився на Симону, — я нічого не відчув, коли збив його і залишив там помирати.

Він перетнув кімнату й втупився у вікно. Водночас Симона зрозуміла, що мотузка на її руках ослабла. Тепер можна було позбутися неї, щоб втекти від свого переслідувача. І хоча відстань до дверей здавалася чималенькою, чекати більш вдалого моменту було не варто. До того ж тумба більше не перекривала шлях до свободи, а ланцюжок не заважав відчинити двері.

Симона підхопилася зі стільця та побігла до виходу. Від несподіванки Нікі розгубився, тому не відразу зреагував. Тільки за кілька секунд він кинувся слідом за нею, але примудрився заплутатися у власному пальті та, перечепившись через купу мотлоху, гучно гепнувся на підлогу. Втім дівчину це не врятувало. Коли він падав, то встиг зачепити її рукою, від чого вона втратила рівновагу і розтягнулася поруч з ним. З боку це, напевно, виглядало комічно: дві дорослі людини борсаються на підлозі, наче в порожньому басейні.

— Куди це ти зібралася? — заскрипів він зривистим голосом, одночасно хапаючи Симону за ногу.