Книги

Нескінченне відлуння

22
18
20
22
24
26
28
30

Симона промовчала, їй чомусь стало ніяково. Що такого міг написати Алек, що його брат вирішив піти на холоднокровне вбивство? Причому людей, яких він майже не знав, а лише бачив кілька разів ще в дитинстві. Так, вона розмовляла з Алеком перед сходженням на гору, але нічого особливого він не сказав, хоча і мав засмучений вигляд. Можливо, їм варто було поїхати, а не підійматися без нього, проте вона й гадки не мала, що за свою помилку їм з Яном через десять років доведеться заплатити власними життями.

Нікі розкрив зошит і почав читати:

— «Сьогодні я сказав своїм друзям, що пошкодив ногу. Не знаю, навіщо. Мабуть, остогидли ці ігри в альпіністів. Хочу, щоб Симона залишилася зі мною в таборі. Вона весь ранок перешіптувалася з Яном. Сподіваюся, вони не кинуть мене тут самого». А ось ще, написано трохи раніше: «Вчора я крадькома милувався Симоною. Яка ж вона гарна, коли усміхається! Ще трохи і я їй відкриюся. Хочу, щоб вона знала, як я її кохаю. Щоправда, біля неї постійно вештається Ян. Причепився до неї як реп"ях і шепоче щось на вушко. Ну нічого, коли вона дізнається про мої почуття, її ставлення до мене зміниться». І останній запис: «Вони все ж таки пішли та залишили мене в таборі! А раніше я бачив, як вони цілувалися. Моє серце розбите і втоптане у багно. Мій друг виявився негідником, а кохана дівчина — брехухою. Я вирішив, я піду слідом за ними! Я маю виказати їм все в обличчя. І нехай це змусить мене зізнатися, що я збрехав щодо хворої ноги, але тепер це не має значення. Головне, щоб вони зрозуміли, як боляче мені зробили...»

Нікі закрив зошит і сунув його назад у кишеню. Симона ж застигла на місці, намагаючись перетравити почуте. Виявляється, Алек був у неї закоханий. Але чому він ніколи їй не казав про свої почуття? Та й вона нічого такого не помічала. А якщо помічала, то не надавала значення, оскільки вважала хлопців просто друзями. Так, вони багато часу проводили разом і знали один про одного те, чого не знали навіть їхні батьки. Наприклад, що Ян зробив татуювання на плечі у вигляді птаха чи що хлопці іноді дозволяли собі викурити сигарету з травичкою. Але любов... Це зовсім інше. Хлопці, звичайно, жартували щодо інших дівчат, обговорюючи їхні принади або поведінку, але Симона уявити не могла, що хтось з них дивиться на неї закоханими очима.

— Ну, що скажеш? — витріщився на неї Нікі. — Погодься, доволі неприємно, коли твої таємниці вилазять назовні? Особливо такі інтимні.

— І що ти хочеш, щоб я відповіла? — Симона почувала себе так, наче хтось ударив її в сонячне сплетіння і їй нема чим дихати. — Так, ми винні, що залишили Алека на самоті, але ми ніколи з Яном не цілувалися, присягаюся. Я не розумію, навіщо Алек це вигадав.

Нікі знову підвівся зі стільця та став проходжуватися по кімнаті взад-вперед.

— Невже ти думаєш, що я тобі повірю? Ти просто брешеш, щоб виплутатися з неприємної ситуації. Ти саме така, якою тебе вважав мій брат — безсовісна брехуха, що готова на все, аби уникнути покарання.

— Я не намагаюся уникнути покарання, повір, я вже давно покарала себе сама. Не минало жодного дня, щоб я не згадувала про Алека і не шкодувала, що ми тоді його кинули.

Поки вона говорила, Нікі мов коршак у своєму чорному пальті кружляв по кімнаті. Волосся його розтріпалося, а обличчя стало червоним: вочевидь, емоції знову починали брати над ним гору. Коли Симона замовкла, він різко зупинився і, нахилившись до неї, підняв вказівний палець.

— Навіть ім"я його не смій вимовляти, чуєш? — зашипів він їй просто у вухо. — Ти поплатишся за все, що накоїла, як поплатився Ян. До речі, в тій лікарні, куди його привезли, абсолютно жахлива система охорони. Ніхто і не подумав мене зупинити, коли я попрямував до нього в палату, щоб ввести у крапельницю рицин, який роздобув Патрік, — Нікі відступив на крок і зухвало посміхнувся. — А ти знала, що цей побічний продукт виробництва рицинової олії дуже отруйний і швидко розкладається? Просто ідеальний засіб позбавитися людини, не викликаючи підозр.

— Ти що, навідувався до Яна в лікарню? — Симона облизала пересохлі губи. — Але я думала, що він помер через те, що не вийшов з коми. Принаймні мені так сказала його дружина.

— А я й хотів, щоб усі так думали. До речі, він до останнього вважав мене Алеком. Було так приємно спостерігати жах в його згасаючому погляді.

— Ти божевільний, — вимовила Симона після невеликої паузи. — Твоє місце в психлікарні. Але якщо ти сподіваєшся мене налякати, то знай — я тебе не боюся.

— Хіба? — на обличчі юнака з"явилася неприємна посмішка. — Цікаво, що ти заспіваєш, коли побачиш, як твій коханець харкає кров"ю. Як його звуть? Здається, Мартін? Щоб ти знала, я підкинув йому в машину не лише твій мобільний, але і його власний телефон, який Патрік поцупив у нього з кишені в кав"ярні. Тому я будь-якої хвилини можу зателефонувати йому та викликати сюди.

— Не смій його чіпати, — Симона ще раз переконалася, що чоловік, який стоїть перед нею, анітрохи не жартує і дійсно готовий до вбивства. — Він не має до цього жодного відношення. Якщо я винна, мене і карай.

— Так я й збираюся тебе покарати. Ти цього не зрозуміла? Я просто-таки бачу, як твій приятель спускає дух у тебе на очах, а ти ніяк не можеш цьому завадити, — Нікі збігав до передпокою за мобільним, який Симона залишила на тумбочці, і, повернувшись до кімнати, почав щось набирати. — Особисто мене такий розвиток подій цілком влаштовує. Треба тільки відправити смс і дочекатися, коли цей ідіот примчить тебе рятувати. Ось так! А тепер мобільний вимкнемо, щоб не зіпсувати веселощів.

Дивлячись на його дії, Симона засмутилася ще більше. Її охопив відчай.

— Зупинися, благаю! Невже у тебе немає ні краплі совісті? — спробувала вона черговий раз достукатися до юнака, хоча в глибині душі й розуміла, що це не має сенсу — однаково він не змінить своїх планів. — Те, що ти збираєшся зробити, це справжнє дикунство.

— А відібрати у маленького хлопчиська рідного брата — не дикунство? — Нікі з презирством подивився на дівчину. — Не тобі читати мені нотації. Краще стули пельку і дай трохи подумати... Так, мені може знадобитися ніж.