Без неї у мене зникло навіть бажання. Дві жінки, яких я перевів через кордон, запропонували мені розплатитися своїм тілом. Я погодився, сказавши, що вони мають заплатити борг після переходу. Потім побачили, що я віддаю назад гроші, і що ніякого боргу не було. Вони й так забагато заплатили, щоб дістатися сюди.
Тепер намагаюся не зустрічатися поглядом із жінками на вулиці. Я не стримуюся, мені стало байдуже. Мабуть, тому я відчуваю, що ця робота мені дасться. Адже потрібно відремонтувати анатомічний орган, без якогось хтивого значення.
І відношу священикові відокремлену частину, запитую, чи мені продовжувати роботу, враховуючи особливості, які стали нам відомі. Він радиться з єпископом, мене запрошують на бесіду.
Я зустрічаюся з чоловіком мого віку, хіба що блідішим і худорлявішим. Мені вперше в житті доводиться звертатися до єпископа; питаю, чи маю кликати його «Ваше Високопреосвященство».
— Забудьмо про титули. Їх ставлять перед людиною, як віслюка перед вантажем. Повернімося до нас. Ви усвідомлюєте, що мова про святе зображення? Ви впевнені, що зумієте поводитися з ним саме так, а не як зі звичайною скульптурою?
— Слова, сказані з розп’яття — святі, — відповідаю я, — а тіло — ні, йому довелося народитися й померти як будь-якому організмові. Зараз перед вами частина первозданної наготи. Я чекаю на ваше рішення.
— Те тіло, яке для вас не є святим, на хресті ним стає, бо перетворюється на об’єкт поклоніння. Я хочу запитати, чи не здається вам напруження органу надмірною деталлю.
— Те напруження ледве вловиме і зливається зі смертельними судомами. Це не деталь, це апогей страждання. Я дозволю собі запитати: ви маєте намір виставляти розп’яття чи ні? Для мене це важливо знати. Бо якщо воно залишиться десь захованим, то ця робота мене не цікавить. Я прошу вибачити мені таку щирість, про яку ми ще з початку домовлялися зі священиком.
— Ви говорите як речник скульптора, на що у вас немає права. Ви — умілий майстер, але не треба вдавати із себе автора.
Він має рацію. До цього дня я ремонтував носи, пальці, навіть руку. А тут йдеться про центральну деталь статуї, до якої буде прикута загальна увага. Саме в ній розкривається останній вияв життя.
— Завдання, яке ви збираєтеся мені доручити, — не прилаштувати протез тому, хто втратив кінцівку. Справа стосується завершення шедевра. Якщо зробити це відповідно до оригіналу, скандалу не уникнути.
Священик слухає мовчки, не втручаючись. День дощовий, по шибках тече вода. Єпископ — він також із Латинської Америки — не є пересічним чиновником апарату. Йому довелося побувати у в’язниці після придушення селянського повстання.
— Ви — віруючий?
Вірю, але не в божества. Вірю у якусь особливу форму людської раси.
— Що ви розумієте під поняттям святого?
Те, за що людина готова віддати життя.
— Чоловіка, втіленого в статуї, ви вважаєте святим?
Чинник, що змушує його жертвувати собою і не відрікатися від своїх слів, — той чинник є для мене святим.
— У такому разі можете працювати далі. Я не обіцяю вам, що цю роботу буде виставлено у храмі, не мені приймати таке рішення. Але можу сказати, що завдяки цій скульптурі ім’я її автора приречене на славу, гідну майстрів Відродження. Його нечисленні твори потраплять під пильну увагу найавторитетніших міжнародних критиків. Церква має ефективну прес-службу, що сприятиме такому визнанню. Мені доручили знайти відповідного майстра для реставрації. Я ознайомився з багатьма запропонованими нашим другом священиком кандидатурами, але мені хотілося знайти когось із життєвим досвідом, із рисами, що мають стосунок не лише до мистецьких здібностей. Новини про ваш супровід через кордон у горах дійшли і сюди. Цей витвір буде виставлятися у музеях. Церква дасть на це свій дозвіл, але я не готовий сказати вам, чи вона знайде для нього місце у власних приміщеннях.
Я дивлюсь у вікно за його плечима. При цій погоді я б нікого не повів через гори. Мені спадає на думку запитання: на якій висоті розташований Єрусалим?