Тоді закрутився барабан, на маленькій швидкості для передачі чіткого зображення, одночасно посилаючи відбитки мертвої жінки до телеграфного вузла ФБР та поліцейських відділків на сході. Якщо в Чикаго, Детройті, Атланті чи якомусь іншому місті трапиться збіг по базі, то пошук розпочнеться за лічені хвилини.
Потім Кроуфорд надіслав знімки зубів жертви та фотографії її обличчя, коли Старлінг обмотала голову рушником на той випадок, якщо світлини потраплять до жовтої преси.
Коли вони вже виходили, з Чарльстона прибули троє офіцерів зі слідчого відділу поліції штату Західна Вірджинія.
Кроуфорд багато тиснув руки й роздавав картки з номером гарячої лінії Національного центру інформації про злочини. Старлінг із цікавістю спостерігала, як швидко він перейшов із ними в режим «чоловічої дружби». Звісно ж, вони зателефонують, коли щось знайдуть, неодмінно зателефонують. На всі сто та красно дякую. Може, як вирішила Старлінг, то була не «чоловіча дружба», бо на неї це теж діяло.
Ламар помахав їм пальцями з ґанку, коли Кроуфорд і Старлінг від’їжджали з помічником шерифа в напрямку річки Елк. Кола ще не встигла нагрітися. Ламар узяв її в комору, щоб організувати собі прохолоджувальний напій.
Розділ 13
– Висади мене біля лабораторії, Джеффе, – звернувся Кроуфорд до водія. – А тоді почекай на офіцера Старлінг біля Смітсонівського інституту[74]. Звідти вона поїде в Куантіко.
– Так, сер.
Вони їхали через річку Потомак назустріч пообідньому потоку машин, повертаючись у бізнес-центр Вашингтона з Національного аеропорту.
Здавалося, молодик за кермом схилявся перед Кроуфордом і через те вів машину надто обережно – так вирішила Старлінг. І вона його не винуватила, бо в Академії вірили в той постулат, що останній агент, який «капітально завалив» операцію під керівництвом Кроуфорда, тепер розслідує дрібні крадіжки на станціях лінії «Дью»[75] біля Арктичного кола.
Кроуфорд перебував у не дуже доброму гуморі. Минуло дев’ять годин відтоді, як він переслав відбитки пальців і знімки жертви, а її й досі не ідентифікували. Він і Старлінг, разом із гвардійцями Західної Вірджинії, прочісували міст і берег річки, поки не стемніло, але безрезультатно.
Старлінг чула, як він телефонував із літака й викликав на вечір медсестру для дружини.
Після «Синього каное» непоказний ФБРівський седан здавався напрочуд тихим, і розмовляти було легше.
– Я запущу інформацію в гарячу лінію та індекс прихованих характеристик, коли понесу ваші відбитки на ідентифікацію, – сказав Кроуфорд. – А ви скомпонуєте мені вхідні дані для індексу. Вхідні дані, а не форму 302[76] – знаєте, як це робиться?
– Так, знаю.
– Уявімо, що я індекс, розкажіть мені, що нового.
Протягом якоїсь миті Старлінг зводила думки докупи і зраділа, коли Кроуфорд удав, що роздивляється риштовання навколо Меморіалу Джефферсона, повз який вони проїжджали.
Індекс прихованих характеристик у комп’ютері Відділу ідентифікації ФБР порівнює особливості поточного злочину з відомими тенденціями злочинців, що зареєстровані в базі. Коли програма знаходить виразні збіги, то видає підозрюваних і їхні відбитки пальців.
Потім оператор вручну порівнює відбитки бази з прихованими відбитками, знайденими на місці скоєння злочину. Після Баффало Білла ще не знайшли жодних відбитків, але Кроуфорд хотів бути до цього готовим.
Програма вимагає стислих, чітких описів. Старлінг спробувала підшукати слова: