– Бо цій леді ще зарано спливати.

– Так.

– Тож якби вони не витягали того перемету, то ніколи б на неї не натрапили. Ма’ть, вони спочатку перелякалися та втекли, але зрештою сповістили поліцію. Гадаю, тут не завадить викликати мисливського інспектора.

– Певно, що так, – сказав Кроуфорд.

– Ще вони часто возять за заднім сидінням свого «ремчарджера»[73] телефон із індукторною ручкою, а то вже великий, гарний штраф, та й у холодну можна загриміти.

Кроуфорд підвів брови.

– Щоб «зателефонити» рибу, – пояснила Старлінг. – Оглушити її електричним струмом, коли у воду занурюють дроти та провертають ручку індуктора. Риба спливає на поверхню, лишається тільки позбирати.

– Точно, – погодився Ламар, – то ви тутешня?

– Так багато де роблять, – відповіла вона.

Старлінг відчувала потребу щось сказати, перш ніж вони застебнуть пластиковий мішок, – зробити якийсь жест чи висловити якесь зобов’язання. Зрештою вона лиш похитала головою та взялася складати зразки у валізу.

Щось змінилося, коли тіло та проблема зникли з очей. Утворилася пауза, і цієї миті Старлінг усвідомила, чим щойно займалася. Вона зняла рукавички та відкрутила кран на раковині. Повернувшись спиною до кімнати, вона тримала під водою зап’ястки. Вода з крану була далеко не холодна. Ламар поглянув на це та зник у коридорі. Він повернувся від апарата кóли з крижаною бляшанкою газованки, ще не початої, та запропонував Кларіс.

– Ні, дякую, – відмовилася Старлінг. – Щось мені не дуже хочеться.

– Ні, прикладіть отут, під шиєю, – сказав Ламар, – і ще до тої маленької ґулі, що на потилиці. Від холоду вам покращає. Мені помагає.

Поки Старлінг закінчила ліпити записку для патологоанатома поверх застібки мішка з тілом, на столі заклацав дактилоскопічний передавач Кроуфорда.

Те, що вони так швидко знайшли тіло після скоєння злочину, було щасливим проривом. Кроуфорд налаштувався одразу ідентифікувати дівчину та розпочати пошук свідків викрадення в районі її будинку. Його методика завдавала людям багато клопоту, але вона була дієвою.

Кроуфорд користувався дактилоскопічним передавачем «Літтон Полісфакс». На відміну від факсимільних машин, які випускало Бюро, «Полісфакс» сумісний із більшістю систем у поліцейських відділках великих міст. Дактилоскопічні картки, що їх зібрала Старлінг, ледве підсохли.

– Завантажуйте, Старлінг, бо ж у вас вправні пальчики.

Не розмаж, ось що він мав на увазі, і Старлінг не розмазала. Хоча було важко – намотувати склеєні картки з відбитками на маленький барабан, поки по всій країні на неї чекали шість відділків телеграфного зв’язку.

Кроуфорд говорив по телефону з комутаційною ФБР і телеграфним відділком у Вашингтоні:

– Дороті, вже всі на зв’язку? О’кей, джентльмени, зменшимо оберти до одного-двадцяти, щоб було чітко й гарненько… один-двадцять, усі перевірили? Атланта, як там? О’кей, налаштуйте мене на передачу зображення… поїхали.