— Попереджу, сер. Ще щось?

— Дякую, майстре Девісе, це все.

— Так, сер.

Нарешті час розслабитись. Прямуючи до спального відсіку для екіпажу, щоб трохи прилягти, я побачив, що Пембрі тиняється пасажирським модулем.

— Чи можу я допомогти вам щось знайти?

— Додаткову ковдру?

Я витягнув ковдру з шафки між камбузом і вбиральнею та скреготнув зубами.

— Ще щось?

— Ні, — сказала жінка, знімаючи з вовни невидиму ниточку. — Знаєте, ми раніше вже літали разом.

— Справді?

Вона вигнула брову.

— Напевно, мені слід вибачитись.

— У цьому немає необхідності, мем, — сказав я. Обі­йшов її й відчинив холодильник. — Я можу подати їжу пізніше, якщо ви…

Пембрі поклала руку мені на плече так само, як клала на Ернандесове, привертаючи мою увагу.

— Ви пам’ятаєте мене.

— Так, мем.

— Під час тих евакуаційних перельотів я була занадто грубою.

Мені хотілось, аби вона припинила ці відверті розмови.

— Ви озвучували свою думку, мем. Це допомогло мені стати кращим майстром вантажно-розвантажувальних робіт.

— Все одно…