— А якщо я вам їх покажу, ви підете спати?

Не встиг Ленґдон відповісти, як Марі Шовель зійшла зі сходів і попрямувала до каплиці. Ленґдон поспішив за нею. Зайшовши досередини, Марі ввімкнула світло і показала на центр підлоги.

— Ось вони, містере Ленґдон. Лезо і чаша.

Ленґдон здивовано дивився на стерту підлогу. І нічого не бачив.

— Тут нічого немає.

Марі зітхнула і рушила знаменитою стежкою, яку протоптали на підлозі каплиці тисячі людських ніг. Ленґдон знову побачив велетенський символ, але однаково нічого не розумів.

— Але ж це зірка Дав...

І змовк на півслові, приголомшений від свого відкриття.

Лезо і чаша.

Сплетені в одне.

Зірка Давида... ідеальне єднання чоловічого й жіночого... печатка Соломона... що позначає Святая Святих, де начебто колись жили Бог і богиня — Ягве і Шекіна.

Ленґдонові знадобилася хвилина, щоб зібратися з думками.

— Цей вірш справді вказує на Рослін. Стовідсотково. Однозначно.

Марі усміхнулась.

— Очевидно.

Коли Ленґдон подумав, що це означає, в нього мороз пішов поза плечима.

— Отже, Святий Ґрааль тут, у підземеллі?

Вона розсміялась.

— Тут хіба що його дух. Одним із найдавніших обов’язків Пріорату було повернути колись Ґрааль на батьківщину, до Франції, де він мав би залишитися навіки. Століттями його возили з місця на місце, щоб уберегти від небезпеки. Дуже негідно. Коли Жак став великим магістром, то постановив собі повернути його до Франції і спорудити йому мавзолей, достойний цариці.

— І йому це вдалося?